Читати книгу - "Тепло його долонь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що тоді не дрібниці? Як серед мотлоху вибрати й виокремити найголовніше?
— Коли я жив із хлопцем, траплялися помилки. І щоразу я думав: що ж не так? Чому виникла суперечка, як з’явився сумнів у почуттях? І завжди спадало на думку, що кохана людина мусить стати для тебе всім. Це не тільки неперевершений секс і постійні сюрпризи. Тобі може бути зле на іншому кінці світу, але ти завжди можеш зателефонувати йому і виговоритися. Повинне бути постійне відчуття впевненості про піклування й турботу: коли хворієш або трапляється неприємна пригода. Це твій друг, порадник, брат, батько… Будь-хто. В цьому обрисі ти збираєш усі елементи свого життя.
— А якщо цього немає? Коли ти не відчуваєш цього, але у вас уже є стосунки? Як у такій ситуації поводитися? Зістрибнути з даху? Розповісти всім, як тебе не цінують?
— Дурне припущення та егоїзм у чистому вигляді. Ти ж сама казала, що мусимо всіх робити бодай трохи щасливішими… Ні, це не вихід. Якщо ти підеш на такий вчинок, що буде з батьками? А яка реакція буде друзів: і твоїх, і його?
Ліза не знайшлася з відповіддю.
За вікном розвиднювалося. Дедалі частіше невеличкі села приметені снігами поля та ліси заступали, а згодом постали й високі будівлі — починалося передмістя. За тьмяним віконцем вагона ще не було видно людей — усі насолоджувалися останніми митями сну. Відчувалося, що день обіцяє бути по-весняному теплим.
— Якщо люди зізнаються у своїх почуттях і присягаються в коханні, то чому вони вдаються до зради? — несподівано запитала дівчина. — Не вигадуй, будь ласка, якщо не маєш відповіді.
— А я й не збираюся. Усе, що я казав, — моя позиція, і, звісно, у багатьох вона є іншою. Зраджують, бо заслабкі, щоб цінувати людину поруч. Безвідповідальність та боягузтво. Якщо ти зрадив людині, то вже ніяка сила не поверне втраченого. Ти можеш жити у брехні роками, але це вже будуть не стосунки, а жалюгідна гра, де все підпорядковане лицемірству. Людина може припуститися помилки. Інша — може пробачити. Але єдина річ, яка розрізняє людей та ставить хрест на всьому, — брехня. Такі люди здатні «кохати» кількох одночасно, не розуміючи, що таким чином усіх роблять нещасними — і, насамперед, самих себе. Бо зрештою вони прийдуть до того, що у вічному пошуку та «коханні» втратили себе й залишилися ні з чим.
— Отже, якщо ти кохаєш, то відчуваєш, ніби знаєш людину все життя? — обличчя дівчини освітилося.
— І так, і ні. Із цим відчуттям потрібно бути обережним. Бо коли людина піде від тебе, ти можеш помітити, що вона забрала з собою не тільки себе, а й тебе. Повністю. З появою цього почуття ти втрачаєш зв’язок із реальністю, а в результаті, коли лишаєшся один, не можеш нічого згадати. Геть усе залишилося з ним: почуття, усмішка, очі, аромати. І ти — порожній. З ним пішли твій погляд, твоє тепло, твої мрії та сподівання.
— І заради цього потрібно віддаватися повністю? Заради того, що, врешті-решт, нічого не лишиться?
— Так, за це варто боротися. Мине час, і ти все назбираєш знову. І знову зустрінеш людину, можливо, покохаєш її. І повір мені, знову з’явиться відчуття того, що ти знаєш її цілу вічність. Такий собі цикл. Ні більше, ні менше. Знаєш, я полюбляю, а водночас ненавиджу вечори. Бо мій всесвіт прощався зі мною надвечір. Наразі не лишилося нічого, крім спогадів. Ні почуттів, ні ароматів, ні пильності погляду… Все забрали: і своє, і моє. І тепер, коли «обростаю» новими деталями, мрію подарувати їх наступному «всесвітові».
— Пробач…, — прошепотіла Ліза. — Пробач за те, що я на тебе наїхала на початку..
— Пусте. Правда. Головне, що тепер ми на одній хвилі — порозумілися. Дякую тобі, Лізо! Поспілкувався з тобою і зрозумів, що на світі багато тепла і сонця. Такі люди, як ти, його даруватимуть, попри будь-що!
— Десь отут дуже багато кохання, — дівчина вказала на груди юнака. — Не розгуби його…
— Обіцяю! — весело відповів Остап і усміхнувся.
3Завжди знайдеться ширма,
за якою можна сховатися:
на кожного керівника знайдеться свій керівник,
накази, догани, поради, вказівки і, врешті-решт,
багатоголова гідра «Мораль — Обов’язок —
Дійсність — Відповідальність»,
або як там ще її називають!
Завжди знайдеться ширма, яка сховає тебе,
щоб обійти найпростіші закони людяності.
Еріх Марія РемаркСонячні промені заливали кімнату. Жоден куток не сховався від весняного тепла: воно діставалося до найтемніших закутків помешкання та зігрівало травневими радощами.
На великому і розлогому ліжку, вкритий ковдрою, лежав хлопець. Він уже півгодини не спав — лише мружився від несподіваного світла та позіхав. Вставати на роботу не хотілося — мав у запасі ще дві години, тож цілком міг дозволити собі поледарювати.
Третій місяць Остапового життя в столиці… Воно минуло майже без турбот, наче на одній хвилі. Від самого ранку він збирався на роботу. Вдень працював. Вечори проводив з новими друзями. Все було ніби як у людей. Час від часу в розмірений ритм життя вривалося невдале побачення. А втім, на пізнання цього боку життя він не мав часу: ні на клуби, ні на фліртові миті. Робота, дім, робота — лейтмотив весняного життя.
Цей сонячний ранок нічим не відрізнявся від десятків попередніх. Прийнявши душ, Остап заварив каву. Поки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тепло його долонь», після закриття браузера.