Читати книгу - "Стань сильнішим"

Міріам Ґрінспен, психотерапевт і автор книжки «Зцілення через темні емоції» («Healing Through the Dark Emotions»)25 дала інтер­в’ю юнґіанському психотерапевту Барбарі Платек для журналу «The Sun Magazine»26. На моєму факультеті стаття стала обов’язко­вою для прочитання, відколи уперше з’явилася друком 2008 року. Ґрінспен пояснює, чому вважає нашу культуру «емоційнофобною» і чому ми боїмось емоцій і знецінюємо їх. Вона попереджає:

«Але, усупереч нашому страху, щось усередині нас хоче відчути усі ці емоційні енергії, тому що саме вони є суттю життя. Коли ми пригнічуємо і приборкуємо наші емоції, то почуваємо себе звільненими від них. Отож ми дивимося фільми жахів або так звані реаліті-шоу штибу “Фактора страху”. Ми опосередковано шукаємо яскравих емоцій, тому що, коли ми емоційно задубілі, нам потрібна сильна стимуляція, щоб відчувати бодай щось. Таким чином, “емоційна порнографія” забезпечує стимуляцію, але це тільки емоційний ерзац — він не вчить нас нічому про себе або про світ».

Я не вважаю, що ми можемо багато довідатися про себе, про свої стосунки або про світ без визнання емоцій і зацікавлення ними. На щастя, на відміну від навігаційного обчислення шляху нам не потрібно негайно визначати точне місцеположення, аби знайти свій шлях. Нам просто потрібно визнати свої почуття. Треба просто бути чесними і допитливими. «У мене емоційна реакція на те, що сталося, і я хочу зрозуміти» — для розпізнання емоцій цього достатньо. Але в нашій культурі навіть це непросто. Придивімося уважніше до допитливості.

Обираючи допитливість

Обрати допитливість — це означає стати вразливим, тому що цей вибір вимагає від нас капітуляції перед невизначеністю. Це не завжди було вибором; допитливість властива нам від народження. Але з плином часу ми довідуємося, що допитливість, як і вразливість, може призводити до страждань. Унаслідок цього ми вдаємося до самозахисту — обираємо визначеність замість допитливості, захист замість уразливості, загальновідомі знання замість навчання новому. Але ця замкненість має свою ціну — ціну, яку ми рідко усвідомлюємо, тому що зосереджені на пошуку виходу з болю.

Ейнштейн сказав: «Важливо не припиняти ставити питання. Допитливість має свої власні причини для існування»27. Допитливість існує не тільки для того, щоб бути інструментом для здобуття знань; вона нагадує нам, що ми живі. Дослідники знаходять докази того, що допитливість пов’язана з творчістю, інтелектом, здатністю до навчання, пам’яттю і вмінням вирішувати проблеми28.

Існує глибинний зв’язок — майже любовний — між допитливістю і щирістю. Як можна прийти до моментів просвітлення, якщо ми не бажаємо досліджувати і ставити питання? Нова інформація не змінить способу нашого мислення, і тим більше життя, якщо просто лежить біля ніг. Щоб інтегрувати досвід й інформацію у наше життя, необхідно приймати їх із розпростертими обіймами, допитливим розумом і зацікавленим серцем.

Вирішальною частиною мого шляху до щирого життя став перехід від суджень до допитливості щодо моєї власної стежини. Поет і письменник Вільям Пломер писав: «Творчість — це сила, здатна з’єднати, здавалося б, непоєднуване»29. Щоб з’єднати лінією події у нашому житті, особливо ті, які ми воліли б радше стерти з пам’яті або проминути, потрібні рівні частини любові до себе й допитливо­сті: «Як увесь цей досвід поєднався і зробив мене тим, ким я є?»

