Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Російський історик XVIII ст. В. Татищев повідомляє, що після поразки Святослава від війська імператора Іоанна Цимисхія, князь розлютився на всіх християн, котрі були в його дружині, і “не пощадив” навіть свого “єдиного брата Гліба” який, певно, також був християнином, віддав усіх “на різні катування”…
Про дунайські походи Святослава існує численна література.
Сучасний російський історик А. Сахаров написав велику й детальну монографію про діяльність цього князя. Але в оцінках його він опирається на праці, традиційні для нашої історіографії,— оспівування, ідеалізація князя Святослава та його політики завоювань, що відповідало анексіоністським уподобанням російських імперських ідеологів різного ґатунку. І справді, Святослав започаткував своїми завоюваннями утворення величезної території імперії Рюриковичів. Між тим, в історичних оцінках інших авторів все частіше зустрічається теза про те, що такі завоювання були непотрібними для Київської держави: вони непомірно розширили її територію, ослабляли центр, вимотували матеріальні й людські ресурси, а головне — зруйнували на сході заслін із держав, що стримували натиск кочовиків на східноєвропейську рівнину, котрі згодом перетворили тутешню цивілізацію в руїну.
Реформи Володимира Великого
Тепер звернімо увагу на події в історії Київської держави після загибелі князя Святослава під час повернення з другого дунайського походу в 972 р., коли на нього напала орда печенігів біля дніпровських порогів і вщент розгромила його дружину. Князь Святослав був убитий. І печенізький хан Куря, за переказами, череп князя Святослава оббив золотом, зробивши з нього чашу, і написав віщі слова: “Хто шукає чужого, губить своє”.
Ідучи на Подунав’я, князь Святослав залишив у Києві свого старшого сина Ярополка, який був народжений від першої його жінки — угорської князівни, яка мала слов’янське ім’я — Предслава, як говорять деякі джерела. На ті часи угорські володарі прийняли християнство, отже, жінка Святослава була християнкою. Деякі історики справедливо вважають і самого Ярополка християнином, адже його виховувала не лише мати–християнка, але й християнка бабуся, княгиня Ольга. Отож і виходить, що Ярополк був першим християнським князем (після Аскольда, звичайно) на київському княжому престолі.
Після загибелі батька Ярополкові дісталась велика й зруйнована Святославовими війнами держава. Вся діяльність Ярополка, проте, займала невеликий проміжок часу і залишила в історії тільки окремі фрагменти. Ймовірно, що він змушений був відбивати печенізьку орду, яку нацькувала Візантія на князя Святослава, від якої він загинув. Можливо, саме боротьбою з печенігами була викликана його спроба знову зв’язати поляно–руську державу із західним світом, як це у свій час робила княгиня Ольга. Це тим більше було можливим, бо після воєн Святослава стосунки Русі з Візантією зіпсувались, і Подніпровська держава одна протистояла ординському Степу і вселенській імперії.
Як відомо з наших та зарубіжних хронік, у 973 р. до столиці Священної Римської імперії, до Кведлінбурга, з Києва знову було відправлено спеціальне посольство. Ми не знаємо про наслідки цього візиту. Можемо лише здогадуватись, що Ярополк намагався знайти собі спільників у боротьбі, передусім проти агресивних степовиків. Із Никонівського літопису дійшла до нас звістка, що 979 року до Києва прибули посли з Ватикану. Є ще одна дата цього посольства — 977 рік. Певно, воно мало якийсь успіх у Києві, бо залишились у літописах повідомлення про якесь хрещення Русі за Ярополка.
Із цих фрагментів випливає, що Ярополк був речником християнської ідеології в язичницькій Київській державі.
У 978–980 рр. в країні спалахують міжкнязівські чвари. Ярополк і його менший брат Олег, якому ще Святослав віддав в управління землю деревлян, розпочали між собою боротьбу. Обидва Святославичі загинули в цій братовбивчій борні. Літописи повідомляють, що в цій громадянській війні підступну роль відіграли варязькі загони, зокрема, один із давніх варязьких керманичів у Києві, сумнозвісний Свенельд. Після загибелі обох Святославичів київський престол залишився вільним для третього сина Святослава — Володимира, народженого ключницею княгині Ольги Малушею. Володимир за волею свого батька сидів у Новгороді разом зі своїм дядьком і вихователем Добринею, братом Малуші.
Варто нагадати, що деякі історики — і українські, і російські — доводять, що Малуша та її брат Добриня були дітьми поверженого княгинею Ольгою деревлянського князя Маломира (Мала) з древньої династії деревлянських князів Ніскиничів. Тож Володимир законно лишався спадкоємцем деревлянського князівства, а після загибелі своїх старших братів йому судилося вже без конкурентів зайняти київський стіл.
Володимир, а найперше Добриня, як старший і досвідченіший, дізнавшись про смерть старших синів Святослава, організував варязьку дружину і новгородську рать для походу на Київ. Вони підняли земські війська й дружини тих князівств, через які пролягав їхній шлях на Київ. Це землі Полоцького, Смоленського, Дреговицького князівств, а також деревлян. Цей енергійно організований кидок допоміг підпорядкувати Володимирові ці землі–князівства. Під час походу Володимир, наприклад, підкорив собі Полоцьк, убивши місцевого князя Рогволода й насильно взявши в жони його дочку Рогніду. Літопис наводить слова полоцької князівни, яка не хотіла ставати жоною Володимира, не бажала “роззути робучича”, тобто, за звичаєм сватання, роззути жениха, якого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності», після закриття браузера.