Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"

він недалекий від істини: в країні Гуррікапа водилися справжні дракони.

Машина жадібно ковтала слова землян, надвечір їх запас досяг кількох сотень. Та ось в її роботі з'явилося щось нове. Вона стала розгадувати зміст деяких слів: говорила, наприклад, слово «хліб», а вслід за ним чулося — «нобар», після слова «вода» говорилося «ессор». Ментахо слухав і мимоволі запам'ятовував.

— Значить, хліб — нобар, — бурмотів він, — а вода — ессор.

Пам'ять ткача збагачувалася дедалі новими словами мепвітської мови. І він зрозумів, що стає перекладачем.

— О ні, Прибульцям не служитиму! — опирався він, а сам далі запам'ятовував слова. — А якщо я стукну по цій говорильні? — Ментахо перевернув стіл ніжками вгору, збираючись кинути його на машину. Однак колишній король вчасно опам'ятався. Він як-не-як полонений Прибульців. Коли не підкориться, що воші надумають тоді? Найбільше Ментахо боявся за Ельвіну — адже він ніжно любив свою дружину.

— Гаразд, коли на те пішло, вивчатиму їхню кляту мову! — гнівно вигукнув ткач. — Може, вона мені ще знадобиться.

Клацнув замок, відчинилися двері, і ввійшов чоловік. Він подав прохолодні напої, бутерброди і, показавши на себе, назвався:

— Ільсор.

— Ільсор, — повторила машина в кутку. Якби не дуже бліда шкіра, Ментахо з Ельвіною сприйняли б Ільсора за жителя Чарівної країни: таке ж відкрите обличчя, добрі очі, які викликали довіру.

Ментахо назвав себе й Ельвіну.

А Ільсор прочинив двері, швидко озирнувся і поманив Ментахо за собою. За ним підвелася й Ельвіна, але Ільсор мовчки похитав головою. Головний технік арзаків привів Ментахо в густу діброву на околицях замку і показав на камені, що стирчали рівними стовпчиками.

— Не сумуй, Ментахо, так тримати! — долинув шепіт звідкілясь знизу.

Впізнавши примовку Велетня із-за гір, Ментахо втупився в камені. Один зі стовпчиків, хитнувшись, заворушився, і ткач побачив біля своїх ніг маленького дідуся з довгою білою бородою.

— Я Кастальо, старійшина гномів, — відрекомендувався дідусь. — Приніс тобі вісті від Страшила. На твою долю, Ментахо, випала честь стати очима і вухами землян у країні ворогів.

Вражений Ментахо мовчав.

— Постарайся зрозуміти мову чужинців, — казав далі старійшина. — Ми повинні знати наміри Прибульців.

Ільсор знову поманив Ментахо за собою і відвів його до Ельвіни.

Ткач хотів сказати Ільсорові «дякую», але не знав, як це вимовити по-менвітському. Тоді він показав рукою на тацю з прохолодними напоями і бутербродами і закричав:

— Нобаре! Ессоре!

Того ж дня серед інопланетян поширилася чутка, ніби белліорець-бранець робить серйозні успіхи у вивченні менвітської мови.

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДАРІВ

ісля зникнення Ментахо та його дружини рудокопи з Жупанами стали на піч зачинятися в своїх житлах на маленькі дерев'яні засуви. Хоч такий захист був не дуже надійний, але почувалися вони все ж спокійніше. Зовсім полохливі жителі, ті, що хотіли бути в повній безпеці, перебралися жити в підземну печеру.

Інопланетяни збагнули, що їхнє перебування в Ранавірі для землян більше не таємниця. Та хіба сховаєшся, коли лісовими околицями бродив не якийсь десяток людей, а екіпаж величезного космічного зорельота! І коли арзаки працювали, то були і спалахи вогню, якого не приховаєш, і стук, і гуркіт, і рокотання, які луною відбивалися в горах, розлягалися навсібіч. Прибульці перестали чаїтися. Скрекотливі вертольоти з'являлися над країною вдень, з них робили зйомки, складали карту.

