Читати книгу - "На зеленому острові (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Королівська милость! Народ хоче війни, трон в небезпеці, нема ж часу воловодитись!
— А чи ж ви питалися народу?
— Ми ж говоримо в його імені!
— Ну, добре. Тоді починаймо війну... Але ж загине багато людей!?..
— За Вітчизну солодко вмирати!
— Ви також підете вмирати за Вітчизну?
— Коли буде треба — до останнього чоловіка!
— Але ж поки що зостанетесь зо мною вдома?
— А як же? Хто ж без нас порядкуватиме подіями?!
— Ну, добре. От тільки я не знаю... не знаю я...
— Непевність в перемозі — злочин проти Батьківщини.
— Та захисти вас, Боже, коли ви таке подумали! Я сумніву не маю, але ж, зрештою, що ж я знаю?.. Коли вже так повинно бути, то яка ж на те рада? Я за те тільки...
— Ось грамота.
— Ну, гаразд, оце маєте мій підпис; нехай уже! Але ж хто за те...
— Божа воля!..
Почалася війна. Обидві сторони воювали завзято, воювали увесь час, але ж нарешті прийшли знову до короля Добряка його міністри.
— Треба миритись, королівська милость!
— Чому?
— Не можна без жалю та жаху дивитися на тисячі людських трупів, що гинуть в бойовищах.
— А я ж про те говорив!
— Ваша ясновельможність! То, виходить, ви нам не довіряєте?!
— Ну, ну! Що бо ви?.. Я ж — нічого, я — тільки так, взагалі...
— Умови не дуже важкі...
— То, виходить, що вони становлять нам умови?
— Так, вони.
— Я собі міркував, що переможці — ми...
— Одже-ж...
— Гм...
— По тих умовах суперечку можна скінчити шлюбом вашої доньки з їхнім принцом, а держави будуть злучені докупи, під їхньою владою.
— Так ото на те треба було покласти стільки тисяч людей?
— Божа воля...
— А що ж я на старість?..
— По заслуженій праці солодко відпочинуть...
— А ви?
— Влади обох земель зливаються докупи.
— Слава Господові! — Ото буде добра злука!..
— Ваша ясновельможність!..
— Ну, та вже добре. Однак не хотів би я бути в шкурі тих молодят... Мілено, Міленко! Та Мілен-ко-о-о-о!..
— Що ти хочеш, тату?
— Буде у нас весілля.
— Цікаво подивитись! А кого ж ти береш?
— Тю-тю на тебе! Чи ти не здуріла? Та хіба ж то я?..
— А хто ж тоді? Я принаймні нічого не відаю.
— Так за те я відаю!.. Підеш заміж за сусідського короленка! От що!..
— Хто ж то тобі, таточку, такого наплескав? То ж цілковита неправда! Я, відколи жива, то з ним же а-ні, ні... То все якісь наклепи, так собі, з вітру!..
— Е, те-те-те!.. Казна-що плетеш! Жодних наклепів! Це — умова миру! Так зробили міністри!
— Міністри? Та яке ж їм до того діло?.. Я що до них маю?..
— Ну годі вже! Ми того не тямимо, вони самі знають, що краще. Годі бо, не плач по дурному, а готуйся. Тут, брате, сльози не поможуть ні тобі ні мені. Коли не хочеш кепсько скінчити війну, то мусиш, мусиш і мусиш!.. Божа воля!.. Яка ж на те може бути рада?!..
— А, чортяка б їх забрав, отих дряпіжників!..
— Що бо ти, дитино моя, говориш?!..
— Ну, да! — Дряпіжники, дряпіжники, дряпіжники...
— Мовчи, дівко! Хочеш мене зовсім знищити, чи як?..
— Вас? Та хіба ж ви не король?
— Ну, король! — Я те знаю, що — король, але що ж мені з того?..
— Гидко мені все оте. Ліпше я була б народилася дочкою дроворуба, ніж оце так мені віддаватись...— І хряпнула зі злости дверима...
Але король тільки рукою махнув:
— Бабські витребеньки!.. Однак таки вона піде, як побачить, що непереливки...
І справді, Мілена віддалася, стала королевою, але ж королевою, ще більш безщасною, як була принцесою...
Так зненавиділи вони з чоловіком одразу один одного, що навіть не помогло й те, як народився їм гарнесенький синочок Ладислав... Хатні сварки все збільшувались, аж поки нарешті привів собі король нову жінку а Мілену з семилітнім хлопчиком вигнав і з палацу, і з своєї землі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На зеленому острові (збірка)», після закриття браузера.