Допитливість спонукала мене сприйняти реальність і жити з вірою у те, що «нічого не відбувається випадково», і це переконання формує моє бачення світу і життя. Тепер я можу озирнутися на своє багато в чому безладне минуле й усвідомити, що залишення школи, подорож автостопом Європою, робота барменом й офіціанткою, праця для профспілки і нічні зміни в кол-центрі обслуговування клієнтів іспанською мовою в AT&T навчили мене емпатії не менше, ніж моя робота в ролях соціального працівника, викладача й дослідника. Раніше я вважала ці віддалені миті свого життя помилками і змарнованим часом, але зацікавлення тим, якою я є і як усе в моєму житті поєдналося, змінило цей погляд. Якими б складними і темними не були деякі з епізодів мого минулого, усі вони взаємопов’язані, щоб сформувати мене.

Допитливість — це вчинок вразливості і сміливості. На цьому етапі процесу підйому після падіння — під час розпізнавання емоцій — ми повинні виявити допитливість. Ми маємо бути досить сміливими, щоб хотіти дізнатися більше.

Я кажу «сміливими», тому що зацікавлення емоціями — це не завжди легкий вибір. Мені треба глибоко вдихнути і поміркувати про відповіді на питання: «Що я ставлю на карту, відкриваючись, щоб розібратися в своїх почуттях і зрозуміти, що насправді страждаю більше, ніж припускала?» або «А якщо насправді винна не вона, а я? Буде прикро, якщо з’ясується, що це я повинна виправляти помилки».

Але знову ж таки позитивні результати допитливості переважують дискомфорт. Дослідження, опубліковане 22 жовтня 2014 року в журналі «Neuron», свідчить, що прояв зацікавленості змінює хімічні процеси в мозку, допомагаючи нам краще засвоювати й зберігати інформацію30. Але допитливість некомфортна, тому що пов’язана з невизначеністю і вразливістю.

Допитливість — це маніпулятор. Але це нормально. Іноді ми мусимо осмислити історію, щоб з’ясувати правду.

У своїй книжці «Допитливість: бажання знати і чому від нього залежить ваше майбутнє» («Curious: The Desire to Know and Why Your Future Depends on It») Ієн Леслі пише: «Допитливість не дотримується правил. Їй не подобаються правила, або, принаймні, вона вважає, що усі правила є умовними і їх можна порушувати, якщо хтось озвучив розумне питання, якого ніхто ще не ставив. Вона нехтує усіма второваними стежками, воліючи диверсії, незаплановані екскурсії й імпульсивні повороти ліворуч. Стисло: допитливість — це відхилення від норми»31.

Саме тому допитливість життєво важлива для цього процесу: відмінний і іноді невизначений курс підйому після падіння також не дотримується правил. Вибір уразливості, необхідної для підйому після падіння і зміцнення сили духу, робить нас трохи небезпечними. Люди, які не залишаються лежати після того, як впали або спіткнулись, часто виявляються баламутами. Їх важко контролювати. А це найкращий різновид небезпечних людей. Вони — митці, інноватори і творці змін.

Найпоширеніша перешкода для зацікавлення емоціями — це пересохлий колодязь. У своїй переламній статті «Психологія цікавості» («The Psychology of Curiosity»)32 1994 року Джордж Льовенштейн представив свою теорію стимулювання цікавості шляхом створення інформаційної прогалини. Льовенштейн, професор економіки й психології в університеті Карнегі — Меллон, припустив, що допитливість — це почуття позбавлення, яке ми досвідчуємо, коли виявляємо прогалину у своїх знаннях і зосереджуємося на ній.

Важлива теза цієї теорії: щоб відчути зацікавлення, ми маємо володіти певним рівнем знань або уявленням про тему. Ми не цікавимося тим, про що не маємо уявлення або про що нічого не знаємо. Льовенштейн пояснює, що просте спонукання людей ставити питання не надто допомагає простимулювати допитливість. Він пише: «Щоб викликати зацікавлення конкретною темою, потрібно “підкачати насосом”», тобто вжити інформацію, що інтригує, щоб зацікавити людей, які почнуть виявляти більше допитливості.

Хороша новина полягає в тому, що все більша кількість дослідників вважає, що допитливість і накопичення знань залежні одне від одного: що більше ми знаємо, то більше хочемо знати. Погана новина полягає в тому, що чимало з нас виросли в переконанні, що емоції не гідні нашої уваги. Іншими словами, ми не знаємо достатньо і / або