Читати книгу - "Радіоп'єси"

й піти вниз, до порту, щоб розповісти про те, що говорить мені мій глузд: шановне панство, у себе вдома я переховую чоловіка, якого Ви вже давно шукаєте. Я їв з ним, пив і говорив про речі, які мене не стосуються. Звісно, я не знав, що йдеться про злочин.» — Ця остання деталь, звичайно, не буде зазначеною в газеті; та це й не відповідатиме дійсності.

РОБІНЗОН Скажіть вже нарешті, що Ви від мене хочете! Чого Ви очікуєте? Що я маю зробити?

ПОЛОНЕНИЙ Дати мені передихнути й не сушити собі голови про світ, який аж ніяк Вас не обходить. Отож, і собі дозволити передихнути. А все решта — це надто багато, ніж можна було б вимагати від будь-кого. Я надто збуджений і напружений, я — напоготові. І я надто довго не розмовляв ні з ким. Довга самотність може зробити таким неправедним. Пляма на стіні — пуп, до якого прикипів погляд, ця тиша в душі, до якої напружено дослухаєшся. Яке одкровення! Чи ти завмер, а чи світ зупинився? Може, саме в цьому найбільша загадка! Чи знаєте Ви, як ми тоді розпочали б розмову? —

Я б мовив до Вас: «Друже, поїжмо й випиймо, бо тоді нам стане тепло на серці. На столі не має лишитися ані крихти. Чи можу я попросити, зі щирим наміром злагоди, виделку й ножа…» А Ви б відповідали мені: «Я почуваюсь слабим, Гораціо; моє нутро горить, та я маю потребу в іншому харчі. Я не можу користуватися виделкою і ножем, бо вони не те, чим нам видаються, як і сковорідка зі смаженою рибою — не те, чим вона є насправді!»

«Це виделка й ніж. На яке перетворення Ти натякаєш?» «Тоді це вже сталося, я пропав, Боже мій. Це моє перетворення. Я говорю про себе як про когось зовсім чужого.» Це стається під час пауз, після яких вже нічого немає. Воістину. Щастя — це мов передих, і воно тримається за очевидне. Той, хто відчуває себе щасливим, має бути таким же втомленим, як і я. Він їсть, п’є і відкидає ноги далеко поперед себе. Я справді втомлений.

РОБІНЗОН Засніть на кілька годин. Тоді побачимо, як бути далі.

ПОЛОНЕНИЙ Я б надав перевагу горняткові кави. Щоб насолодитися паузою. Та й спати опівдні — це не для мене.

РОБІНЗОН Тут навіть кажуть, що спати в цей час — не варто. Це важливо. Так, я в це вірю — ми не маємо спати, щоб почути цикад.

ПОЛОНЕНИЙ Хто це говорить?

РОБІНЗОН Люди, які тут живуть.

ПОЛОНЕНИЙ А я думав, що Ви ні з ким тут не розмовляєте.

РОБІНЗОН Чому ж, лише про найважливіше. Не можна ж бути неприязним, а коли набридає, я даю змогу говорити іншим, а сам ні на що вже більше не відповідаю.

ПОЛОНЕНИЙ Коли набридає… А опівдні, отже, Ви не спите, а слухаєте спів цикад?

РОБІНЗОН іронічно Спів! Ох, тут майже нічого не чути. Це майже все, що тут можна почути. Ви тільки подумайте…

ПОЛОНЕНИЙ І що ж? Ви хотіли говорити про цикад.

РОБІНЗОН Ні. Вагаючись. Про листа, якого я нещодавно отримав. Ви застали мене саме тієї миті, коли я його саме читав.

ПОЛОНЕНИЙ Мені так не видалось. Ви випустили його на землю. Ось він. Ви, напевно, хотіли сказати, що я маю його Вам віддати.

РОБІНЗОН Так. Або ні. Цей лист неістотний.

ПОЛОНЕНИЙ Від жінки.

РОБІНЗОН Так.

ПОЛОНЕНИЙ Що вона хоче?

РОБІНЗОН Усьому покласти край. Він пригадує, сміється. У голові не вкладається, ці фрази, цей спосіб висловлювання. Цього Вам не осягнути.

ПОЛОНЕНИЙ А втім, останнім часом я також очікував на листа; він, одначе, не надійшов. Можливо, надійде сьогодні. Так стається завжди, коли надто чекаєш. Однак і біда має свої способи мовлення. «Їжа вистигла, хоча дошкуляє голод. Напевно, усі ми прокляті.»

Попри це я ще добре спав минулі півночі, навіть праведник міг би мені позаздрити.

РОБІНЗОН Вечорами повітря стає свіжішим; раніше цього не було роками: вставав надто рано, і спати йшов надто пізно, або надто пізно вставав, і ще пізніше йшов спати, у вухах — дзинчання справ, думання про завтрашні плани, очікування нічних вістей Йова. Тут — велике помилування. Годинник не б’є щогодини.

ПОЛОНЕНИЙ Помилування! Який сенс Вам ховатися, яким тут може бути Ваш сон? Переді мною Вам не потрібно хвалити ніч. Я запевняю, що сон вже давно Вас залишив.

РОБІНЗОН Мій сон…

ПОЛОНЕНИЙ Вас дрижаки проймають з утоми, і я цілком певен, що Ви завжди спите пополудні, якщо тільки трапляється така нагода. Чим займалися Ви ночами? Чи не зачиняли Ви якнадійніше двері й не озброювалися проти пожадливих співчувальників, завжди готових бути діяльними, з дрібкою жалю, з дрібкою невблаганності? Ви ж знаєте, що й між тюремними камерами існують зв’язки, налагоджені для спраглого вуха стукотінням кісточок на зап’ястку, ніжна гра передавання звісток, пройнята співчуттям, пройнята невблаганністю, від однієї людини до іншої. Іще ненароджені провадять її з власними матерями.

РОБІНЗОН Це проклята, мерзенна гра; та повітря тут — чисте, ним передати нічого не можна.

ПОЛОНЕНИЙ Помилування! Коли місяць заходить за чагарі тамариску, на острів опускається ніч. Окрадене сяйво місячних останків тоне в безодні вулкана, який давно вже згас. Це породжує дивний неспокій, серце моє. Тут ніхто не зможе заснути. Ліжко, яке починає точити шашіль, стогне, а повітря водить по тілу вологими теплими язиками. О, хоча б надійшов дощ з велетенським потоком слів, о, якби ми змогли цілу ніч пиячити, щоб вино лилось через край і лишало жовтогарячі плями на полотні скатертини! Бо це на щастя. Щоб груди не мучив і не сушив кашель, а слух, насичений повідомленнями, які він уже не може сприймати далі, не відчував стукоту пальця, з його короткими й довгими знаками попередження, посланими зі світу, який був колись, дуже давно, і який він ніколи не міг зрозуміти — гуркітливе від голоду море, поблизу — хлебтання поривів вітру, ближче — ворухливе лимонне дерево, яке розкидає навколо себе жовтяничні плоди, кислощі в листі й у стовбурі, і ще ближче — нічні метелики, які пурхають із побляклих старечих повік. А потім, останнє: чорний жук на мертвотно-білій стіні, який вдає, ніби мертвий! І тому, хто вдає, що спить, не ліпше, бо він добре знає: Ти дозволив кораблеві повз себе пройти, Робінзоне! Ти не побачив того єдиного корабля, не махав руками, не розпалив вогню! Ти вдавав, що