Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

Лише завдяки складанню ціни виникає цінність, а без складання ціни горіх буття зостався б порожній. Чуєте ви, хто творить!

Зміна цінностей — це зміна тих, хто творить. Кому випало бути творцем, той завжди знищує.

Тими, хто творить, спочатку були народи, а вже згодом — індивіди; воістину, індивід — це те, що створено зовсім недавно.

Народи колись почепили над собою скрижаль добра. Любов, що панувати хоче, і любов, що коритися хоче, спільно створили собі ті скрижалі.

Перебуванням в отарі почали тішитися давніше, ніж окремим «я»,— і доки чисте сумління зветься отарою, тільки нечисте сумління проголошує «я».

Воістину, лукаве, любові позбавлене «я», що вишукує собі вигоду у вигоді багатьох,— це не шлях до отари, а її загибель.

Добро і зло завжди творили ті, що любили і творили. Вогонь любові і гніву горить у назвах усіх чеснот.

Багато країн бачив Заратустра і багато народів — більшої сили не знайшов на світі Заратустра, ніж творіння тих, що люблять: ім'я тим творінням — «добро» і «зло».

Воістину, сила хвали й хули цих імен — мов страховисько. Скажіть же, братове, хто підкорить його? Скажіть, хто накине ланцюг на шию цього звіра?

Досі були тисячі цілей: адже живуть тисячі народів. Лише кайданів на тисячі ший ще бракує, бракує одної мети. Людство ще не має мети.

Але скажіть мені, брати мої: якщо людству ще бракує мети, то чи не бракує йому... і його самого?

Так казав Заратустра.

ПРО ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО

Ви юрмитеся навколо ближнього свого і маєте для нього гарні слова. Та я кажу вам: ваша любов до ближнього — не що інше, як ваша погана любов до самих себе.

До ближнього свого ви втікаєте від самих себе, виставляєте це як чесноту; та я наскрізь бачу вашу «безкорисливість».

«Ти» давніше, ніж «я»; «ти» проголосили священним, а «я» ще ні — горнеться людина до ближнього.

Та чи я закликаю вас ближнього любити? Ні, я радше закликаю ближнього проклясти й полюбити дальнього!

Вище за любов до ближнього стоїть любов до дальнього і прийдешнього; а ще вище за любов до людини — любов до речей і до привидів.

Той привид, що маячить перед тобою, брате мій, прекрасніший, аніж ти; чому ж ти не віддаєш йому свою плоть? Але страх проймає тебе, і ти біжиш до ближнього.

Ви себе не терпите й мало любите — тому й хочете спокусити ближнього на любов і тією оманою позолотити себе.

Я б хотів, щоб ви не терпіли всіх ближніх та їхніх сусідів; ви самі повинні стати собі другом і переповнити другове серце.

Коли ви хочете, щоб про вас пішла добра слава, то запрошуєте свідка; і коли вам вдається схилити його до доброї думки про вас, тоді ви й самі думаєте про себе добре.

Ошукує не тільки той, хто говорить усупереч своєму знанню, а насамперед той, хто говорить усупереч незнанню. Саме так ви говорите про себе й ошукуєте сусіда.

Дурень каже: «Спілкування з людьми псує вдачу, надто ж, як її немає».

Один вдається до ближнього через те, що шукає себе, а інший — через те, що хоче себе втратити. Ваша погана любов до себе обертає самотність на в'язницю.

Дальні — ось хто оплачує вашу любов до ближнього; коли вас збирається п'ятеро, шостий завжди має померти.

Не люблю я ваших свят — надто багато лицедіїв бачив я там, і навіть глядачі часто поводились, як лицедії.

Не про ближнього оповідаю я вам, а про друга. Нехай друг буде для вас святом землі й передчуттям надлюдини.

Я вам оповідаю про друга й про його переповнене серце. Та коли хочеш, щоб любили тебе переповнені серця, треба вміти губкою бути.

Я вам оповідаю про друга, в якому вже готовий світ — чаша добра; оповідаю про друга, що творить і завжди ладен подарувати готовий світ.

Світ, розгорнувшись перед ним, тепер знову згортається в кільця, як становлення добра через зло, як становлення мети з випадковості.

Хай недалеке й найдальше майбутнє стануть причиною твого сьогодні: у другові своєму ти маєш любити надлюдину як свою причину.

Брати мої, я закликаю вас не до любові до ближнього — я закликаю вас полюбити дальнього.

Так казав Заратустра.

ПРО ШЛЯХ ТОГО, ХТО ТВОРИТЬ

Ти хочеш, брате мій, відійти у самотність? Ти хочеш шукати шлях до самого себе? Затримайся трохи й послухай мене.

«Хто шукає, той сам легко губиться. Всяка самотність — провина». Так каже отара. А ти вже довго належав до отари.

Голос отари лунатиме ще й у тобі. І коли ти скажеш: «Моє сумління уже не з вами»,— то це буде нарікання і біль.

Поглянь, навіть цей біль породжений отарним сумлінням — останній відблиск цього сумління ще лежить на твоїй журбі.

Але ти хочеш іти шляхом своєї журби, тобто шляхом до самого себе? Тоді покажи мені своє право і силу!

Ти нова сила і нове право? Перший порух? Колесо, що котиться само собою? Ти можеш примусити й зірки обертатися навколо тебе?

Ох, скільки пожадливих, що прагнуть до вершини! Ох, скільки потуг марнославства! Доведи мені, що ти не з пожадливих і не з марнославних!

Ох, скільки високих помислів, що чинять не більше, ніж ковальський міх — надимають і збільшують порожнечу!

Ти називаєш себе вільним? Я хочу почути твою владну думку, а не те, що ти скинув із себе ярмо.

Чи ти з тих, що мають право скидати ярмо? Бувають такі, що, звільнившись від своєї послужливості, втрачають будь-яку цінність.

Вільний від чого? Що до цього Заратустрі? Нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого?

Ти можеш дати собі своє зло і своє добро, а волю свою поставити над собою як закон? Ти можеш сам бути своїм суддею і месником свого закону?

Жахливо опинитися наодинці з суддею і месником власного закону. Так буває з зіркою, кинутою в пустелю або в крижані лабета самотності.

О самотній, сьогодні ти ще страждаєш — сьогодні в тебе є ще мужність і сподівання.

Та колись ти стомишся від самотності, колись твоя гордість зігнеться, а мужність надломиться. Колись ти заволаєш: «Я