Читати книгу - "Марсіянин"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я заклеїв стрічкою вісім входів, залишивши один відкритим. Потім я причепив липкою стрічкою пластикову торбу розміром, як мішок, до шийного отвору скафандру (цього разу Джогансенового). У цій торбині я проколов дірочку, настромив і примотав стрічкою торбину до вільного клапану.
Потім я заповнив торбу чистим О2 із скафандрового баку. “Дідько!” - подумав регулятор, - “Краще мені почати витягувати з повітря О2, і якнайскорше!”
Це спрацювало.
Я вирішив не надягати скафандр. Атмосферний тиск очікувався незмінним. Мені був потрібен лише кисень. Тому я узяв каністру з О2 з медичного відсіку. Так у мене було набагато більше свободи рухів. Маска навіть мала гумову стрічку, щоб триматись на обличчі!
Щоправда мені все одно був потрібен скафандр для перевірки справжнього рівня кисню у Габі (бо головний комп’ютер Габа думав, що рівень О2 100%). Адже кожен скафандр знає як перевіряти склад власного повітря.
Поглянемо… Скафандр Мартінеза був у ровері. Джогансенів обдурював регулятор. Ллюїсів виконував роль бака для води. Власний я не хотів зіпсувати (а що?! він припасований саме під мене!). Це лишає мені для роботи три скафандри.
Я узяв скафандр Фоґеля і увімкнув внутрішній повітряний сенсор, лишаючи шолом відчиненим. Коли рівень кисню упав до 12%, я надяг дихальну маску. Рівень падав нижче і нижче. Коли він досяг 1%, я просто від’єднав регулятор від електрики.
Хай я не можу його перепрограмувати, та я можу просто вимкнути цього гада.
У Габі є повсюди аварійні ліхтарики на випадок проблем з електрикою. Я висмикнув світлодіод з одного і залишив стирчати з нього два електродроти, розташовані досить близько один до одного. Тепер коли я його вмикаю, то отримую невеличку іскорку.
Узявши бак з О2 з Фоґелевого скафандру, я прилаштував ремінець до обох його кінців і почепив його на плече. Потім я під’єднав шланг до баку і загнув інший кінець шлангу великим пальцем. Я пустив маленьку цівку О2, таку малу, щоб вона не могла пройти крізь загин.
Я виліз на стіл з огнивом у одній руці і кисневим шлангом, відтак потягнувся угору і спробував, що задумав.
Хай йому грець, все вдалось! Пускаючи О2 над огнивом, я натис на умикач ліхтарика, і чарівний струмінь полум’я вирвався просто із шланга. Звісно, загула пожежна тривога. Та я чув її так часто останнім часом, що заледве звернув на неї увагу.
Потім я знову це зробив. І знову. Короткі пахкання. Без великого полум’я. Я з задоволення продовжував далі.
Я був переповнений радістю! Це був найкращий план з поміж усіх. Я не тільки усував з повітря гідроген, я ще й створював більше води!
Усе йшло прекрасно до самого вибуху.
В один момент я задоволено спалюю гідроген, у інший - я на іншому боці Габу, і мене засипано різними речами. Я важко устав на ноги і побачив, який розгардіяш був у Габі.
Перша моя думка: “Вуха горять, як у пеклі!”
Потім я подумав: “Мені паморочиться,” - і упав на коліна. А потім упав ниць. Отак мені паморочилось. Я обхопив голову обома руками і почав обмацувати її, відчайдушно сподіваючись, що не поранений. Усе наче було на своїх місцях.
Та обмацавши обличчя, я зрозумів у чому справа. Вибух зірвав з мене кисневу маску. Я дихав майже чистим азотом.
Уся підлога була усіяна сміттям. Не було сенсу шукати медичний бак О2. Нема сенсу взагалі шукати що-небудь у цьому гармидері перш ніж я зомлію.
Потім я побачив скафандр Ллюїс, який висів на своєму місці. Його не стягнуло вибухом. Він сам по собі був важким, та ще й усередині було 70 л води.
Метнувшись до нього, я хутко відчинив клапан О2 і встромив голову у горловину (шолом я зняв давно, щоб легше діставатись води). Я дихав доти, доки запаморочення пройшло, потім глибоко вдихнув і затримав віддих.
Все ще не дихаючи, я поглянув на скафандр і пластикову торбу, якими я надурив регулятор. Погана новина - я не зняв їх. Добра новина - їх зняв вибух. Вісім входів все ще були зачиненими, та один все ж має сказати правду.
Прокульгавши до регулятора, я увімкнув його.
Після двох секунд процесу завантаження (він запускається так швидко через зрозумілі причини) регулятор миттево визначив проблему.
Заверещала по усьому Габу тривога низького рівня кисню, а регулятор почав з усією силою накачувати атмосферу чистим киснем. Виділення кисню із атмосфери - це складно і довго., але додавання просто як відчинення клапану.
Я подерся через уламки до скафандру Ллюїс і устромив голову знову, щоб ще подихати нормальним повітрям. Через три хвилини регулятор повернув нормальний рівень кисню у Габі.
Тоді я вперше помітив, як обгорів мій одяг. Добре, що я надяг три шари одягу. Найбільше постраждали рукава. Зовнішнього шару не було. Середній обгорів і у деяких місцях прогорів наскрізь. Внутрішній шар, мій особистий одяг, був у відносно пристойному стані. Схоже мені знову пощастило.
Також, зирнувши на головний комп’ютер Габу, я побачив. що температура піднялась до 15 С. Щось дуже гаряче і дуже вибухове сталось, а я не був упевнений, що саме. Або чому.
І ось тут я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсіянин», після закриття браузера.