read-books.club » Дитячі книги » Грот афаліни 📚 - Українською

Читати книгу - "Грот афаліни"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Грот афаліни" автора Павло Андрійович Місько. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 120
Перейти на сторінку:
резиденції правителя. Не було в кого добре розпитати дорогу, позачинялися всі крамнички й лавочки, кав'ярні й лоточки — спека! Дрімали в затінку пальм на своїх триколісних візках велорикші — беча. Усе живе поховалося від сонця в затінок, чекало, коли спаде жара і парка духота. Тільки увечері почне знову оживати місто. Довелося і біженцям поховатися під кущі та дерева в невеличкому скверику перед будинком правителя й чекати вечора. Бо на їхній стукіт вийшов тільки охоронець з карабіном і сказав, щоб не барабанили даремно, інакше він застосує зброю. До шостої години вечора нікого, певно, не буде. А чи буде о шостій і пізніше — теж невідомо. «Чекайте!»

Охоронець сказав правду: не дочекалися правителя острова і після шостої. Люди, що проходили повз їхній табір, пояснювали, що звичайно правитель вечорами їздить на Рай повеселитись: бо там безліч усяких ресторанів і барів, різних закладів для розваг.

Минув марно і наступний день. Частина біженців порозходилися — начхали на все, почали самі шукати свою долю. Пішла куди очі бачать і сім'я Мансурова, загубилася в Кампонгу. Але замість тих, що не витримали, з'явилися нові нещасні, з інших сіл Біргуса. Янг не міг нікуди відійти навіть пожебрачити, боявся залишити батька самого, щоб не встряв у якусь біду: старий став безпомічним, гіршим за дитину, нічого не тямив.

Харчувалися тим, що приносила Натача з базару. Чек, що його дав чиновник на вказівку Лі Суня, Натачи батько Амат обміняв у місті на гроші. Віддав їх Янгові і просив, щоб економив, бо невідомо ще, коли дочекаються правителя, невідомо, де доведеться притулити голову. Та треба ж буде показати Янгового батька лікареві. А хто захоче дивитись хворого без грошей?

Дочекалися правителя тільки на третій день. Він прийняв делегацію найстарших чоловіків. Янгові ніхто розказував усі подробиці розмови у правителя. Але хлопець сам багато що зрозумів: люди, не приховуючись від дітей, сперечалися, куди краще податись на поселення в гори чи на північне узбережжя Гірського, в джунглі. Гори всіх лякали: не жили на них. Може, краще податись у джунглі, розчистити місце ближче до води, океану?

Назавтра збиратися в дорогу почали на світанку. Чиновник-мусульманин, схожий на малайця, переписав усіх, хто залишався ще біля будинку правителя і сів на ішака: «За мною!» Ніякого інструменту чи речей провідник-землемір з собою не віз. Але так за всю дорогу ні разу з ішака не злазив, навіть малої дитини не підвіз.

Одразу за містом простяглися ліворуч і праворуч кокосові і чайні плантації, подекуди траплялися сільця з хатинами на палях і міцні будинки фермерів та плантаторів з виблискуючими табличками на воротах — «PRIVATE». Потім дорога скотилася нижче, стала грязькою.

Сирі, похмурі джунглі стиснули її з обох боків, швидко дорога перетворилася на стежку. Який несхожий був цей ліс на їхній біргусівський! Не впізнати, які дерева ростуть, усі закриті чужим листям, обвиті ліанами і ротанговими пальмами — як потворними джгутами-зміями. Та й самі дерева, придушені повзучими рослинами, мали вигляд якихось страховищ, покалічених у небувалому побоїщі. Звідусіль звисали гнучкі гірлянди, спліталися у непролазні хащі. Ротанги невідомо де починалися, може, за десятки чи сотні метрів попереду, збоку або позаду, але неодмінно долазили ще й сюди, ніби навмисно заступали людям шлях. Нудотний, якийсь жирний запах квітів — ліан та орхідей, гниття гумусу наморочив голови, терпко забивав дихання. Роями дзвеніли москіти, з гілок падали на голови, за комір огидні сіро-зелені п'явки, відразу ж присмоктувалися до тіла. Люди безперестану обгрібалися від п'явок, відмахувалися од москітів. Покусані обличчя й руки, ноги, відкриті частини тіла порозпухали і нестерпно свербіли, безупинно кривавили укуси п'явок. Зовсім зникла стежка кілометрів за десять від Кампонга.

Провідник зупинив віслюка.

— Пройдете ще з кілометр — і буде струмок, прісна вода. Праворуч — берег океану, до нього теж майже кілометр. Увесь цей куток — ваш. Тут землі султанату, державні. Корчуйте, розчищайте, оселяйтеся. Хто скільки зможе окультурити землі — вся і буде його. Перші три роки ніяких податків у казну платити не будете… — І, хльоснувши ішака дубчиком, бігом погнав назад. Трясся і хапався то однією, то другою рукою за шию, віддирав п'явок.

Коли дорогою нарікання на долю, плач жінок і дітей були ще слабкі, люди на щось сподівалися, то тепер почулося суцільне жіноче голосіння. На загибель їх сюди привели! Хіба можна жити в цих гнилих нетрях? А як же злагідно було на їхньому Біргусі! Яке там повітря, який білий пісочок на березі! Як добре росли пальми! Який урожай давали — по три рази на рік!

— Ма-амо, п'явки!!! А-а-а-а!.. — не стихав дитячий крик.

— Тихо! Ми ще не бачили ні струмка, ні берега моря! — старався всіх перекричати Амат, Натачин батько. — Треба ще потерпіти годину-дві. Я піду розвідаю, як і що, а ви розпалюйте багаття, робіть побільше диму… Щоб москітів розігнати! — Він витягнув з мішка сокирку. — Хто ще зі мною?

Згодилися йти багато хто, але Амат вибрав Амару, в нього був на поясі ніж, як і в Раджа. Янг такими очима дивився на Амару, на Натачу, що дівчинка почала просити батька:

— І Янга візьми! Він добре по деревах лазить… Він… плаває краще за всіх нас! — І зашептала голосно Янгові: — І сам просися, язика проковтнув? А я понаглядаю за твоїм батьком, не турбуйся.

Жінки і всі, хто залишався на місці, почали виривати й витоптувати траву, обламувати над головами гілля, щоб не так зручно було нападати п'явкам. Інші збирали найсухіший хмиз, щоб роздмухати огонь.

Птахи, що були притихли від людських голосів, знову почали перекликатися в кронах дерев. Один реготав, аж заходився, ніби знущався з обдурених людей, яких кинули в джунглі на поживу п'явкам і москітам.

2

Перший пробирався дядько Амат, спритно махав сокиркою, прокладаючи дорогу. Подекуди залишав і зарубки на деревах, щоб легше було знайти дорогу назад. Ліани були і з круглими стеблинами, і з гранчастими, грані часом були гострі, з шпичаками і колючками-гачками. Петлі зі стеблин не завжди піддавалися з одного удару, спружинювали і гойдалися, доводилося підлазити під них, пірнати, відхиляти з дороги. З деяких розрубаних стеблин струмували то білий сік, то вода, з деяких вилазили бліді мурашки або терміти. А раз на ніс Янгові упав жмут синюватого жабуриння надеревної жаби.

До струмка вийшли непомітно, бо він не дзюрчав, не булькав. Просто раптом побачили, що калюжі злилися в одну і, здається, стали чистішими. Але течії майже неможливо було помітити, каламуть і гнилизна, піднята

1 ... 13 14 15 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"