Читати книгу - "Степовий найда"

суворо, хоч це й не завжди справедливо. Кларенс вважав, що про нього всі забули і згадують лише тоді, коли бажають скривдити (до речі, діти часто так думають). Рано відкривши ту істину, що любов і прихильність зовсім не залежать від заслуг чи характеру людини (а діти починають розуміти це раніше, ніж ми думаємо), він став страшенним пустуном, шибайголовою.

Одного разу пройшла чутка, що недалеко від каравану пасеться стадо буйволв і тому караван зупиниться другого ранку, щоб дати можливість Джілдерсліву, Бенхему і іншим пополювати. Кларенс охоче пристав на пропозицію Джіма нишком вирушити слідом за мисливцями.

Потрібна була сміливість і хитрість, щоб здійснити цей рискований план. Вони домовилися, що після того, як загін мисливців виїде з табору, Кларенс попросить дозволу покататися верхи на одному з запряжних коней, в цьому йому майже ніколи не відмовляли; від'їхавши трохи, він повинен удати, що кінь поніс його, а Джім тим часом пуститься навздогін. Далі вони будуть іти по слідах мисливців, а якщо ті їх помітять, вони пошлються на ту ж саму причину і на те, що ніби заблудилися і не можуть знайти дороги до табору. План був успішно здійснений. Все було передбачено до дрібниць. Виявилося, що Джім, щоб підсилити враження, ніби кінь і справді поніс, підклав під сідло Кларенса кілька колючих реп'яхів, які верхівець помітив лише тоді, коли кінь мало не викинув його з сідла.

Вони мчали, покрикуючи на коней, доки не проминули напіввисохлий струмок і зарослі вільхи на межі табору. За ними ніхто не гнався. Погоничі, певно, розгадали цю витівку і, сподіваючись, що верхівці будуть обережні і не заблудяться, тим більше, що мисливська група була недалеко, тривоги не зчиняли.

Тепер хлопці весело мчали серед степу, хоч вони й не зовсім були впевнені, що мисливці проїхали саме в цьому напрямку. Перед ними відкрилася широка низина, з правого боку вона була вдалині частково затоплена після розливу річки, на притоці якої караван став табором. Ставок цей заступали поодинокі дерева і густий чагарник, а далі знову тяглася безкрая прерія — пасовище дикої худоби.

Хрипким голосом Джім пояснив Кларенсові, що буйволи приходять сюди на водопій. Раптом він зупинився, зліз з коня і почав уважно оглядати землю, що була усипана якимись купками. Джім, показуючи на них пальцями, таємниче промовив: «Буйволячий кізяк». Недосвідченому Кларенсові здалося, що ця рівнина дуже схожа на звичайне пасовище і це відкриття трохи охолодило його героїчні пориви. Все-таки вони зупинилися і зробили огляд своєї зброї і бойового спорядження. На жаль, нічого втішного про зброю сказати не можна було, правда, вона була різноманітна. Обставини втечі примусили Джіма обмежитися старою двостволкою, яку він завжди носив через плече, кривим ножем та допотопної системи шестизарядним револьвером (прозваним за зовнішню схожість «перечницею»), який мав ту особливість, що його барабан обертався сам і він міг стріляти тоді, коли цього зовсім не сподіваєшся. У Кларенса на озброєнні був індійський лук і стріли, які служили йому для вправ, та прихована під сідлом сокирка.

Джім великодушно віддав йому свій револьвер, забравши у Кларенса натомість сокирку. Спочатку Кларенса це цілком влаштовувало, але, побачивши, як войовниче виблискувала його сокирка у Джіма за поясом, він почав шкодувати, що помінявся.

Рушниця, пояснював Джім, до самої середини набита дробом і кулями і стріляти з неї може тільки він, Джім, та й то не без риску — як натякнув він. Бідність озброєння була компенсована оповіданнями Джіма про надзвичайні наслідки, яких досягли «знайомі йому хлопці» з таким самим озброєнням. Він і сам одного разу повалив буйвола, загнавши револьверну кулю через роззявлену пащу прямо «в нутрощі». А один його близький приятель — він зараз сидить у тюрмі за вбивство шерифа — опинився якось серед стада буйволів без коня, в руках лише складаний ніж та аркан. Він не розгубився і, вибравши найбільшого буйвола, скочив йому на кошлату шию, прив'язав себе арканом до рогів і помчав уперед, підганяючи буйвола складаним ножем; при цьому він кілька днів живився сирим м'ясом, яке вирізав шматками з живого тіла буйвола, поки нарешті виснажена тварина, відбившись від стада, знесилена від втрати крові, впала на землю мертва недалеко від табору, до якого приятель Джіма пригнав його.

Треба сказати, що Кларенс слухав розповідь, затамувавши подих. Правда, дещо здавалося йому трохи неймовірним, але в такий чудесний ранок, коли величаво піднімалося над обрієм сонце, п'янило голову свіже повітря, а вони були самі серед прерії, — в такий час дитина готова повірити всьому!

Поверхня землі була порізана тріщинами, подекуди виднілися ями, тому просуватися доводилося обережно, з зупинками. Під час однієї з таких зупинок Кларенс звернув увагу на глухий монотонний шум, що нагадував шум водоспаду. Кожного разу, коли вони уповільнювали свій рух, шум посилювався, нарешті хлопці відчули легке двигтіння землі, яке безпомилково вказувало на близькість водоспаду. Вони задумалися: скидалося на те, що вони заблудилися. Але що за чудо! Шум наближається до них, в той час, як вони стоять на місці. Не гаючи часу, хлопці кинулися до ставка. Поминувши дерева, за якими відкривалася рівнина, Джім захоплено вигукнув:

— Та це ж вони і є!

Спочатку Кларенсові здалося, що величезні темні хвилі перекочуються по всій рівнині. Придивившись пильніше, він зрозумів, що перед ними величезне стадо буйволів, а серед них то тут, то там в хмарі куряви виринали постаті верхівців і спалахували постріли.

Темні хвилі нестримним потоком котилися до ставка, змітаючи все на своєму шляху.

Нічого не розуміючи, він глянув на свого супутника. Але відважний герой і завзятий мисливець від несподіванки не міг отямитися. Він немов прикипів до сідла і розгублено хапався то за сокирку, то за рушницю. Невідомо, скільки б це продовжувалося, коли б стадо, ламаючи з оглушливим тріском чагарники, не посунуло просто на них.