Читати книгу - "Патетична соната"

робимо публічним, навіть широко народним. Більше — ми, позвавши сьогодні на суд більшовизм, даємо йому можливість захищати свої криваві доктрини публічно. Ще більше — ми даємо кожному в цім залі право сказати своє слово за чи проти злочинця. Статую Феміди, символ загальнолюдського суду, що її закопав був більшовизм, ми знову одкопуємо і ставимо на цей стіл. (До Оврама). Підсудний! Ваше ім'я?

Оврам. Оврам чи Яків — не все одно? Вам же не ім'я розстрілювати!

Голова. Ваша професія до ЧК?

Оврам. Лазив по тій землі, по якій ви їздили.

Голова. А в ЧК?

Оврам. Та, яку ви визначите.

Голова. Скільки вам років?

Оврам. Від народження тридцять, до смерті — ви краще знаєте, хоча й я не гірше знаю.

Голова. Ви більшовик?

Оврам. Половина.

Голова. Себто?

Оврам показує на себе.

Ноги не мають значення. Ви більшовик. Тепер скажіть, чому ви не відступили разом з більшовиками, а залишились тут?

Оврам. Раз ноги не мають значення, то й питання не має значення.

Голова. Ви хочете скласти провину на ноги!

Оврам. Навіщо, коли винні ваші голови.

Голова (шляхетно розводить руками). Ми?

Оврам. Якби не заварили війни, де одбито мені ноги, я б оце одступив з більшовиками.

Гомін. Яке нахабство!

— Цинізм!

Голова. А от нам відомо, що ви зостались тут на тайні вивідки, за шпигуна. Що ви на це скажете?

Оврам. А яку ще можна найти роботу за вашого панування? Не стану ж я вішати або вішатися!

Голова. Але ви не від того, щоб вішати нас… (Викликає). Свідок генерал Пероцький!

Пероцький встає.

Ваше превосходительство, ви маєте слово.

Пероцький. От у це вікно я побачив, як прийшов той — Одноокий і ще двоє, - один у кудлатій шапці. Цей безногий стирчав біля ніг, — і показав, де я живу і де, певно, заховався Жоржик. Потім я стояв біля чужого вікна і бачив, як Одноокий вів Жоржика. Мій хлопчик, панове, плакав. Ловив у нього руку, щоб поцілувати, а він Жоржика одштовхнув. Я не міг більш бути в інкогніто. Я скомандував: на мєстє!.. Мерзавець, стой! Він націлився в мене. Ви розумієте?… Але набігли другі, не дали й повели мене в їхній штаб.

Голова. Що ви бачили в їхньому штабі?

Пероцький. Кошмар! Уночі до мене в камеру всадили монаха, і він цілу ніч молився. По-вкраїнському. Ви розумієте, панове! Він не давав мені спати. Між іншим, цей монах мені сказав, що безногий інквізитор забиває гвіздки в погони і за це бере великі гроші. Він себе на все життя забезпечив.

Голова. Ти забивав гвіздки в погони?

Оврам. Нащо в погони, коли краще в такі лоби забивати!

Пероцький. Він себе забезпечив!

Оврам. Так точно. Я себе забезпечив так, що скоро вже не буду безногим жити. Мене до самісінької смерті на руках нестимуть.

Голова. Ви виказали на Жоржика? Як це вийшло?

Десь з публіки виткнулась 3інька:

— Я скажу! Я можу посвідчити — можна? (Показавши на Оврама). Я буду проти нього свідчити, їй-богу! Дозвольте?

Ще суд не похватився, як вона вже почала.

Боже! Виказати на Жоржика, на неповинного анголика — це злочин, якому міри нема! Як тільки (на Оврама) міг він це зробити! Жоржика, милого хлопчика, що любив шоколадки. Богу молитися, голубів стріляти, навіть мене любив… Пам'ятаєте, він під час маніфестації з даху вистрелив? То він у голуба стріляв, та випадково попав у чоловіка.

В залі похвальний гомін.

Анголик у голубка вціляв. Я знаю про це так, як і про те, як на нього виказано…

Голова. Будь ласка, підійдіть ближче до столу.

Зінька. З фронту Жорж прибіг до мене, сердешненький хлопчик. Він убив одного більшовика, то заним гналися, панове. Він так просив, щоб я казала повстанцям, що він мій братик або ж моє дитя, га? У мене серце плакало, їй-богу! Він попросив у мене шоколадку, але прийшов той, що Одноокий. Він шукав їх превосходительство і дуже журився, що вони втекли. Тоді я дала Жоржикові шоколадку і сказала одноокому: бери сина! Спочатку він не повірив, що Жоржик син…

Голова. Чий син?

Зінька. Але я прочитала от цюю посвідку. (Читає). "Даю цю посвідку колишній нашій покоівці Зінаїді Масюковііі на певність того, що я з доручення мого папи генерала Пероцького…" (Читає сю посвідку).

Коли кінчає, в залі буря. Голова дає знак сторожі, щоб вона забрала Зіньку, по тому звертається до Оврама:

— Тобі ми даруєм, якщо ти викажеш більшовика, що лишились у городі. Скажеш?…

Оврам мовчить.

Ні?… Однесіть і розстріляйте!

На сходах Оврам раптом спиняє конвоїрів:

— Стійте! Я скажу… щось. (Коли конвой спиняється, додає). Але перед тим, як сказати, я хочу покурити. За папіросу скажу…

Йому дають папіросу. Він затягується димом. Натягає картузик:

— Несіть!

4

Тим часом в подвальчику Настя. Стоїть. Жде. Рахує краплі, їй уже здається, що це намистини і вона їх ниже на нитку:

— Сімсота… Сімсот перша… Сімсот третя…

VII

1

Знов у Пероцьких. Ніч. Лука телефонує:

— Штаб? Покличте до телефону комгрупи. Товариш Гамар? Говорить начавангарду Лука. Банду розбито. Місто наше. Я в ревкомі. Здобув цікаві документи: рейд-авантюра Пероцького, очевидно, підтримана якоюсь місцевою тайною організацією. Скільки жертв? Чимало. Слухаю… Так… Розумію…

2

У цей час вертаюсь з фронту я. Іду до Луки. Рух радості. Піднесення. Воістину патетична зустріч.

Лука. Здрастуй, брате!

Я. Брате, здрастуй!

Лука. Ти де ж подівся? Після бою? Гасив десь, мабуть, зорі?

Я. Гасив старі. Засвідчую тепер нові, червоні, брате!

Лука. З перемогою? А знаєш, хто зорганізував цей рейд, хто в йому вів перед?… Пероцький, брате!

Підскочила свічка, і зсунулись речі.

У вбитого гайдамаки знайдено листа. Цікавий документ. Ось він. (Читає). "Маршрут: Чорноярські хутори — братам Закрутенкам, Бугаївка — Дмитрові Копиці і т. д. З доручення комітету золотої булави посилаю до вас корнета Пероцького. Допоможіть оружно і кінно", — ціла інструкція, брате. Підпис: "член комітету Чайка". Тепер зрозуміло, чому стільки жертв. Між іншим, сусідку твою, Зіньку, закатовано. Оврама вивезли за город і в глинищах — розстріляли, де падло і різний непотріб. Кажуть, коли посадили — над ямою, він…

На мене пливе щось беззвучне і темне. Свічка тане. Голос Лучин десь далеко ніби смертний мені, напівмертвому, присуд вичитує.

— Луко, зажди! (Хапаюсь я).

Лука. А що?

Я.