Читати книгу - "Війна лайків"

само швидко зростало й обурення студентів. Коли сердиті меседжі переповнили скриньку вхідних повідомлень, Цукерберґ був змушений вибачатися. Поставши перед дисциплінарним комітетом університету, він отримав суворе попередження за свій несмак і порушення конфіденційності. Цукерберґа присоромили, однак про нього заговорили.

Невдовзі по тому Марка запросили створити сайт знайомств коледжу. Потайки юнак спрямовував більшу частину своєї енергії в іншому напрямку, розробляючи платформу, яка б поєднала елементи запланованого сайту знайомств з уроками, засвоєними із Facemash. 11 січня 2004 року Цукерберґ офіційно зареєстрував новий домен TheFacebook.com. Не минуло й місяця, як там зареєструвалися 20 тисяч студентів елітних університетів з усієї країни, а ще десятки тисяч вимагали зробити Facebook доступним у своїх навчальних закладах.

Тих, кому пощастило спробувати нову соцмережу, тонка суміш персональних профілів, публічних постів, миттєвих повідомлень та груп спільних друзів переповнювала почуттями інтимності й унікальності. Перші користувачі також переживали новий тип відчуття – залежності від Facebook. «Відтоді, як я зареєструвався, мене немов заціпило перед комп’ютером», – зізнався один з першокурсників у студентській газеті. Того літа Цукерберґ попросив про відпустку в Гарварді та сів на літак до Кремнієвої долини. Перш ніж повернутися до кампусу, він став мільйонером, а невдовзі після того й мільярдером.

Хоча Цукерберґ талановитий та підприємливий, самих лише цих якостей недостатньо, щоб пояснити успіх. Чого юнакові не бракувало – і що мали всі найяскравіші винахідники в історії – так це ідеального відчуття часу.

Зрештою, Facebook навряд чи був першою соціальною мережею. Ще від часів скромного початку любителів наукової фантастики 1980-ті та початок 1990-х років бачили чимало онлайнових дощок оголошень і групових повідомлень. Коли Інтернет став комерційним і набував стрімкої популярності, люди шукали вигоду від наших прагнень, а може, й від потреби поширювати інформацію. Це був початок «соціальних мереж» – платформ, побудованих довкола ідеї, що розширювана мережа користувачів може створювати та поширювати контент у нескінченному (та нескінченно прибутковому) циклі.

Першу компанію, покликану створити онлайн-платформу для особистих стосунків, запустили в 1997-му. Фірма Six Degrees спиралася на ідею, яку вперше запропонували соціологи. Ішлося про те, що між будь-якими двома людьми у світі не більше шести «рукостискань». На цьому новому сайті можна було вести переліки друзів, постити на спільних дошках оголошень і навіть розширювати вашу мережу до другого й третього «рукостискання». На своєму піку Six Degrees заявляла про 3,5 млн зареєстрованих членів. Однак використання Інтернету було ще надто нерівномірним, щоб мережа збільшувала свій масштаб, а браузери виявилися надто примітивними, щоб реалізувати багато з найсміливіших амбіцій розробників.

До кінця 1990-х було створено цілу низку таких нових віртуальних сервісів. Перші сайти знайомств, як-от Match.com, фактично застосовували модель eBay з її ринковим майданчиком. З появою в 1997 році серії Ultima, що давала користувачам змогу створювати клани воїнів, популярності набули багатокористувацькі онлайнові рольові ігри (MMORPG). А в 1999-му один молодий програміст запустив LiveJournal, що пропонував доступ до динамічних онлайнових щоденників. Ці журнали спочатку назвали «веблоги», але невдовзі скоротили до «блогів». Усі ці мережі процвітали (протягом десяти років активних блогів було вже понад 100 млн), але в усіх соціальність була лише побічним ефектом основної функції. Золотий час іще не настав.

