Читати книгу - "Вогнем i мечем. Том другий"

невтішно, — мовив шляхтич. — Розім’яли ми трохи руки на бунтівниках під Старокостянтиновом, дали їм прочухана, але це як для пса муха!.. А руки ж сверблять…

— Може, тебе, ваша милость, ще більше битв чекає, ніж ти думаєш, — поважно відповів пан Скшетуський.

— О! А це quo modo?[8] — досить стурбовано запитав пан Заглоба.

— У будь-який час можемо на супротивника наткнутися, і, хоч ми тут не на те, щоб йому зброєю дорогу заступати, однак захищатись доведеться. Але повернімося до суті: нам треба діяти ширше, аби відразу у кількох місцях про нас знали, тут і там непокірних для більшого страху вирізати і чутки всюди пускати; для цього, гадаю, нам слід розділитися.

— І я так гадаю, — підтримав Володийовський. — Будемо множитися у них в очах — і ті, що втечуть до Кривоноса, про силу-силенну війська розказуватимуть.

— Добродію поручику, ти, ваша милость, нами командуєш — ти й розпоряджайся, — сказав Підбип’ята.

— Я через Зіньків піду до Солобківців, а зможу, то й далі, — мовив Скшетуський. — Його милость намісник Підбип’ята вирушить униз, до Татариськ, ти, Міхале, підеш під Купин, а пан Заглоба дістанеться до Збруча під Сатанівом.

— Я? — перепитав пан Заглоба.

— Авжеж. Ти, ваша милость, чоловік кмітливий і на вигадки зугарний. Я гадав, ти залюбки візьмешся за це діло, а якщо ні, четвертий загін візьме вахмістр Космач.

— Візьме, але під моєю командою! — заволав пан За— глоба, ураз збагнувши, що буде командиром окремого загону. — А якщо я спитав, то тільки тому, що жаль мені було з вами розлучатися.

— А чи маєш ти, ваша милость, досвід у ратній справі? — поцікавився пан Володийовський.

— Чи маю досвід? Та ще жоден бусол не збирався твоїм, ваша милость, батьку й матері подарунок зробити, коли я вже більші за цей загони водив. Усе життя прослужив у війську і до сьогодні служив би, коли б якось запліснявілий сухар не застряв у животі, аж на цілих три роки. Тож мусив я по тваринний камінь у Галату їхати. Колись про цю мандрівку я вашим милостям розкажу з подробицями, а зараз мерщій у дорогу.

— Їдь, ваша милость, але не забувай поперед себе чутку пускати, що Хмельницького вже розбито і що князь уже минув Проскурів, — мовив пан Скшетуський. — Абиякого язика не бери, та якщо зустрінеш роз'їзд із-під Кам’янця, постарайся взяти полоненого, тільки такого, котрий би знав про Кривоноса, бо попередні дали суперечливі відомості.

— От би самого Кривоноса спіткати! Чом би йому в роз'їзд піти не припала охота — ох і дав би я йому перцю! Не бійтеся, ваші милості, я навчу цих гультяїв не лише співати, а й танцювати!

— За три дні знову з'їжджаємося у Ярмолинцях, а тепер кожен своєю дорогою! — сказав наостанку Скшетуський. — А людей, ваші милості, бережіть.

— За три дні у Ярмолинцях! — повторили Заглоба, Володийовський і Підбип'ята.

РОЗДІЛ VI

оли пан Заглоба залишився сам зі своїм загоном, йому відразу стало якось незатишно і навіть страшно: дорого дав би він за те, щоб поруч були Скшетуський, Володийовський або пан Лонгін, котрими в душі він найбільше захоплювався і при котрих почувався цілком безпечно, безмежно вірячи у їхню спритність і мужність.

Тож спочатку їхав він на чолі свого загону мовчазний і понурий, і, підозріло озираючись навсібіч, подумки перебирав небезпеки, на які міг наткнутися, бурмочучи при цьому:

— Звісно, було б веселіше, якби котрийсь із них був тут. Яким Бог кого задумав, таким і сотворив, а цим трьом треба було Гедзями родитися, бо до крові вельми падкі. Їм на війні так, як іншим при дзбані меду або як рибі у воді. Їм битися — що гратися. Животи у них легкі, а руки важкі. Скшетуського я в січі бачив і знаю, що він peritus[9] Йому людину зітнути, що ченцеві молитву прочитати. Це його улюблене ремесло. Литвин, котрий власної голови не має, а трьох чужих шукає, нічим не ризикує. Найменше я цього малого жевжика знаю, але теж, мабуть, оса нівроку, судячи з того, що я під Старокостянтиновом бачив і що мені про нього Скшетуський розказував, — справжнісінький ґедзь! На щастя, він іде десь неподалік від мене і найліпше було б із ним з’єднатися, бо якщо я знаю, куди йти, то нехай мені грець!

Пан Заглоба відчув себе таким самотнім, що аж самого себе йому шкода стало.

— Отак-то, так! — бурчав він. — Кожен має до кого прихилитися, а я що? Ні товариша, ні батька, ні неньки. Сирота, та й годі!

Цієї миті до нього наблизився вахмістр Космач:

— Добродію командире, куди ми йдемо?

— Куди йдемо? — перепитав пан Заглоба, — так?

І раптом він випростався у сідлі й підкрутив вуса.

— До Кам’янця, якщо буде на те моя воля! Розумієш, добродію вахмістре!

Вахмістр уклонився й мовчки повернувся у стрій, не розуміючи, чому розсердився командир. А пан Заглоба, кинувши довкола ще кілька грізних поглядів, угамувався й бурчав далі:

— Якщо я піду в Кам’янець, хай мені всиплять сто київ по п’ятах на турецький манер! Тьху! Тьху! Хоч би один із трьох був при мені, я б почувався бадьоріше. Що можна зробити із сотнею людей? Волів би я краще бути сам, якось би вивернувся. А так нас забагато, щоб пускатися на хитрощі, і мало, щоб захищатися. Ох і недоречна сяйнула Скшетуському думка — розділити загін. От куди мені йти? Я знаю, що позад мене, але хто мені скаже, що попереду мене? Хто може поручитися, що два дияволи не влаштували там якоїсь пастки, Кривоніс і Богун? Славна парочка, щоб їх чорти облупили! Борони мене Боже принаймні від Богуна. Скшетуський прагне з ним спіткатися — почуй, Боже, його молитви! І я йому цього бажаю, чого він собі бажає, адже він приятель мені… амінь! Дістануся до Збруча й повернуся у Ярмолинці, а язиків приведу їм більше, ніж вони самі хочуть. Це не важко.

Аж тут до нього знову підскакав Космач.

— Добродію командире, якихось вершників видно за пагорбом.

— Нехай ідуть до дідька! Де? Де?

— Он там, за горою. Я значки бачив.

— Військо?

— Здається, військо.

— Собаки б їх кусали! А багато їх?

— Не відомо, бо далеко. Може, сховаємося за оті скелі й нападемо на них зненацька — вони все одно тут ітимуть. Якщо їх багато, пан Володийовський неподалік, постріли почує і прилетить на підмогу.

Панові Заглобі відвага зненацька ударила в голову, як вино. Можливо, це розпука спонукала його до дії,