Читати книгу - "Розстрільний календар"

Стенограму процесу було оприлюднено у самвидаві, а промова Мустафи Джемілєва стала одним з найяскравіших документів в історії правозахисного руху в СРСР: «Каким бы я ни подвергался репрессиям и преследованиям, я твердо могу сказать, что никто, никогда и ни при каких обстоятельствах не сможет меня заставить отказаться от исполнения обязанностей, налагаемых честью, национальным достоинством и гражданским долгом».

У своїй захисній промові та в останньому слові Мустафа Джемілєв розповів про боротьбу кримських татар за повернення на батьківщину та відновлення державності. Він надав суду список опублікованої белетристики і публіцистики, яка містила наклепи на кримськотатарський народ; розповів про гоніння, яким піддаються з боку місцевої влади і каральних органів кримські татари, що намагаються повернутися на батьківщину.

На знак протесту проти переслідування кримських татар і судового свавілля Мустафа Джемілєв оголосив тридцятиденне голодування: «Батьківщина або смерть!»

Джерела

Бекирова Гульнара. Омский процесс Мустафы Джемилева // Бекирова Г. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). — Т. 1. — Симферополь, 2008. Режим доступу: https://goo.gl/72UErM

Омский процесс: как судили Мустафу Джемилева в 1976-м: [Публикация Сахаровского центра на веб-портале Slon.ru]. Режим доступу:https://goo.gl/QMnciU

Бекірова Гульнара. Сторінки кримської історії. «Я хотів би, щоб біль чужий жив у мені щемливим в серці болем...» // Крим. Реалії. — 2015. — 19 січня. Режим доступу: https://goo.gl/nV7YqQ

Джемилев Мустафа (р. 1943) // Сахаровский центр. Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/o3Hic7 19 січня 1939 року вбитий поет Михайло Драй-Хмара10

19 січня 1939 року на колимському засланні загинув поет-неокласик, літературознавець і перекладач Михайло Драй-Хмара — за офіційною версією, «від ослаблення серцевої діяльності».

Позиція НКВС щодо Драй-Хмари досить чітко була сформульована у псевдопоказі ще одного репресованого з п’ятірного грона неокласиків Павла Филиповича: «Драй-Хмара нам всем был хорошо известен как украинский националист, и своими литературными националистическими работами (стихи и историко-литературные статьи) занял довольно видное место в националистических кругах».

За Михайлом Драй-Хмарою каральні органи полювали ще з початку 1930-х років. Його сонети трактувалися партійними діячами «оригінально», не гірше ніж затятими літературознавцями. Досить примітивно сфабрикована справа № 3391, яку відкрили у 1933 році проти Драй-Хмари за його начебто приналежність до контрреволюційної організації у Кам’янець-Подільському університеті, була закрита за рік за відсутністю доказів.

А 5 вересня 1935 року було виписано ордер № 28, і вже наступного дня оперуповноважені Сергієвський і Бондаренко заарештували Драй-Хмару в його київському помешканні. Звинувачення було стандартне: «націоналістична контрреволюційна діяльність». Драй-Хмара досить різко і принципово його заперечував. Тоді 30 жовтня 1935 року його справу під № 101 з’єднали зі справою Филиповича під № 99, а 22 листопада справи Павла Филиповича і Михайла Драй-Хмари були «підверстані» до так званої справи «Зерова і його групи» за № 1377.

В результаті більшість заарештованих вимушено підписали зізнання і низку фальшивих свідчень щодо колег і товаришів. М. Зерова було засуджено до 10-річного ув’язнення. Стільки ж отримали П. Филипович та А. Лебідь, а також інші «учасники групи», котрі познайомилися одне з одним лише під час очних ставок. Дещо менше отримали поет М. Вороний — вісім років, працівник українського історичного музею Б. Пилипенко та педагог із Чернігова Л. Митькевич — по 7 років. Вижити вдалося тільки Митькевичу.

Проте й тут Михайло Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався і не свідчив ні проти себе, ні проти товаришів. Слідчі були змушені повернутися до справи № 101. Її розгляд відбувся 28 березня 1936 року в Москві на засіданні Особливої наради при НКВС СРСР під порядковим номером 88. Вирок був лаконічним: «Драй-Хмара Михаил Афанасьевич — за контрреволюционную деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на пять лет, считая с 5.9.35 г.». Так Драй-Хмара опинився на Колимі.

Згодом, постановою Особливої трійки Управління НКВС Дальбуду від 27 травня 1938 року, Михайлові Панасовичу додали ще 10 років за нібито участь в антирадянській організації й антирадянську пропаганду в таборі.

Існує ймовірніша за офіційну версія смерті Михайла Драй-Хмари — хоча і з сумнівною датою. Михайло Добровольський, який до 1937 року очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР, а згодом був засланий на Колиму і відбував покарання разом із Драй-Хмарою, згадував: «Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.

З «емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, — трах, до п’ятого — трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя…

Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…»

Лише 25 жовтня 1939 року київський рагс повідомив дружину про смерть Драй-Хмари, що сталася 19 січня 1939 року. Місце і причина смерті вказані не були. Акти про смерть і поховання Драй-Хмари, які зберігаються в особовій справі ув’язненого в Управлінні внутрішніх справ Магаданського облвиконкому, засвідчують, що Михайло Панасович помер 19 січня 1939 року о 23:15 у приміщенні медпункту лікарняної ділянки Устьє Тайожна. Поховано його було на правому березі річки Паутова, могила № 3 за 300 м від річки, а від табірного пункту Горна Лаврюкова — до 1 км.

Письменник був реабілітований після перевірки табірної справи у Магаданській області 28 листопада 1989 року.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI

Сохацька Євгенія. Михайло Драй-Хмара та українська національна ідея // День. — 2009. — 2 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/WCDNFB

Сьогодні — 125-річчя з дня народження Михайла Драй-Хмари // Рідна Черкащина. — 2014. — 10 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/2uRKJt

20 січня 1972 року заарештований священик Василь Романюк, у 1993—1995 рр. — Патріарх Київський і всієї Руси-України Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Володимир