Читати книгу - "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань"

на маленький горбочок обабіч богословської вакханалії, врешті-решт і справді дістаюся горбочка і знаходжу там приятеля Яніса, знайомого литовця, який пише роботу про містиків та збирається захищатись, і Яніс веде мене за собою до сусіднього корпусу в студентський клуб, де готується виступати місцевий гурт «Серп і молот», такі австрійські панки, які обдивилися в дитинстві голлівудських блокбастерів про КГБ і Горбачова і схибилися на цій темі, тому всю їхню, сказати б, творчість присвячено пам’яті колишньої імперії зла, для них це, так би мовити, романтика, як у совку існують, приміром, ковбойські кантрі-групи, так і вони співають руський рок із віденським акцентом, носять якісь власноруч зшиті боброві шапки і придбані у військових магазинах кирзові чоботи, романтика, мать його за ногу, забули чуваки маршала Жукова, він би їм показав руський рок і прощання слов’янки, підготування до виступу полягає в щедрій роздачі водяри на вході всім охочим, охочих дедалі більшає, ми потрапили дуже вчасно, музиканти врешті вибираються на сцену, спроквола беруть до рук інструменти, їхній вокаліст (хехе, вокаліст) вмикає мікрофон і, зробивши злісну міну, вигукує: «Горбачов! Смірнов! Хуй!», тут його словниковий запас благополучно вичерпується і починається музика. Водки більше не наливають. ...могло бути потому. Потому могли бути дві години найогидніших звуків, вкінець спотворених електричною апаратурою, всілякими там динаміками й примочками, як це буває, потому могли початися справжні стосунки, коли безкоштовні напої закінчуються, а спинитися вже ніхто не може, а головне — не хоче, ось у цьому місці й у цей момент хитрий підступний змій-диявол і вповзає попід барну стійку за шинквас між пузатих тьмяних пляшок зі скотчем та водярою і звідти хитро підморгує всім присутнім, ніби нашіптує: давайте, чуваки, відтягніться, хулі там, богослови, не зупиняйтеся, в жодному разі не зупиняйтеся, інакше це для вас дуже погано закінчиться, чуєте, як лажають ці придурки в кирзових чоботах? ці довбані австрійські панки, які вважають, що схопили свого довбаного господа бога за бороду, чуєте, як хриплять їхні колонки? якщо ви зараз зупинитеся, це хрипіння буде тривати вічно, воно залишиться у ваших головах і з вас уже не вийде ніяких богословів, із вас навіть економістів не вийде, будете плазувати, як слимаки, від супермаркету до супермаркету, купуючи тепле пиво в бляшанках — шепоче підступним голосом цей чортів демон, і всі його слухають, і набираються, і все це триває аж доти, доки той самий вокаліст (хе-хе) не витримує і, перечіпившись через якісь дроти, летить просто в залу під ноги богословам і макроекономістам, і це сприймається як заклик до братання на цьому германському фронті побутового алкоголізму, я підходжу до музикантів, і ми швидко знайомимося, й говоримо про погоду, шоу-бізнес і студентську солідарність, і я обіцяю зробити їм концерт у себе на батьківщині, говорю, що їм там буде цікаво, там вулицями дотепер ходять справжні живі гебешники, їх навіть можна помацати, якщо раптом виникне таке бажання, дехто — переконую я їх — цим постійно і займається, музиканти рвуть на собі бутафорні армяки, хороші хлопці, ми обмінюємось адресами, візитівками та номерами кредиток і, штовхаючися, виходимо з клубу, тягнучи на собі їхню апаратуру. Гітарист, імені якого я запам’ятати не можу, там забагато шиплячих, веде мене далі за собою, зараз, говорить, ми поїдемо додому до мого брата, у нього сьогодні свято, і ми маємо його привітати, і ти поїдеш з нами — у нас є одне вільне місце, і це звучить так, ніби він пропонує мені останню — випадково збережену — вакансію на відпущення гріхів у папи римського, тож відмовлятися просто безглуздо, і ми всі пробираємося крізь кількатисячну юрбу веселого народу з колонками, гітарами та вокалістом на плечах, такий натруджений марш-кидок крізь натовп богословів і макроекономістів, десь збоку починається ряд підтоплених екологічних сортирів, із крайнього чути блювотні звуки, когось рве, і лише за ледь уловимими і ледь відчутними вібраціями я впізнаю голос Берні — свого друга і вчителя, для якого ця тридцятирічна війна все ніяк не завершиться... В чому перевага ось таких спонтанних імпровізованих знайомств над тривалими добропорядними стосунками між друзями? Перевага їх полягає в їхній щирості, відвертості й ненав’язливості. Ти можеш натрусити своєму новому знайомому що завгодно — про своє дитинство, про друзівпаралітиків, про сусідів-упирів, він тобі відповідатиме тією самою монетою, ви обіцятимете одне одному золоті гори подальшого спілкування, вічної дружби та взаємовигідного творчого партнерства, ставитимете одне одному алкоголь і ділитимитеся останньою хапкою доброго приальпійського драпу, ходитимете по незнайомих адресах, запізнаєтеся з якимись відморозками, які комусь із вас доводяться, як виявиться потім, давніми знайомими, а то й родичами, співатимете хором улюблені змалку німецько-фашистські похідні пісні, кричатимете з балконів різні брутальності, почнете чіплятися до трансвеститів біля стоянки таксі й наб’єте, врешті-решт, одному з них пику, знайдете о третій ночі дешевий бар і спробуєте купити в барменші кокаїн, а коли вас звідти викинуть, ви навіть не зрозумієте за що, переїжджаючи в переповненому невідомим народом фольксвагені з однієї вечірки на іншу, ви благополучно заблукаєте в районі, який насправді вам добре відомий і станете печально кружляти довкола того самого кварталу, дивуючися й обурюючися, наскільки одноманітна в цьому місті архітектура і які подібні будинки, аж нічого не можна знайти, і вже десь по четвертій когось із вас перемкне, що час таки й спинитись, і ви знайдете автомат із колою, візьмете кілька пляшок цієї холодної рідини та почнете жадібно її хлебтати, пригадуючи під теплим зоряним небом свої імена. Перевага полягає в тому, що потім не доведеться виправдовувати одне перед одним власні приступи агресії чи шизофренії, не треба буде пояснювати своєї схильності до транквілізаторів і повторювати вчорашні обіцянки, яких до того ж ніхто з вас не пам’ятатиме. Чимдалі я все частіше думаю, що такими і мають бути ідеальні стосунки і що, розходячися зранку по домівках з наповненими щастям головами, ліпше за все просто пристрелювати нових друзів, бо найбільша цінність людського спілкування полягає саме в спонтанності та неповторності екзистенції. О п’ятій ранку щось нагадало мені про мої обов’язки перед суспільством і сумлінням, власне, радше перед сумлінням, але перед суспільством також. Починалася неділя, і саме цієї неділі до обіду мені належало дістатись Лінца, де саме сьогодні відкривався великий музичний фестиваль і де, окрім усього іншого, мали відбутися поетичні читання, на які, окрім усіх інших, було запрошено й мене. Дивно, як я це згадав, але я не забув і попросив своїх нових друзів завезти мене додому, оскільки до