Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

— Цікаво. Так мало молодих людей, які про щось мріють.

— Да, наверно. Они боятся мечтать, не хотят разочаровываться. Вдруг не получиться что-то?

— А як у тебе щось не вийде?

— Да и хер на него, начну сначала, и так до тех пор, пока не добьюсь своего.

— Скоро Київ, — подивилася у вікно.

— Мене син должен встречать, обіщав машину взять, бо своей пока нема, денег ше не зарабатуе сколько, шоби свою купить.

— А де живе?

— Да на Оболоні, малосємєйку знімає, бо денег не хвата. Платить гривней 500, де-то так. Кстаті, а чо ви в общому їдете, вроді прілічна женщина, деньги є, це ми за кажду копейку жмемся.

— Та просто квитків не було, а мені конче треба було бути сьогодні в Києві.

— А шо такое?

— Судовий процес сьогодні завершується, я маю бути.

— А шо случилось? — хлопець потер пальцем носа.

— Сину винесуть вирок, — сказала це так щиро, спокійно, без нотки гніву чи образи.

— А он че, бандит?

— За їхньою версією так, він бандит, — поглянула хлопцю в очі, — тебе як звуть?

— Володя.

— Його Андрієм, як батька.

— Так а за шо его повязали, по воровской пошел?

— Ні, що ти. Його схопили 9 березня, під час вуличних акцій, він вірить у революцію і хоче, щоб Україна була вільною.

— От суки, взяли парня ни за шо, — схрестив на грудях руки. — И много дадут, думаєте?

— Ні, не повинні. Може, рік, може, два.

— Це ж нада, отак не повезло. А мальчик хароший, наверно, да? — Огрядна жінка розхвилювалася, їй, очевидно, шкода було хлопця, такі люди дуже милі, оці повні, хороші — хороші українські люди, їм так болить чуже горе, що вони готові зробити все, аби комусь стало легше.

— Так, він навчався в університеті, на четвертому курсі. Мого чоловіка посадили за антирадянські виступи в сімдесятих, він не повернувся із в'язниці, не знаю, кажуть, що помер, я не бачила його могили, він у Пермі сидів, тепер — сина. У вільній Україні хотіти щастя й волі Україні — це вже злочин. — Витерла сльозу та всміхнулася, ніби перепрошувала за раптову слабкість. — Я ніколи не забороняла йому робити те, що хотів, він сам вибрав такий шлях. Я не проти, нехай іде тією дорогою, яку обрав. Це, напевно, така доля українських жінок — терпіти, прощати і чекати. Мені не боляче, просто якось ніби страшно: не знаєш, що відбувається.

— Та да, — виплюнув у долоню жувальну гумку і приліпив її знизу до столу, — вы бы познакомили меня с сыном, парень, наверно, хороший, свой парень.

— Ти хочеш? — поглянула на нього.

— Зачем бы говорил?

— Ну то поїхали зі мною, процес опівдні.

— Та не вопрос, — підвівся, закинув на плече сумку, визирнув у вікно. Поїзд стишував ходу, на пероні стояли люди й намагалися заглянути у вікна.

— О, мой Міша, — жінка припала до вікна й енергійно замахала рукою, син її помітив і побіг за вагоном. — Встрічає, встрічає, синуля мой. Ну, все, пойду. Держіться, вам надо держаться, ваш Андрей хай бачить, шо ви сильна, шо ви не зламались, а я буду Бога за вас молить, — нахилилася та поцілувала жінку в губи, втерла сльози долонею і пішла в тамбур, така смішна й добра жінка.

— Ходімо й ми, — пішла, опустивши голову.

— Да, двигаєм, — рушив слідом.

На вокзалі було багато людей. Вони вийшли на площу, жінка попрямувала до таксиста. Вони швидко перемовилися, і вона махнула Володі рукою. Сіли на заднє сидіння.

— Кстати, так и не спросил. А как вас зовут-то? А то неудобно что-то, домой еду, а даже имени не знаю.

— Тамара, — зняла окуляри, і він помітив, що вона дуже гарна і ще зовсім молода. — Мені 53 роки, — помітивши його здивування, — це я просто так добре виглядаю, я маю свій салон краси, я дуже ділова жінка, — ледь видимо всміхнулася і прикусила нижню губу.

— Нормально, — відкинувся на сидінні й голосно зітхнув.

— Цілком, цілком нормально. Київ гарний вранці, — дивилася у вікно. — Я дуже люблю ранковий Київ навесні і вечірній Київ улітку.

— Да, хороший город, большой.

Машина звернула на бульвар Шевченка, і він заснув: не спав усю ніч. Вона розбудила його на Оболоні, була шоста ранку, за шість годин, як вона сказала, мав розпочатися процес. Вони зайшли до квартири, поїли, і вона пішла, сказала, що повернеться, а він ліг спати й обіцяв прокинутися за годину. Йому було дуже добре поряд із цією жінкою: просто вона була добра, а він за своє життя бачив дуже мало добрих людей.

Розділ 10 (Chapter 10)

— Так, ви в ефірі. Ми сьогодні говоримо про мораль.

— Я в общем-то за то, чтобы нормы морали оставались нормами. Но кое-что все же стоит изменить.

— Що саме, Олю?

— Незачем говорить молодым людям, что секс до брака аморален.

— Чому?

— Люди должны убедиться в том, что полностью совместимы.

— Але ж люди не комп'ютерні програми, які необхідно перевіряти на сумісність. Люди — це люди, їхні переживання не можна стерти з пам'яті, наче комп'ютерні файли. І як би почувала себе людина, якій сказали: «Ти мені не підходиш?»

— Марк, это общие слова. А зачем вот так жениться, а потом расходиться? И говорить, что не сошлись характерами, когда на самом деле люди просто не удовлетворяют друг друга сексуально?

— Вам двадцять?

— Двадцать два.

— А якби мама твоя запитала: «Олю, ти займаєшся сексом зі своїм хлопцем?» Що би ти їй відповіла?

— Сказала бы, что не занимаюсь. А какая ей разница, она все равно не поймет. Это мое дело, это моя жизнь.

— А дітей ти хочеш народжувати?

— Пока нет.

— Чому?

— А на что, на стипендию или зарплату в сто пятьдесят долларов? Хм, — мляво розсміялася в слухавку.

— І коли ж буде можна стати мамою?

— Когда все будет.

— Що саме?

— Да что-что? Квартира, машина, деньги нормальные.

— А що ти для цього робиш?

— Да ничего, пусть парень напрягается. Я ждать буду.

— А він тебе сексуально задовольняє?

— Вполне.

— І ти одружишся з ним?

— Нет. Зачем? Мы так жить будем. Просто вместе.

— I все?

— А зачем еще что-то? Захотим разойтись — разойдемся, без проблем, без претензий. Я ему ничего не должна, он мне ничего не должен.

— А якщо ти не зможеш без нього, захворієш, утратиш роботу, народиш дитину, а він піде?

— Не знаю, не думала. Да пока все нормально. А захочет уйти, пусть идет. Если человек