Читати книгу - "Паперова лялька"

Вбиральня і вода були у дворі. А ще там у кожного був сарайчик для вугілля і одна величезна-величезна літня пічка. Влітку молодички там готували страву, заразом і обмінювалися рецептами або ж просто правили теревені. Жили дуже дружно, по черзі дивилися малих дітей, гляділи й дорослих, як хто захворіє. Зайти до сусіда за сіллю, за окрайцем було звичайною справою.

Олександрівськ отримав бодай невеличкий перепочинок від військових дій, а на заході все ще точилася війна із панською Польщею. Більшовики прагнули поширити свій вплив на захід, а Пілсудський мріяв відновити польські території на сході. І ніхто не хотів поступатися. В таких умовах з перемінним успіхом два роки точилася війна. Навіть коли обидві армії геть виснажилися, кожна сторона наостанок намагалася відтяти собі бодай крихітний шматочок. Навіть після принципової згоди сторін переговори точилися майже півроку. За підписаною у Ризі мирною Угодою[21] до Польщі відійшли Західна Україна і Західна Білорусь, Ратне опинилося під владою Польщі, і нарешті таки наступив мир. Правда, ще довго підпільно точилася боротьба незадоволених верств населення, але Червона армія вже набрала неабиякої сили і безжально придушувала будь-який опір.

Вся Агатина рідня, крім Тіни, рвалася на батьківщину. Мама запропонувала й Агаті їхати разом, але марно. Тут, у Олександрівську, життя Агати почало якось облаштовуватися. В неї була робота, житло; старші дівчатка ходили в церковно-приходську школу, молодші попідростали. Несила було зніматися з місця і знову все починати спочатку. Та й не зможе вона повернутися в місця, де колись була така щаслива. Ні, відказала, залишусь тут.

Прийшов час прощання. Вкотре вокзал правив за вододіл в чий-небудь долі. Мама з сестрами, що так і не закріпилися на чужому чорноземі, їхали на свою рідну болотисту Волинь. На вокзал прийшла й Тіна. Вона була на сьомому місяці вагітності і на сьомому небі від щастя – довгенько їй довелось чекати первістка. Обійми, поцілунки, побажання берегти себе, берегти дітей і, як зазвичай за розлуки, легкий смуток…

Виснажлива, безглузда громадянська війна на півдні України нарешті закінчилася. Донедавна сором’язливо замовчувалася роль махновців в перемозі більшовиків. Неабияк дошкуляючи денікінським тилам на півдні України, махновці створили сприятливі умови для перемоги Червоної армії над білогвардійцями, але самі попали в скруту. Значну частину анархістської армії викосив тиф, а її залишки радянське командування запхало на польський фронт, подалі від рідних місць. Мавр зробив своє, мавр може іти собі…

У Олександрівську швиденько відбудовували мости; розгорнули активне будівництво, аби відродити заводи і фабрики, повернути у місто робітників, що порозбігалися по селах в пошуках хоч якого заробітку.

Олександрівськ було перейменовано на Запоріжжя. Багато вулиць поміняли свою назву. Нові часи – нові герої. Базарна перетворилася на вулицю Анголенка, Московська – на вулицю Кірова, Соборна – на проспект Леніна, звісна річ.

Агата призвичаїлась до роботи на заводі, тільки з однолітками не дуже роззнайомилась. Після зміни вони зграйкою – і хлопчаки, і дівчата – неквапно поверталися додому, безтурботно базікали, а декотрі й фліртували. Агата ж чим швидше бігла додому – всю зміну одна думка не давала спокою, чи все гаразд дома. З дітьми, що залишалися на самоті під наглядом трохи старших за себе, таки частенько траплялися більші або менші негаразди. З одним сусідським хлопчиком стався просто жахливий випадок – воно, сердешне, ковзнуло в отвір нужника і захлинулося. (Прими, Господи, його безневинну душу!).

Тендітну, досі ще привабливу Агату не могли не вгледіти заводські парубки. Якось один з них після роботи пристосував свою ходу до швиденьких кроків Агати і спробував завести розмову:

– Поспішаємо? Дома чекає мати, аби насварити?

– Дитина.

– А що, і дитина є в наявності?

– Є. П’ятеро.

Можна пробачити парубку його отетерілий вигляд і не дуже чемну мовчанку після такої новини. Агата не дуже прагнула вивертати душу перед співробітниками, тому й мало хто знав подробиці її позаробочого життя. А зовнішністю, вишуканою поведінкою, тихою чемною мовою вона вирізнялася серед заводських простуватих дівчат. На своєму особистому житті Агата поставила хрест ще там, у Гатчині, перед наглухо забитою труною чоловіка.

Зараз її хвилювала одна-єдина турбота: поставити дітей на ноги. Але якщо попередній залицяльник тільки викликав у Агати необразливу усмішку, то наступний мало не вивернув душу.

На землях Запоріжжя цього літа через небувалу посуху стався величезний неврожай. А слідом прийшов голод. Він спричинився не стільки через природні катаклізми, скільки через безголових чиновників. Сотні тисяч пудів зерна і десятки тисяч пудів сала гнили на складальних пунктах. Свійські тварини тисячами стояли без нагляду і корму, поки від них не залишалася шкіра та кістки, а далі вони просто гинули. Зерно, призначене для посівної, більшовики у своїй дурості зсипали в одну купу озиме з яровим і зробили неможливою посівну кампанію. Боже милосердний! Чи часто Ти спостерігаєш за тим, що там коїться на землі?

Селяни – народ завбачливий і, крім Бога, сподіваються на свій селянський глузд. На випадок аж ніяк не рідкісної в цих краях посухи кожен мав свій страховий запас посівного зерна. Але у цей період у завбачливу діяльність селян колодою