Читати книгу - "Кулінарні фіґлі"

А Ваша справа сьогодні – курінь. На те він і є курінь, щоб займати мало місця, бути акуратненьким і… таємничим.

Отже, Ваш солодкий поки що, багатозначний курінь – це 1 пачка маргарину, 1 склянка сметани, 1 склянка цукру, 2 яєць, 1 чайна ложка гашеної соди, 5-6 склянок муки.

Тісто місити, як на вареники. Між іншим, по тому, як жінка місить тісто на вареники, можна сказати, яка з неї господиня.

А тісто, любі мої, не повинно прилипати до рук і ніде не повинно бути ні порошинки муки.

Та це так, між іншим. Для цього є олія, яку завжди додають у муку.

Отже, тісто для куреня. Курінь – куренем, а будувати його якось треба. Ніщо не зводиться так просто, як курінь для втіхи двох.

А це означає, що Ви ділите тісто на 28 однакових шматків,

тонко розкачуєте смужкою кожен шматок шириною 5-6 см,

на середину кожної смужки викладаєте консервовані вишні або подрібнений чорнослив, зліплюєте у вигляді трубочки, кладете швом донизу на змащене смальцем і посилане мукою деко. І випікаєте, не обертаючи. Дивіться, не пересушіть. Тісто ж крихке. Ось і майже увесь «будівельний матеріал» для Куреня.

На «фундамент» тортівниці (бажано, прямокутної форми) спочатку кладете 7 трубочок, начинених вишнею чи сливою. Тоді – шар крему. Далі зверху – 6 трубочок і знов солодкий «цемент» – крем. Тоді 5,4…

Сподіваюся, Ви ще зумієте після цієї важкої роботи будівельниці порахувати у зворотному порядку від семи до одного. Остання трубочка – це не просто дах Куреня. Це дах над Вашою головою і ключ до Його серця, зневіреного в пошуках безкорисливої жінки. А тут тобі маєш дивачку: палацу не просить, сама майструє Курінь для щастя.

Ви питаєте, який крем потрібен для такого палацу? Сметана і цукор. Багато сметани 1-1,5 літра або й більше. Ви ж розумієте, як забирають стіни цемент на звичайній будові. А це ж торт! Це не той випадок, коли можна вкрасти. Отже, збивайте сметану з цукром так ретельно і довго, ніби цю суміш готуєте для скріплення Китайського муру чи Пізанської вежі.

Для повноцінного вигляду цього солодкого житла прикріпіть зверху на куреневі якийсь флюгер із тіста чи півника на паличці. Знаєте, у селах так роблять, коли завершують будівництво будинку. Гарно.

Ну, і цвях Ви заб'єте своєму бідному гостеві в тім'я отими фіґлями-міґлями! Голова йому розколюватиметься від Ваших безмовних натяків!

А уявімо собі, що у Вашого обранця голова кучерява, як у негра, а Ви хочете натякнути йому сьогодні, що це вас зовсім не лякає і не знічує, що тоді?

Золота моя… невже Ви думаєте, що я цього не передбачила?

Скажу Вам одне: кучерявим амуром – цим солодким дивом – Ви можете здивувати спадкового кронпринца, не те що кучерявого коханця, пуп якому різали у вітчизняній якійсь недригайлівці чи зачепилові, а хоч би і в самім стольнім граді Києві.

Проте майте на гадці, що вираз кучерявий гість – багатозначний. У нас у горах так кажуть про чоловіка напідпитку. На доброму підпитку. Так що з означеннями будьте обережні. І перш ніж розсекречувати назву торта, бажано з'ясувати, де все-таки Вашому гостеві «пуп рубали». Якщо він «западенець» – раджу гостя кучерявим не називати, навіть коли його кучма нагадує кучму сусідського квартиранта із Зімбабве.

А Кучерявий амур – у цьому, знаєте, щось є. Амур – лямур, алямур не буває тверезим, пригадуєте, визначення моєї бабусі про п'яне серце? А моя ж бабця, очевидно, про стріли Амура в Розтоках не чула.

Але щось є… Є щось на світі однакове… взаємопов'язане. І може, етимологія нашого прізвища – МАТІОС – таки сягає еллінів, які й придумали Амура.

Хоча фамільні джерела кажуть, що початок нашій родині дав предок – австрієць (можливо, він тоді ще був на німецький манер – Матіас), який 220 років тому оселився в непролазних хащах буковинських Карпат, на території нинішнього хутора Янчулова, олюднив ті хащі, розбудував господарку, разом зі своєю дружиною на прізвище Мендришора дав життя дванадцятьом своїм синам, від яких і пішли теперішні два крила маминої і татової фамілії.

Один професор колись підбивав до мене клини, нахваляючи етимологію мого дещо незвичного для українського вуха прізвища. Ма (ту) – усіма мовами світу означає «мій», «моя», теос (грец.) – де Бог. На українському ґрунті теос змінилося на – тіос, переконував мене професор. Ось і вийшло: «ма-тіос» – моя богиня. Може, й неправда, а приємно. Але, бігме Боже, поштовху жодної іншої краплі крові, окрім української, не почула в своїх жилах ні разу.

Але коли ми з чоловіком затіюємо сварку, я біжу до шухляди, де зберігаю його листи, і обов'язково шукаю той, який починається словами «Моя богине!» Знаєте, дуже помічне під час словесного конфлікту «а твоя мама сказала…».

У мене – дівоче, татове прізвище. Бо я чомусь вважаю, що можна а хоч би й десять разів змінити місце проживання, роботу чи тричі чоловіка, а татове прізвище – нізащо.

А у моїх батьків прізвище Матіос – також рідне для обидвох. Мама довго кпинила з тата: «Ото, якби, борони, Боже, розходитися, то й прізвище не треба було б міняти». Дай їм, Боже, здоров'я – 23 лютого 2009 року золоте весілля відсвяткували, 50 років у парі ґаздують і гараздують.

Я читачів своїх привчаю до правильного наголосу свого прізвища маленьким каламбуром: «Я Марія Матіос, мати бджіл і мати ос». Робітна, як бджола, і кусюча, як оса, тобто.

Але пам'ятаю, як забилося моє серце в Афінах, під самісіньким Акрополем у 1994 році, коли на огорожах грецьких домівок – кам'яних мазанок – побачила розвішеці верети нібито із самісіньких Розтік:

3 гуцульським орнаментом і кольором. Іван Малкович тоді засміявся: «Лише не вигадуй про гуцулів грецького походження! Це орнаменти і кольористика усіх гірських народів».

Певно, що так, Іванку, бо ми з тобою гуцули, і я до 1790 року свою родослівну знаю. Але ж цього так мало!..

… А тепер, коли Ви перепочили за моїми побрехеньками і Ваш терпець майже вривається від моєї довгої бесіди, беріться, моя люба, до роботи. Бо наступний торт складний – як Ваші надії на майбутнє. Хтозна, може, справдяться?

Для кучерявого амура беремо 400 г сметани (можна замінити одною склянкою сметани, до якої додати склянку кисляку), 1 банку згущеного молока,

4 яйця, 2 чайні ложки гашеної соди, 2 склянки