Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Утім, це тема іншої розмови.

Отже, повернімося до російського археолога О. С. Уварова. Ми пам’ятаємо, що граф мав тюркське коріння. Зрозуміло, що слов’янофільська "теорія" ніяк не могла імпонувати графові. Та й навчаючись у Німеччині й Італії, О. С. Уваров, природно, не міг мати виключно слов’янофільські уявлення про історію своєї країни. Вивчивши праці археолога, можна сміливо стверджувати, що О. С. Уваров дотримувався так званої "змішаної теорії". Це коли і "варяги живі", і "слов’яни цілі". Ось як це подано в археолога:

"З початком літописання починається тісний зв’язок Мері зі слов’янськими племенами, і співучасть її в закликанні Варягів". І ще: "прикордонне змішання різних народностей було першим ступенем до якнайшвидшого й найближчого ослов’янення всього Мерянського народу..." [4, с. 17].

Дотримуючись "змішаної теорії", граф не вважав за потрібне запускати у свої археологічні дослідження "доважок брехні" про "слов’янське минуле Мерянської землі". У цьому не було резону. Бо, як розумів О. С. Уваров, державність як Новгорода, так і мерянської землі насадили "Варяго-Руси". До речі, "теорія про Варяго-Русів" — це виключно катерининська думка, яку вона виклала у своїй праці: "Міркування про проект історії Росії XVIII століття”, написаній власноруч, котра збереглася в чорновому оригіналі".

Міркування датовані 1785 роком. Не будемо цитувати Катерину II, цю родоначальницю великої містифікації російської історії. Подамо лише думку, запозичену графом О. С. Уваровим у Катерини II:

"На початку X століття Новгородці підкорили своєму впливу фінські племена, які мешкали від них на схід, з’єднали в одне спільне громадське життя, залучивши і їх до закликання Варяго-Русів, і, нарешті, всі разом підпали під панування північних (норманських. — В. Б.) прибульців" [4, с. 50].

Тобто О. С. Уваров, дотримуючись подібної точки зору на історію Московії, не мав потреби вносити "доважок брехні" у свої дослідження. Через це його праця має для історії першорядне значення. В його вихідному матеріалі не подається звичайного російського "доважку брехні". Хоча окремі висновки та посилання, зроблені графом, все-таки начинені цим злом.

Розкопавши та дослідивши останки тисяч могил, О. С. Уваров ніде не знайшов ознак слов’ян. І навіть до останків "норманів" можна віднести одиничні поховання.

У мерянських могилах IX—XII століть не було виявлено жодних ознак іншого етносу. Вони всі цілком тотожні. Тому археолог змушений був визнати цю всуціль мерянську ідентичність і поставити перед собою здивоване запитання про "норманів". Послухаймо О. С. Уварова: "Ми бачили, при вивченні обрядів поховання та при описі характерних ознак мерянського одягу, що всі кургани мають той же загальний характер і що всі вони лише в мінімальних деталях відрізняються один від одного. Суцільна одноманітність, що доходить типової незмінюваності у всіх подробицях, не може існувати за такої численної кількості курганів, хоча й одного народу, але поширеного на великому просторі. Скрізь помітні розходження, що пояснюються різним майновим станом похованих, але загальний характер могил і характерний стиль виявлених предметів постійно залишаються ті ж самі; тому постає запитання: де ховали Норманів або інших іноземців, котрі так часто заходили до Мерян?" [4, с. 61].

Тут археолог О. С. Уваров зіткнувся з необхідністю підтвердження "норманської присутності" серед мерянського етносу. І він ретельно намагався розшукати так звані "норманські сліди". Без цих "слідів" його книгу просто не дозволила б друкувати в ті часи цензура.

Зрештою, археолог дає таке пояснення "норманської присутності":

"...Крім звісток письмових (маються на увазі тик звані катерининські "літописні зводи", — В. Б.), ми маємо ще речові докази про незаперечне перебування Норманів у цих місцевостях. Пригадується, що академік Френ першим висловив переконання, що знаходження африко-арабських монет у стародавніх скарбах з арабськими грішми у прибалтійських країнах і всередині Росії (Росії в ХІІ столітті не існувало! — В. Б.) до придніпровських областей і навіть далі від Володимира на схід, мусить бути приписане Варягам, які занесли їх сюди під час своїх набігів або під час переходів на південь до Візантії" [4, с. 61—62].

Натяжки помітні неозброєним оком. Категоричне твердження, що "африко-арабські" монети завезені в мерянську землю самими лише "варягами", — абсурдне. Адже шлях по Волзі для персів і арабів (і не лише для них) був значно простіший і зручніший, ніж шлях варягів: через Середземне море, через десятки дрібних, ворогуючих між собою європейських князівств і держав і, нарешті, тисячі кілометрів по дикій, заболоченій тайзі. Притім відомо з історичних джерел про постійну присутність у Волзькій Булгарії в X—XII століттях купців зі східних країн. І цілком природно, що саме арабські купці платили за хутра арабськими монетами й арабськими товарами. Не варто також забувати про існування могутнього Арабського Халіфату, до складу якого входили не лише весь Середній Схід, а й вся Північна Африка та навіть деякі території Європи. Нагадаю читачам: у 922 році Муктвдир-Халіф на прохання булгарського царя Алмуша прислав експедицію арабів у Булгар для прийняття Ісламу. Саме з тією делегацією прибув знаменитий арабський історик Ібн-Фадлан, на якого часто посилається у своїй книзі граф О. С. Уваров.

Треба також мати на увазі, хоч би як це здавалося дивним великоросам та їхнім холуйським поплічникам з інородців, що праці графа О. С. Уварова висвітили ще одну, дуже істотну правду: мерянська земля та її народ упродовж VIII—XII століть не мали ніякого зв’язку з Великим Київським князівством. Це може видатися парадоксальним, однак це — правда.

Зверніть увагу: розкопавши в споконвічній мерянській землі тисячі могильних курганів, граф О. С. Уваров не виявив жодної київської монети. Хоча ми знаємо, що в Києві ще за часів великого князя Володимира Святого (980— 1015) чеканили срібні монети. Навіть візантійських монет на всій мерянській землі виявлено лише три. Тобто і візантійські монети через Київ не потрапляли в мерянську землю, хоча зв’язки Києва з Візантією в IX—XII століттях були дуже інтенсивні. Подумайте, чи не дивно: є монети баварські й саксонські, є монети богемські і страсбурзькі, є монети німецької імперії, англосаксонські, булгарські, бухарські, самаркандські, вірменські, багдадські. Але немає ні єдиної монети київської!

І це в ті часи, коли, відповідно до великоросійської міфології, мерянська земля була повністю заселена слов'янами, що прийшли з Київського князівства, і складала разом із Києвом єдину державу.

Чи не дивно?

Тут ми зустрічаємося з найбільшою історичною "чорною дірою". Російські так звані "професори історії" завжди мовчанкою обходили подібні парадокси своєї історії.

Раніше московська влада,