Немов магніт, притягувало інопланетян Смарагдове місто. Інколи вертоліт подовгу висів над ним, менвіти милувалися його красою: нічого подібного не було на Рамерії.

З Ранавіра вирушали партії геологів, адже вертольоти вимагали палива. Від Кругосвітніх гір, як і раніше, доставляли все нові проби, а Ільсор невдоволено твердив:

— Низька якість. Непридатне.

Баан-Ну він пояснював:

— З кепського не зробиш доброго, мій генерале. Навіщо ризикувати вертольотами? І час ще є — народ миролюбний.

На західних відрогах Кругосвітніх гір геологи виявили дві покинуті шахти і неподалік невеликі кургани з кам'яних порід, добутих з цих шахт. З'ясувати, що добували в шахтах раніше, було неважко. У відпрацьованих породах виявили прозорі зелені крупинки того мінералу, який дав назву прекрасному місту землян.

Про цінну знахідку повідомили Баан-Ну, і треба було бачити, як засяяли його очі, коли він дізнався про існування смарагдових копалень.

До очистки шахт і кріплення склепінь підземних галерей приступили негайно. Два десятки арзаків під наглядом геолога-менвіта вже через два дні добули перші смарагди. Деякі з них були завбільшки як грецький горіх. Генерал боявся вірити такій великій удачі: на Рамерії смарагди цінилися так само, як алмази, і добуті коштовності щезли в його сейфі. Милуючись вечорами їхніми переливами, Баан-Ну думав про незліченні скарби Смарагдового міста. Він не знав, що поряд зі справжніми смарагдами хитромудрий Гудвіи умістив просто зелене скло.

— Коли я заберу звідси всі скарби, в Рамерії я стану великим багатієм, — мріяв Баан-Ну, і його очі заблищали.

Ментахо та Ільсор бачилися кожного дня. З'являючись біля дверей кімнати полонених Ільсор, усміхаючись, вітався з ними:

— Теру, меруї!

Від говорильиої машини Ментахо вже зпав — це означає «добридень, друзі!».

— Теру, теру, — відповідав ткач, — ем ното кароссі! — Що означало: «Добридень, добридень, радий вас бачити!»

Вождь арзаків і колишній король дивилися один на одного зі щирою приязню. Однак розмова все ще не клеїлася. Ільсор передав генералові, що говорильна машина повільно справляється зі своїми обов'язками, і запропонував власні послуги.

— Белліорець, — сказав він, — повинен говорити менвітського мовою без запинки. Мій план такий: потрібні враження. Життя, позбавлене вражень, не спонукає до відвертих розмов.

Баан-Ну схвалив план Ільсора і дозволив йому діяти самостійно. Покірливий слуга з'ясував, чим Ментахо захоплювався. І того ж дня ткач сидів за своїм верстатом. Були задоволені обидва: верстат верещав від радості, і це було схоже на музику, а Ментахо тихо мугикав якусь пісеньку.

Ментахо відразу почав краще засвоювати мову. Він займався ретельно, і машина ставила йому за відповіді «10», «11», — «12» — такі були найвищі бали в менвітів.

— Ти маєш рацію, Ільсоре, — казав генерал, — і справді: багато вражень — багато слів.

— А багато слів, — підтакував слуга, — ви ближчі до мети — встановлення свого панування.

— Я знаю ще один спосіб розворушити людей, — упевнено заявив Баан-Ну, — він безвідмовний, він дасть найкращі результати.

Генерал витяг зі шкатулки два прозорих смарагди. В кімнаті полонених він поклав їх перед Ментахо.

— Глянь, сюди, — нетерпляче підсунув Баан-Ну коштовності до ткача.

Машина негайно ж переклала. Ткач глянув.

— Умгу, — сказав він.

Машина мовчала.

— Подобається? — запитав генерал.

— Умгу, — кивнув Ментахо.

Машина не змогла перекласти це «умгу», а ткач більше нічого не говорив. Баан-Ну сидів розгублений. Помітивши