read-books.club » Сучасна проза » Щоденник злодія 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник злодія"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щоденник злодія" автора Жан Жене. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 71
Перейти на сторінку:
одного разу.

— Мені?

— Так, тобі.

— Авжеж хотілося б, тільки тоді мені довелося б залишитися в балагулі.

Отак часами він мріяв. Я гадав, що відкрив шпарину, крізь яку якась дещиця моєї ніжності могла б проникнути під його закам'янілий панцир. Проте його мало захоплювали нічні пригоди, і я не зазнав поруч з ним справжнього сп'яніння, придивляючись до мурів, завулків, садів, перелазячи загорожі, вдаючись до грабунків. Я не зберіг про це жодного вагомого спогаду. Глибокі одкровення стосовно злодійства я почерпнув у Франції завдяки Ґі.

(Коли ми обоє опинилися зачинені в маленькій комірчині, дожидаючи ночі, щоб залізти в безлюдні кабінети Креді Мунісіпаль міста Б., Ґі мені раптом видався замкнутим і втаємниченим. То вже не був хлопчак, якого можна знічев'я зачіпати, штурхати ліктем куди заманеться, а свого роду янгол-винищувач. Він намагався усміхатися, і навіть заходився безгучним сміхом, проте його брови супилися. Із середини цього бідолашного педика, де нидів під замком шибайголова, раптом постав грізний, готовий на все молодик, і насамперед на вбивство, якби хтось наважився завадити його подвигу. Він сміявся, і в його очах, здавалося мені, я читав жадобу вбивства, яка може обернутися супроти мене Що довше він на мене дивився, то більше мене опосідало відчуття, ніби він вбачав у мені ту саму свідому жадобу повстати супроти нього. Відтак він напружився. Його погляд став суворіший, скроні — металеві, м'язи на обличчі ще вузлуватіші. У відповідь я так само затверд. Я налаштував свій арсенал. Я вичікував. Якби хтось тієї миті увійшов, то ми, не певні один в одному, як мені здавалося, перестріляли б, порішили одне одного, зі страху, що один із нас збунтується проти жахливого наміру другого.)

У супрязі зі Стілітано, супроводжуючи його повсюди, я вчинив ще й інші напади. Ми зазнайомилися з одним нічним сторожем, і він став нашим навідником. Завдяки йому ми тривалий час жили із крадіжок. Зухвалість цього лиходійського життя — і його розкіш — не варті були б дірки від бублика, якби поруч зі мною не було Стілітано — як свідчення цього всього. З погляду чоловіків моє життя набуло пишноти, оскільки я мав товариша, чия врода заступає поняття розкоші. Я був служкою, зобов'язаним доглядати його, змітати з нього порохи, лощити його, начищати цей безцінний предмет, який дивом належав мені завдяки дружбі.

«Коли я гуляю вулицею, чи не заздрить мені найзаможніша і найвродливіша із сеньйорит?» — міркував я собі. — Яким чином цей лукавий принц, — дивувалася вона, — цей інфант у лахмітті може отак собі прошкувати, маючи такого вродливого коханця?


Про той період я розповідаю із хвилюванням і оспівую його, але якщо чарівні слова, обтяжені, на моє розуміння, більше чарівністю, ніж змістом, зринають у мені, то це, можливо, означає, що убозтво, яке вони виражають і яке стало моїм, є також джерелом чарівності. Я хочу реабілітувати цю добу, описавши її за допомогою назв найшляхетніших речей. Моя перемога словесна, і я здобув її завдяки розкоші термінів, але хай вона благословить це убозтво, що радить мені такий вибір. Поруч зі Стілітано, в той час, коли мені довелося це пережити, я припинив бажати морального падіння і зненавидів те, що могло бути його ознакою: свої воші, своє лахміття і свій бруд. Можливо, Стілітано було досить лише власної сили, аби змусити визнати свою зверхність без якогось зухвалого вчинку, одначе я хотів, щоб наше з ним життя було яскравіше, хоча мені було приємно перехоплювати, перебуваючи в його тіні (темна, якою має бути тінь негра, вона була моїм сералем), захоплені погляди юнок та їхніх парубків і водночас усвідомлювати, що ми з ним лише жалюгідні злодюжки. Я завжди його підбурював до всіх найризикованіших авантур.

— Нам потрібен револьвер, — сказав я йому.

— Ти зможеш ним користуватися?

— З тобою мені не страшно уколошкати хоч-кого.

Оскільки я був його правицею, то, отже, і мусив діяти. Що більше я підкорявся суворим наказам, то ближчими ставали мої стосунки з тим, хто їх віддавав. А він тим часом усміхався. У банді (кипілі лиходіїв) саме молоді хлопці та гомосексуалісти виявляють відвагу. Власне, вони — натхненники всіх небезпечних нападів. Вони відіграють ролю збудника-заплідника. Чоловіча сила, вік, авторитет, дружба і присутність авторитетів зміцнює їх і підбадьорює. Чоловіки покладаються лише на самих себе. Вони є своїм власним небом і, знаючи власну неміч, вагаються. Зокрема, у моєму випадку, як мені здавалося, чоловіки-відчайдухи були свого роду жіночим туманцем, у якому мені постійно кортіло згубитися, щоб довше відчувати себе незрушною скелею.

Певна вишуканість манер, упевненіша хода свідчили про мій успіх, про моє входження у світську царину. Я ступав слідом за Стілітано, як за герцогом. Я був його вірним, але ревнивим псом. У мене з'явилася горда постава. Якось увечері ми спіткали на Рабле одну жінку з сином. Хлопчик був гарненький, близько п'ятнадцяти років. Моє око затрималося на його білявому чубові. Ми пройшли повз нього, і я озирнувся. Хлопчина й оком не змигнув. Щоб дізнатися, на кого я глянув, Стілітано і собі озирнувся. І саме в ту мить, коли наші погляди втупилися в її сина, жінка пригорнула його до себе чи то пригорнулася до нього сама, ніби захищаючи від небезпеки, від наших поглядів, хоча вона їх не бачила. Я відчув ревнощі до Стілітано, один порух голови якого, здавалося, був вловлений спиною цієї матері як небезпека.

Одного разу, коли я чекав на нього в одному з барів Параллело (той бар був тоді місцем зустрічей усіх французьких рецидивістів: сутенерів, злодіїв, шахраїв, що повтікали з каторги чи французьких в'язниць. Тут розмовляли ледь співучою марсельською говіркою; жарґон, який побутував ще кілька років тому на Монмартрі, правив їм за офіційну мову. Завсідники грали не в ронду, а в англійського підкидного та в покер.) Стілітано привернув до себе увагу. З себе суворий, але з усміхненими очима, він статечно всадовив свій поважний зад на плетений стілець, який застогнав із безсоромністю матраца. Зітхання стільця чудово передавало мою шану до чудових сідниць Стілітано, чар якого не був цілком і раз на все зосереджений у них, але саме в цьому місці — радше, на ньому — воно, це зітхання зустрічалося з самим собою, спресовувалося, надсилало сюди свої жалюгідні хвилі — і силу-силенну олива! — щоб надати крижам хвилястих рухів і поважності.

Я не хочу бути рабом словесних штампів, але мені доведеться ще раз удатися до релігійного образу: ці сідниці були Вівтарем. Стілітано вмостився. Як звикле, зі своїм Граціозним знудьгованим виглядом

1 ... 13 14 15 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник злодія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник злодія"