Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Якщо звернемося до Літопису Руського Леоніда Махновця 1989 року видання, то у вступному слові «Від автора» професор стверджує ось таке:

«Остання, третя частина «Літопису Руського» — Галицько-Волинський літопис. Нині він просто приєднаний до Київського літопису. Початок його було втрачено… Тут немає відомостей про важливі події 1199–1204 років, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстиславовича, який загинув 19 червня 1205 року. Закінчується літопис 6800 (1292) роком (фактично — зимою 1289/90 року).

Це було окремо літописне зведення. Як доводять, над ним працювало не менше п’яти авторів-укладачів (чи редакторів). Перший, що трудився десь у 1255 році, довів розповідь до 1234 року включно (за датуванням Іпатієвського списку); другий продовжив літопис до 1265 чи 1266 року, а працював коло 1269 року; десь у 1286 році працював третій укладач, який закінчив виклад 1285 роком включно; четвертий автор трудився близько 1289 року і до цього ж року включно довів літопис, але ґрунтовно переробив, починаючи з 1261 року, матеріали другого і третього редакторів; п’ятий автор написав кілька сторінок на початку XIV ст. і 1292 роком закінчив остаточно редакцію Галицько-Волинського літопису… Поки що вияснюється одне: перший і другий літописці належали до оточення Данила Романовича і діяли головним чином у Холмі; переважно із середовища Володимира Васильовича були третій і четвертий редактори…

Перша частина… (по 1260 рік включно) розповідає про події насамперед у Галицькій землі і в науці називається Галицьким літописом… З 1261 року йде друга, Волинська частина… літопису…» [18, с. VII–VIII].

Звичайно, професор Л.Є. Махновець у 1989 році (радянські часи) нічого іншого написати не міг. Хвала йому хоча б за те, що переклав один із головних імперських літописів (Іпатієвський) українською мовою. Ми пам’ятаємо, що цей літописний звід уперше знайшли «среди дефектов Академии наук» 1809 року. Хто хоче дізнатися, як фальшувалися російською владою так звані «общерусские летописные своды», може звернутись до праці «Країна Моксель, або Московія» (книга третя). Звичайно, все те фальшування немає нічого спільного із наведеною нами цитатою.

Але ми завдячуємо Леонідові Махновцю хоча б за те, що він чітко пояснив, що Літопис Руський скомпільований з інших самобутніх літописів. Не будемо з цього приводу цитувати вченого. І хоча професор Махновець стверджує, що компіляція відбулася у ХІV–ХV століттях, та то звичайні московські «доважки брехні». До середини XVII століття у московитів не існувало концепції єдиного літописання в Русі (Україні) та Московії. У XVII столітті московські царі та їх дяки тільки закінчили переписувати державні документи зі староуйгурської державної мови Золотої Орди на старослов’янську церковну мову Московії. Хто хоче знати детальніше про те переписування, зверніться хоча б до праці сучасного російського історика А.В. Пушкарьова «XV век. Ханы и катаклизмы».

Велику фальсифікацію московської історичної науки розпочав Петро І, а головну частину роботи виконали Катерина II та її «Комиссия по составлению записок о древней истории, преимущественно России». Творилось те у XVIII столітті.

Та повернімося до князя Лева Даниловича. За свідченням професора Л.Є. Махновця, Галицький літопис творила людина із оточення князя Данила (мова йтиме про другого літописця) у 1269 році і довела його до 1265 чи 1266-го. Хоча й перший літописець теж був з оточення князя Данила та працював у 1255 році.

На нашу думку, Галицький літопис був доведений до 1266 року, до часу воцаріння у Золотій Орді хана Менгу-Тимура — онука Батия. І, скоріше за все, князь Лев Данилович був присутній на інавгурації цього хана у 1266 році, як представник Великого князя Василька Романовича та майбутній володар престолу. Певне, опис тих подій та незалежність князівства від Золотої Орди були настільки яскраво описані, що Катерина II вирішила за краще викинути всі свідчення Галицького літопису із 1261 по 1266 рік. Бо в Літописі Руському матеріал, починаючи з 1261 року, позначений, як Волинський літопис.

Може виникнути запитання: на якій підставі автор робить такий сміливий висновок про присутність князя Лева 1266 року на інавгурації хана Менгу-Тимура?

Про те свідчать два пізніші записи у Літописі Руському. Послухаємо їх:

«У рік 6782 (1274)… Після цього ж Тройден, забувши приязнь Львову [і] пославши городнян, звелів узяти Дорогичин… І виступивши вночі, взяли вони тоді його (Дорогичин), на самий Великдень, і перебили їх [городян] усіх од малого і до великого.

Коли ж почув се Лев, то опечалився він сим вельми. І став він промишляти [про помсту], і послав у татари [послів] до великого цесаря Менгу-Тімура, просячи собі підмоги у нього проти Литви. Менгу-Тімур дав, отож, йому військо, і Ягурчина з ними, воєводу…» [18, с. 428].

А ось другий запис:

«У рік 6788 (1280)… Після цього ж Лев захотів частини в землі Лядській — города на Вкраїні. Він поїхав до [хана татарського] Ногая, окаянного, проклятого, підмоги собі просячи в нього на Ляхів, і він дав йому поміч — окаянного Кончака, і Козія, і Кубатана» [18, с. 432].

Які висновки маємо право зробити, спираючись виключно на тодішні етикет, правила, закони та записи літопису?

Якщо князь Лев Данилович першим разом звернувся просто до царя (хана) Золотої Орди Менгу-Тимура, оминувши сусіднього улусного хана Ногая, то це свідчить, як мінімум, про такі факти:

Перше. Великий Галицько-Волинський князь Лев не вважав себе підлеглим чи данцем[2] хана Менгу-Тимура і Золотої Орди, а отже, звернувся не до хана улусу Ногая, а напрямки — до царя. Між іншим, його посли до царя Менгу-Тимура обов’язково мусили проїхати землі (володіння) улусного хана Ногая.

Друге. Коли Великий князь Лев, порушуючи державний етикет Золотої Орди, звертався напрямки до хана, та ще й не сам, а через послів, то це, як мінімум, означає, що він уже був у ставці царя, особисто знайомий з ханом Менгу-Тимуром та, за ієрархією Золотої Орди, перебував вище улусного хана Ногая.

Трете. Друга цитата