А потім почався армагеддон. У 2000 році мильна бульбашка інтернет-компаній луснула, і 2,5 трлн доларів інвестицій у Кремнієву долину протягом кількох тижнів розтанули як дим. Сотні компаній зазнали краху. Втім цей крах мав також той самий відновлювальний ефект, що й лісова пожежа. Він простелив шлях новому поколінню цифрових сервісів, що виникали на обвуглених залишках старих.

Навіть коли грошовий потік у Кремнієву долину змілів, Інтернет продовжив своє дивовижне зростання. А коли у 2004 році запустили Facebook, 360 млн користувачів Інтернету на початку тисячоліття зросли до близько 820 млн. Тим часом швидкість з’єднання кращала приблизно на 50 % щороку. Телефонний модем, чий традиційний звук набору номера супроводжував та засмучував користувачів, поступово відходив у минуле, витіснений широкосмуговою передачею. Завантаження зображень та відео, яке колись займало хвилини чи навіть години, тепер потребувало кількох секунд.

Найважливішою стала постійна еволюція HTML та інших мов веб-розробки, що визначали основні можливості Інтернету. Перші інтернет-браузери були елементами програмного забезпечення, що надавали доступ до фактично статичної Всесвітньої павутини. Відвідувачі могли перестрибувати зі сторінки на сторінку веб-сайту, але вони рідко могли змінювати написи на цих сторінках. Однак поступово веб-сайти стали обробляти команди користувачів, надавати доступ до величезних баз даних та оновлювати їх і навіть налаштовувати сприйняття користувачів за допомогою сотень чи тисяч змінних. Наприклад, пошук у Google був направду орендою одного з найпотужніших у світі суперкомп’ютерів. Він мав запустити сервери по всьому світу, просто щоб допомогти вам знайти, хто озвучував кота Салема у серіалі «Сабріна – юна відьма» (то був Нік Бекей). Інтернет ставав не лише швидшим, але й візуально досконалішим. Він був водночас дружнім до користувачів і дедалі більше їх контролював. Медіапідприємець Тім O’Рейлі назвав цей новий, удосконалений Інтернет «Web 2.0».

Яскравою ілюстрацією революції Web 2.0 у дії була «Вікіпедія», яку запустили у 2001-му. Відтоді як Пліній-старший уклав найпершу енциклопедію в I столітті нашої ери, ці зібрання знань мали єдине джерело, їх зберігали в бібліотеках чи продавали від дверей до дверей. Натомість «Вікіпедія» стала енциклопедією цифрової ери, сформованою з «віків» – шаблонів веб-сайту, що будь-кому давали змогу редагувати сторінки чи додавати нові. У результаті постала керована користувачами, нескінченно розширювана мережа знань – фактично менша версія Інтернету. До 2007 року англомовна «Вікіпедія» накопичила вже понад 2 млн статей, що зробило ресурс найбільшою енциклопедією в історії.

Однак «Вікіпедія» була лише для знань. Перший сайт Web 2.0, орієнтований на соціальні мережі друзів, запустили у 2002-му. Назва Friendster була імпровізацією на тему Napster – безкоштовної (й сумновідомої) системи обміну файлами між рівноправними вузлами, що давала користувачам змогу пересилати одне одному музику. Створена за тим самим проектом нова мережа замість музичних піратів з’єднала групи друзів. Не минуло й кількох місяців, як Friendster зібрав 3 млн користувачів.

Невдовзі виникла низка онлайнових компаній, що шукали прибутку в нових перспективних соціальних мережах. Myspace пропонувала феєрію мультимедіа: налаштовувані профілі та вбудовувану музику, пересипані всілякими іншими яскравими можливостями. Підтримувана музикантами та розрахована на підлітків, Myspace нелюб’язно потіснила Friendster з його місця. Потім виникла LinkedIn – поважна професійна соцмережа, що працює й досі. І нарешті з’явився Photobucket – «полегшений» сервіс соцмережі, що пропонував досі неймовірне: безкоштовне, майже безмежне сховище зображень.

У цей вирішальний момент у бій вступив Facebook. Спочатку користувачів потрібно було запрошувати