Читати книгу - "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

це не кумедний парадокс? Уран перебуває в Рибах, але коли він перейде в знак Овена, почнеться новий цикл, і дійсність народиться знову. Весною, через два роки. Вивчення гороскопів справляло мені приємність, навіть коли я відкривала ці закони смерті. Рух планет завжди здатен гіпнотизувати, він прекрасний, його неможливо ані зупинити, ані прискорити. Приємно подумати собі, що цей порядок сягає далеко поза час та місце Яніни Душейко. Приємно бути в чомусь цілковито впевненим.

Отож, у випадку природної смерті аналізуємо положення хілега, тобто тіла, яке всотує для нас життєву енергію з Космосу. Для народжених удень ним є Сонце, уночі — Місяць, а в деяких випадках хілегом стає володар Асценденту. Смерть настає зазвичай тоді, коли хілег досягає якогось особливо негармонійного аспекту з володарем восьмого дому або розташованою в ньому планетою.

Я роздумувала про загрозу наглої смерті, тож довелося перевірити хілег, його дім та планети в цьому домі. При цьому я звернула увагу на те, котра зі шкідливих планет — Марс, Сатурн чи Уран — є сильнішою за хілег й утворює з ним поганий аспект.

Того дня я сіла до роботи й витягла з кишені пожмаканого аркушика, на якому записала дані Великої Ступні, щоб перевірити, чи його смерть навідалася до нього слушної години. Коли я вводила дату його народження, то зиркнула на аркушика з даними. І побачила, що записала їх на календарі полювання, на сторінці «Березень». У таблиці були вміщені фігурки Тварин, на яких можна полювати в березні.

Гороскоп вигулькнув переді мною на екрані й на годину прикував мою увагу. Спершу я глянула на Сатурн. Саме він у постійному знакові часто віщує, що людина помре, подавившись, задихнувшись або повісившись.

Я морочилася з Гороскопом Великої Ступні два вечори, доки не подзвонив Дизьо й довелося відрадити хлопця від ідеї приїхати. Його старенький мужній «Фіатик» загрузнув би в розквецяному снігу. Нехай собі цей золотий хлопець перекладає Блейка у своєму робітничому гуртожитку. Нехай у темних закамарках свого розуму проявляє англійські негативи, що перетворяться на польські фрази. Було б краще, якби він приїхав у п’ятницю, тоді я розповіла б йому все, і як доказ, продемонструвала точний порядок зірок.

Мені слід бути обережною. Зараз я наважуся це сказати: на жаль, Астролог з мене кепський. У моєму характері є така собі болячка, яка затьмарює картину розташування планет. Я дивлюся на них крізь власний страх і, незважаючи на вдавану погідність, яку мені наївно й простодушно приписують люди, бачу все, неначе в темному свічаді, крізь закіптюжену шибку. Я дивлюся на світ так само, як інші на затемнення Сонця. Так, я бачу затемнення Землі. Бачу, як ми просуваємося навпомацки у вічному Мороці, немов комахи, спіймані й запхнуті до коробки жорстокою дитиною. Нас легко скалічити й скривдити, поламати на шматки наше майстерно збудоване химерне існування. У всьому я дошукуюся чогось ненормального, жахливого й загрозливого. Бачу самі Катастрофи. Але якщо початком є Падіння, невже можна впасти ще нижче?

У будь-якому разі, я знаю дату власної смерті, і тому почуваюся вільною.

5. Світло крізь дощ

«В’язниці зводять з каменів Закону,

борделі — із цеглин Релігії».

Удар, віддалений тріск, немовби хтось у сусідній кімнаті ляснув по надмуханій паперовій торбинці.

Я сіла на ліжку із жахливим передчуттям, що відбувається щось лихе, і що цей звук міг бути вироком на чиєсь життя. Почулися наступні, тож я почала квапливо вбиратися, ще не зовсім прокинувшись. Спинилася посередині кімнати, заплутавшись у светрі й усвідомивши раптове власне безсилля — що робити? Як завжди в такі дні була чудова погода, бог погоди вочевидь сприяє мисливцям. Сонце сліпуче сяяло, воно щойно зійшло, ще червоне від зусиль, і кидало довгі, сонні тіні.

Я вийшла з будинку, і мені знову здалося, наче мене випередять Дівчатка, вибіжать просто на сніг, радіючи цій днині, і демонструватимуть свою втіху так відверто й безсоромно, що передадуть її й мені. Кину в них сніжкою, а вони сприймуть це як дозвіл на будь-які їхні пустощі й розпочнуть свої безладні гонитви, у яких переслідувачка раптом стає переслідуваною й причина їхньої біганини щомиті змінюється, а радість, нарешті, стає такою величезною, що немає іншого способу, аби її висловити, тільки безтямно бігати довкола дому.

Я знову відчула на щоках сльози, може, треба звернутися до лікаря Алі, який, щоправда, дерматолог, але знається на всьому й усе розуміє. Мабуть, мої очі дуже хворі.

Швидко прямуючи до Самурая, я зняла зі сливи поліетиленовий пакет, повний льоду, і зважувала його в руці. «Die kalte Teufelshand», зринуло здалеку, з минулого. Це «Фауст»? Холодна рука диявола. Самурай завівся з першого разу й покірливо, немовби відчуваючи мій стан, рушив крізь сніги. У багажнику загримотіли лопати й запасне колесо. Важко було встановити, звідки долинають постріли; вони відлунювали від стіни лісу, наростали. Я поїхала в напрямку переходу й через якісь два кілометри вгледіла їхні автомобілі — круті джипи й невелику вантажівку. Якийсь Чоловік стояв біля них і курив сигарету. Я додала газу й проїхала повз цей табір. Самурай вочевидь знав, що мені потрібно, бо завзято розбризкував довкола мокрий сніг. Чоловік пробіг за мною кілька метрів, вимахуючи руками, певне, намагався мене зупинити. Але я не звертала на нього уваги.

Я побачила, як вони йшли нещільною лавою. Двадцять, тридцять чоловіків у зелених мундирах, захисних плямистих вітрівках і цих дурнуватих капелюхах з пір’їною. Я спинила машину й побігла до них. За мить упізнала кількох. Вони теж мене зауважили й дивилися зі здивуванням, весело перезираючись.

— Що тут у дідька відбувається? — гукнула я.

Один з них, загонич, підійшов до мене. Це був той самий вусань, котрий заходив на другий день після смерті Великої Ступні.

— Пані Душейко, просимо не наближатися, це небезпечно. Будь ласка, йдіть звідси. Ми стріляємо.

Я замахала руками йому перед обличчям.

— Це ви забирайтеся геть. Бо подзвоню до Поліції.

До нас підійшов другий, що відділився від решти, я його не знала. Одягнений у класичний мисливський стрій із капелюхом. Лава рушила; усі тримали перед собою рушниці.

— Не варто, пані, — чемно озвався він. — Тут уже є Поліція, — чоловік поблажливо всміхнувся. Справді, віддалік я розгледіла череватого Коменданта Поліції.

— Що таке? — крикнув хтось.

— Нічого, нічого, це та літня пані з Люфтцуга. Поліцію хоче викликати, — у його голосі вчувалася іронія.

Я зненавиділа його.

— Пані Душейко, не дурійте, — примирливо озвався Вусань. — Ми й справді тут стріляємо.

— Ви не маєте права забивати живі Створіння! —