Читати книгу - "Білий Ріг"

вмілої людини. А молодці! Слово не розходиться з ділом: цієї ночі, поки ми спали, вони доставили сюди два бочонки води, продукти, хоч у самих нема чого їсти, — принесли сиру, солоної риби, ячного хліба. От люди! А проспали ми, виявляється, понад дванадцять годин, — закінчив старпом. — То як? Я думаю, діло варте уваги?

— Звичайно; варте! — хором обізвалися моряки.

— Стривайте, — звернувся Ільїн до старика по-англійськи. — Німці ж помітять, що зникло велике судно.

— Це наш клопіт, — відповів старик. — Ціла ніч. Приведемо стару велику шхуну і затопимо тут, щоб стирчали щогли.

Хазяїн приніс висушений біля печі одяг і казан з гарячою кавою.

— Товаришу старпом, — сказав раптом Курганов, — ви запитайте в нього, — кочегар кивнув на хазяїна, — може він з нами? Чого йому тут з німцями? Чоловік хороший.

Старик з насмішкуватим вогником в очах переклав запитання старпома хазяїнові. Той посміхнувся і швидко заговорив по-норвезьки.

— Він каже: не можна, сім’я загине. Його браті одвіз обидві сім’ї — свою і його — в Рерос, там дядько в лісництві працює. Взимку й він туди.

— Шкода, підходяща людина, — відповів кочегар. — Ну, прізвище його і адресу запишіть, добре б зустрітися після війни… А куди це ми потрапили?

— Та хай йому біс, не можу розібрати назви селища, вони її так вимовляють… — зніяковіло признався Ільїн. — А район зветься Лоппхавет, поміж великими островами Серьо і Арньо. Це значить на північний схід від Тромсе.

Моряки міцно потиснули руки норвежцям. Потім старпом, виконуючи спільне бажання, записав на двох аркушах паперу прізвища і адреси радянських моряків і вручив їх обом норвежцям. Старик старанно згорнув записку і довго запихав її кудись за пояс, кинувши кілька уривчастих слів.

— Він каже, що це треба добре заховати, — переклав старпом. — Якщо побачать німці, то смерть йому.

Норвежці пішли. Збуджені моряки жваво обговорювали дальший план дії.

— Що я казав? — торжествував Курганов.

— Не поспішай радіти, — буркнув Титаренко. — Може, це все липа, щоб легше нас взяти…

— А ти не каркай, вороно! — сердито обірвав кочегар. — Не може фашистська наволоч усіх людей розпаскудити. Є ще люди… Собі віриш, а інші, думаєш, гірші за тебе?

Стерновий, розгубившись від несподіваного красномовства кочегара, замовк. Ільїн, наказавши товаришам не з’являтися на палубі, вирішив оглянути судно, а головне — побачити, в якому стані стерновий привод, і обережно піднявся скрипучими сходами. нагору. Дерев’яний ковпак, що прикривав люк з боку носа, заважав бачити море; зате фіорд був увесь як на долоні.

Вузький язик майже чорної води вповзав далеко всередину урвистих гір. Суворі, покраяні тріщинами скелі наступали на береги. Розкидані вздовж берега будиночки боязко тулилися біля підніжжя скель. Трохи далі, на кам’яному майданчику, височіла дивна будівля. Балюстрада з маленьких стовпчиків підтримувала кілька лускатих дерев’яних покрівель, які піднімалися одна над одною. Здавалося, що на один будинок посаджено другий, менший, а на цьому точнісінько так же сидів ще менший, з чотиригранною покрівлею, яка завершувалась загостреною башточкою з високим шпилем. Будівлю прикрашали залізні флюгери у вигляді драконових голів із роззявленою пащею і висолопленим тонким язиком.

Вражений дивною архітектурою, Ільїн довго вдивлявся, поки не розглядів невеличкі хрести. Очевидно, це була старовинна норвезька церква. Дерево почорніло від часу, і вугласта форма будівлі, що підносилася вгору, чітко вирізнялася на фоні сірих оголених скель. Голови драконів дивилися похмуро і погрозливо. Темні ялини оточували церкву, а позаду вже сідали на гори білясті, непривітні хмари. Ця північна обитель, сповнена холодного спокою, раптом навіяла на Ільїна смуток.

Ховаючись за борт, він виліз на палубу. Висота щогли йому, звиклому до пароплавів, спершу здалася непропорціональною. Фок-щогла мала поперечні реї і, отже, прямі паруси, бізань озброєна гіком і гафелем. Це була бригантина. Обабіч люка, з якого щойно виліз Ільїн, стояли дві лебідки для марса-фалів і брам-фалів. «Марселі розрізні, з лебідками — може, впораємося», — відзначив старпом, кваплячись пригадати свою парусну практику, яку проходив колись у мореплавних класах. Складні переплетення тросів, які то здіймалися високо і були схожі на тонку павутину, то спадали з щогли вниз, на борти, на палубу, на бушприт, на другу щоглу, — здавалися абсолютно незбагненними. А йому, начальникові, треба буде керувати цим судном, командувати.

Ільїн скривився і глянув на море. З лівого боку бушприта, вдалині вздовж чорної тіні від скель фіорду, море було перегороджене ланцюгом куполоподібних, розташованих близько один до одного островів. Вони були схожі на кісточки велетенського підводного кулака, що виступали над водою. «Обійдемо мис, тримаючи правіше, тільки миль через десять лягати на чистий вест», — міркував далі старпом. Оснастка судна ще досі турбувала його. «Була б це шхунка… та що завгодно, аби менше і з косою парусністю….» Він перехилився через борт і прочитав напис на носі: «Свольвер».

Передбачення старого норвежця збулися дуже точно. Надвечір фіорд заповнився густющим туманом, ще непрогляднішим, ніж учора. Моряки вилізли нагору і раптом схопилися за гвинтівки: на палубі одна за одною почали з’являтися людські постаті. Скоро на судні стало повно людей. Норвежці неквапливо, але не гаючи жодної хвилини, обтягували такелаж, витягали, розгортали і піднімали паруси, посміхаючись до радянських моряків. Порядкував кремезний старик, неголосно покрикуючи на працюючих.

— Це старий капітан, — пояснив Ільїну знавець англійської мови, що приходив уранці.

Небезпечна робота наближалася до кінця. Кремезний капітан підійшов до Ільїна, потиснув руку:

— Я Оксхольм. Усе готове. Паруси поставив левентік до вітру, який зараз. Подме з фіорду — для такого положення рей буде бакштаг. Коли вітер рвоне з фіорду, брасопити реї буде ніколи: розклепуйте якорні ланцюги — і гайда. Стривайте, ще: бом-брамселі, бом-клівери — цих парусів не ставимо. Вони попріли. Стакселі теж не