Читати книгу - "Листи Крутеня"

він їх вражає своїм безвірством. Він підірвав віру в багатьох християнських душах. Вирішивши позбавити мирян «труднощів», цей священик припинив тлумачити їм Письмо, а також відмовився від визначених псалмів, і от тепер, не помічаючи цього, безперервно повторює п'ятнадцять улюблених псалмів і двадцять улюблених уривків з Письма. Отже, нам не загрожує небезпека того, що якась істина, досі невідома йому чи його пастві, досягне їх через Письмо. Але, може, твій підопічний не достатньо пустий, щоб вподобати таку церкву — чи поки що не достатньо пустий?

У другій церкві ми маємо отця Спайка. Цей часто заганяє парафіян у безвихідь своїм діапазоном думок. Одного дня він постає перед ними майже як комуніст, а другого — наближається до різновиду теократичного фашизму; одного дня виступає як учений схоластичного напряму, а другого — цілковито заперечує вагу людського розуму; одного дня поринає в політику, а другого — заявляє, що все в цьому світі однаковою мірою підпадає «під кару Божу». Ми, звичайно, бачимо тут сполучну ланку, якою є Ненависть. Ця людина не здатна проповідувати про те, що не шокує, засмучує, бентежить чи принижує його батьків або їхніх друзів. Проповідь, яка сприйнятлива для людей, для нього така ж нудна, як і якийсь простий вірш. Крім цього в ньому є обнадійлива риса нечесності: ми вчимо його казати: «Вчення церкви полягає в тому, що…», — а він має на увазі: «Я майже переконаний, що читав про це нещодавно в Марітена чи ще в когось». Але мушу попередити тебе про згубну ваду, яка є в цього священика: він справді вірить. І це може зіпсувати все.

Проте, в цих церквах є одна спільна позитивна риса — обидві вони партійні. Я, здається, вже казав тобі про те, що у випадку, коли твого підопічного не можна відвернути від церкви взагалі, його треба міцно прив'язати до якоїсь партії всередині якоїсь церкви. Я маю на увазі не основні положення Вчення. Чим байдужіший він до них, тим краще. Ми, звичайно, використовуємо не основні положення Вчення, щоб творити зло. Правдиву потіху отримуємо, коли розпалюємо ненависть між тими, що кажуть «меса» і тими, що кажуть «святе причастя», коли жодна зі сторін не може спокійно й дохідливо пояснити різницю, наприклад, між ученням Гукера й Томи Аквінського. Що ж до всіх чисто зовнішніх і безсторонніх прикмет літургії — свічки, церковний одяг тощо — то вони є винятково благодатним грунтом для нашої діяльності. Ми цілковито усунули з людської свідомості те, що отой нахабний і назолистий Павло проповідував стосовно їжі та інших неістотностей, а саме, що людина без докорів сумління повинна завжди поступатися людині з докорами сумління. Тобі може здатися, що вони це добре розуміють і не можуть діяти інакше. Ти можеш подумати, що англіканець ортодоксального напряму стає навколішки і хреститься для того, щоб кволе сумління його брата поміркованого напряму (більш наближеного до католицької віри) не опустилося до зневаги святого, а англіканець поміркованого напряму утримується від таких вправ, щоб не штовхнути свого брата ортодоксального напряму в ідолопоклонство. Так би воно й було, якби не наша безперервна праця. Без неї розмаїття звичаїв усередині Англіканської церкви могло б стати справжнісіньким розсадником добродійності й покори.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XVII

Мій любий Шашеню!

Зневажливий тон, яким ти говориш про ненажерливість, як про засіб захоплення душ, у своєму останньому листі, свідчить лише про твоє неуцтво. Одне з найбільших досягнень протягом останніх років полягає в тому, що ми зуміли умертвити людську свідомість стосовно цього питання, умертвити до такої міри, що тепер в усій Європі ти навряд чи почуєш у церкві проповідь на цю тему, чи знайдеш оте стурбоване з цього приводу сумління. А досягти цього ми змогли головно тому, що зосередили наші зусилля не на кількості споживаної їжі, а на її добірності. Мати твого підопічного, як я довідався з досьє, а ти міг би довідатися від Хлебеся, є чудовим прикладом цього. Вона була б украй здивована — сподіваюсь, так воно колись і буде — якби дізналася, що все її життя поневолене й залежить від цього різновиду чуттєвості, який цілковито прихований від неї тим, що кількість їжі, яку вона споживає, дуже мала. Але хіба ж важить щось кількість їжі, якщо ми можемо використовувати людський шлунок й піднебіння для формування сварливості, нетерплячості, жорстокості та себелюбства? Хлебесь добре тримає цю жінку в своїх руках. Як вона тероризує кельнерів та слуг! Завжди відвертається від запропонованої страви зі скромною усмішкою й легеньким зітханням і каже: «Ой дякую, не турбуйтесь… Єдине, чого я хочу, — це філіжанка чаю, слабенького, але не дуже, і тонкий-тонюсінький шматочок грінки, але добре підсмаженої, щоб хрумтіла». Ти зрозумів, у чому суть справи? Те, чого їй хочеться, менше і дешевше, ніж те, що їй запропонували, і тому вона не вважає ненажерливістю свою рішучість одержати бажане, хоч би скільки клопоту вона завдавала іншим людям. І тоді, коли ця жінка вволю задовільняє свій апетит, вона вважає, що виявляє свою стриманість, У переповненому ресторані вона раптом скрикує, зиркнувши на тарілку, яку втомлений кельнер поставив перед нею, й каже: «Ой, це забагато! Заберіть і принесіть мені приблизно чверть того, що тут є!» Якщо на її адресу пролунають докори, вона скаже, що робить так, щоб уникнути марнотратства; насправді ж ці дії пояснюються тим, що вигляд більшої, ніж їй забаглося спожити в дану мить, кількості їжі вражає в ній оте особливе відчуття перебірливості, до якого ми приневолили її.

Справжню вартість тихої ненав'язливої роботи, яку багато років Хлебесь проводив з нею, можна виміряти тим, якою мірою тепер її шлунок панує над усім її життям. Стан, у якому перебуває тепер ця жінка, можна окреслити реченням: «Єдине, чого я хочу, це…», — справді, єдине, чого вона хоче, — це філіжанки чаю, належно запареного, або яйця, належно звареного, або скибочки хліба, належно підсмаженої. Але вона ніяк не може знайти слугу чи приятеля, здатного зробити ці прості речі «належно», бо в її «належно» криється ненаситна вимога досягти майже недосяжних і точних смакових задоволень, котрі, як їй здається, вона пам'ятає з минулого. А минуле вона описує як «дні, коли можна було знайти гарних слуг», тоді як ми знаємо, що то були дні, коли її забаганки можна було задовольнити простіше і що вона одержувала інші задоволення, які не ставили її в таку залежність від їжі, як тепер. А тим часом щоденне невдоволення породжує щоденну