Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

– Так… Це вірно… Так! – пробуркотів капітан Халл.

– Це правда, – підтвердив Дік Сенд, – проте, подолати такого великого смугача – справа не з легких.

– Звичайно, – відповів капітан Халл. – Справа важка, дуже важка. Великі смугачі мають дивовижної сили хвіст і нам необхідно підібратися до нього дуже обережно. Найміцніша шлюпка розлітається на друзки від удару їхнього хвоста. Однак заради такої наживи варто ризикнути.

– Великий смугач – велика здобич! – промовив один із матросів.

– І вигідна! – додав інший.

– Шкода пройти повз і не привітатися з таким китом! – підсумував третій.

Було зрозуміло, що вся команда дуже зраділа зустрічі з китом. Скільки ворвані плавало так близько у воді! Матроси говорили так, ніби варто лише підставити бочки і ворвань стрімко лине до них широкою рікою.

Видершись на ванти фок-щогли, вони пильно спостерігали за кожним рухом кита і нетерплячі вигуки видавали їхні почуття. Капітан Халл мовчки гриз нігті. Здавалося, смугач, неначе могутній гігант, притягує до себе «Пилигрим» та увесь його екіпаж.

– Мамо! Мамо! – вигукнув малюк Джек. – Мені дуже хочеться подивитися, який він – кит!

– То ти хочеш подивитися на кита поближче, серденько? Чому б і ні, друзі? – звернувся капітан Халл до матросів, вже не в силах протистояти спокусі. Людей в нас замало… Ай, та якось впораємося…

– Впораємося, впораємся! І в один голос закричали матроси.

– Я не вперше змушений буду виконувати обов’язки гарпунщика, – продовжував капітан Халл. – Подивимося, чи я ще не розучився метати гарпун…

– Ура, ура, ура! – закричали матроси.

Зрозуміло, чому поява величезної морської істоти так схвилював екіпаж «Пілігрима». Кит, що плавав посеред червоного поля, здавався гігантом.

Зловити його та заповнити трюми корабля – спокуса не з малих! Чи могли китобії втратити таку можливість?

Однак місіс Уелдон запитала капітана Халла чи безпечне полювання за таких умов для команди та, власне, для нього самого.

– Так, місіс Уелдон, – відповів капітан Халл. – Небезпеки немає. Мені неодноразово доводилося полювати на кита з однією шлюпкою і жодного разу я не помилявся. Повторюю, небезпека не загрожує нам і, відповідно, вам.

Місіс Уелдон заспокоїлася і більше питань не задавала.

Капітан Халл тієї ж хвилини наказав розпочати всі необхідні приготування. З досвіду він знав, що полювання буде складним і вирішив прийняти всі необхідні запобіжні заходи. Складнощі полювання обумовлювалися ще тим, що екіпаж шхуни міг скористатися лише однією шлюпкою попри те, що на «Пілігримі», на кільблоках між ґрот-щоглою та фок-щоглою, було встановлено не лише шлюпку, але й три китобійні вельботи: один був підвішений ліворуч, другий – праворуч, третій – на кормі.

Зазвичай, ці три вельботи кидалися в погоню за китом всі разом. Проте, для цього, як відомо, під час зупинки в Новій Зеландії вербувалися матроси та гарпунники, які допомагали постійній команді «Пілігрима» під час промислового сезону. Тепер цієї допоміжної команди не було і «Пілігрим» міг спорядити на полювання лише п’ятьох матросів, тобто, якраз стільки, скільки необхідно для обслуговування одного вельбота. Від допомоги Тома та його товаришів, які поспішили запропонувати свої послуги, капітан Халл змушений був відмовитися: керування вельботом під час полювання на кита до снаги лише найдосвідченішим морякам. Невірний поворот керма або невчасний помах веслом під час нападу коштує життя.

З іншого боку, капітан Халл не міг покинути свій корабель, не залишивши на борту хоча б одного досвідченого моряка – про всякий випадок.

Оскільки керування вельботом потребує сильних рук, капітан Халл, попри все, змушений був полишити судно на Діка Сенда.

– Діку, – сказав він, – залишаю тебе своїм заступником на період полювання. Сподіваюся, вона буде недовгим.

– Є, капітане! – відповів молодий матрос.

Дік Сенд дуже хотів прийняти участь в полюванні, але він розумів, що у вельботі більше користі буде від сильного дорослого чоловіка. До того ж, лише він може замінити капітана Халла на «Пілігримі». Тому він без заперечень скорився.

Отже, на полювання відправлялася вся команда «Пілігрима». Чотири матроси сядуть на опачини, а боцман Хоуік візьметься за кермове весло, що на вельботі слугувало звичайним кермом, яке не дозволяє моментально виконувати маневри. До того ж, якщо під час полювання гребні весла зламаються, то кермове у вправних руках може вивести вельбот з-під атаки розгніваного кита.

Капітан Халл мав зайняти місце гарпунника: з його слів, це було не вперше. Він повинен був закинути гарпун, слідкувати за розмотуванням довгої мотузки, прив’язаної до кінчика гарпуна і, нарешті, добити поранену тварину списом, коли та зрине на поверхню океану.

Іноді в китобійному ремеслі використовується вогнепальна зброю. На борту корабля або на носі шлюпки встановлюється особлива гармата: вони викидає гарпун, який тягне за собою довгий лінь[24], або вистрілює розривними гранатами, завдаючи киту серйозних ушкоджень.

Проте на «Пілігримі» не було таких знарядь. До речі, це доволі дорогий пристрій, що потребує особливих навичок, а моряки не дуже полюбляють нововведення і тому надають перевагу звичайним гарпунові та спису, якими вони володіють дуже вправно.

Саме з такою зброєю капітан Халл відправився полювати на смугача, який маячив за п’ять миль від «Пілігрима».

Здається, погода сприяла китобіям. Море було спокійним – отже, вельботу буде легше маневрувати. Вітру майже не було і не варто було побоюватися, що «Пілігрима» віднесе далеко в сторону в той час, як екіпаж переслідуватиме кита.

Лівий вельбот спустили на воду і четверо матросів зайняли свої місця.

Боцман Хоуік скинув для них два гарпуни та декілька довгих списів з гострими наконечниками. До цих знарядь нападу він додав п’ять бухт[25] гнучкого та міцного ліня, шістсот футів на кожну бухту. Коли одна бухта розмотується, матроси підв’язують до кінця ліня другу, третю і так далі. Однак, іноді і трьох тисяч футів ліня виявляється недостатньо – настільки глибоко пірнає кит.

Ось яке спорядження для полювання на кита зберігалося на носі човна.

Зайнявши свої місця, Хоуік та чотири матроси чекали на наказ віддати кінці.

Тепер вільним залишалося лише одне місце на носі вельбота – місце, яке мав зайняти капітан