Читати книгу - "Американська пастораль"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це він здав її. Не брат, не Шеллі Зальцман, а він — він сам. Чому не тримав язика за зубами? На що сподівався, даючи йому волю? На полегшу? Дитячу полегшу? На їхню чуйність? Сподівався такої смішної дурниці, як їхня чуйність? Заговоривши, він зробив найгірше з усього можливого. Переказавши їм, що дізнався від Меррі, — однаково що здав її за вбивство чотирьох людей. Тепер і він підклав свою бомбу. Не бажаючи того, не розуміючи, що робить, ніким не силуваний, він скорився: зробив те, що мав зробити, те, що не мав робити, — здав її за вбивства.
Щоб зрозуміти, що треба мовчати, потрібен був ще цілий день — день, який змив би сліди цього дня. Якби мене не заштовхнули в цей день! Стільки побачити, та ще й одразу. А з якою непохитністю він завжди оберігав здатність не бачити, яким дивовижним було його вміння усе впорядковувати! Проте новина про три нових убивства виявилася доважком, який навіть йому годі було втиснути в рамки впорядкованості. Дізнатись про них було страшно, але лише переказавши цю новину, він до кінця сприйняв її жахливість. Один плюс три дорівнює чотири. І тільки з допомогою Меррі він осягнув цей факт. Дочка змусила батька прозріти. І може, саме цього їй завжди хотілося. З її допомогою він прозрів, і тепер його зір такий гострий, що він може чітко розгледіти те, що не піддається упорядкуванню, те, що не можна побачити, те, що ніхто не бачить і не побачить, поки три з одиничкою не утворять четвірку.
Він побачив, як важко розраховувати на те, що ми повинні бути пов’язані одне з одним, і як рідко насправді ми буваємо пов’язані. Народження, передача спадку, покоління, історія — майже ніякої надії на те, що це насправді існує.
Він побачив, що ми не пов’язані одне з одним, що цей зв’язок — сама видимість.
Він побачив, як усе відбувається насправді, уздрів на тлі числа «чотири» все те, що ніяк не пов’язане між собою. Впорядкованість — це щось виняткове і випадкове. Він завжди думав, що впорядкованість пронизує все життя, а хаос — випадковий. І йому завжди вдавалося відсунути його кудись углиб. Він вигадав свій світ, а Меррі його зруйнувала. І йшлося не про ту конкретну війну, проти якої вона боролася, а про війну як таку, і вона принесла цю війну в Америку, принесла її у свій батьківський дім.
І в цю мить вони всі почули розпачливий крик його батька. «Ні! О Боже, ні!» — гучно скрикнув Лу Левов. Із кухні долинув вереск дівчат, котрі прислуговували за вечерею, і Швед негайно зрозумів, що сталося. Туди зайшла Меррі у своїй пов’язці. Зайшла і сказала дідусеві, що вбила чотирьох. Звісно ж. Вона сіла в Ньюарку на поїзд, здолала пішки всі п’ять миль від села до дому і прийшла. Тож тепер усі все знають.
Страх перед можливістю ще раз пройтися тим страхітним переходом терзав його впродовж усього вечора. В лахмітті та драних ходаках вона йде по тунелю між бездомних волоцюг, які знають, що вона їх любить. А виявляється, весь час, що він був за столом, безсилий вирішити бодай щось, вона була аж ніяк не біля тієї підземної труби, а тут, в ідилічному мальовничому окрузі Морріс, любовно випещеному десятком поколінь американців, і йшла до дому пагорбистими доріжками, обрамленими зараз, у вересні, багряним і золотавим листям безмежного розмаїття рослин, назви яких вона добре засвоїла на уроках із природознавства і терпляче вчила їх його, міського хлопця, під час їхніх спільних прогулянок околицями. «Бачиш, тату, ці з-з-зазубринки зверху на пелюстці?» Цикорій, перстач повзучий, чортополох, гвоздики польові, жовті квіточки дикої гірчиці, що густо розрослася край дороги, конюшина, деревій, дикорослий соняшник, люцерна з сусідньої ферми, яка самосівом заповнила все навкруг, напоївши повітря м’яким лавандовим духом, пухирчастий ліхніс з його гронами квітів із білими пелюстками і маленькими кульками, які ховалися за ними і які їй так подобалось стискати в кулачку, поки ті гучно не ляскали; стрункі стебла дивини густоквіткової, чиї м’які, схожі на язички листки вона, зірвавши, закладала собі в кросівки — бо так, як стверджувала вчителька історії, робили перші переселенці, використовуючи ці листки як устілки; молочай — іще зовсім малою вона обережно розкривала його коробочки з насінням і дула на шовковисте денце, звіюючи насінини і почуваючись частинкою природи — вітерцем, який не знає спокою. Ліворуч од неї стрімко лине Індіанський струмочок із перекинутими через нього місточками, в кількох місцях поглиблений, від чого утворилися водойми, які впадали у багату на форель річку, куди вони удвох стільки разів ходили порибалити!.. Ліворуч ростуть плакучі верби, червоні клени та болотний чагарник, а праворуч — волоський горіх з уже майже достиглими, готовими от-от зірватися плодами в шкаралупах, які вимащували її пальчики темним соком і надавали їм приємного, гіркувато-кислого запаху. Праворуч росте пізня черемшина, колосяться злаки і тягнуться поля, вже заставлені скиртами. Вище на схилах пагорбів — кизилові дерева, а за ними великі лісові масиви: клени, дуби та густі зарості високих і прямих ріжкових дерев. Зазвичай восени Меррі збирала їхні стручки. Вона взагалі багато що збирала, розкладала, сортувала, все йому пояснювала, розглядала через подароване ним кишенькове збільшувальне скло павуків-хамелеонів (яких вона приносила в дім, щоб вони трохи пожили, харчуючись мертвими мухами, у кам’яному глечику з вологими стінками, а потім знову відпускала на волю, де, висаджені на гілку золотарника чи мережива королеви Анни («Тату, дивися, що тепер буде»), вони одразу міняли забарвлення і застигали, пильнуючи здобич. Рухаючись на північний захід, де ще сяє на обрії надвечірнє сонце й оспівують захід дрозди, вона минає все ненависне — пасовища, обрамлені білими загорожами, скошені луки, поля, на яких дозрівають злаки, і поля, на яких виростає турнепс; сараї, коней і корів, ставки, струмочки, водоспади і джерела, галявини та пониззя, де росте крес-салат, зарості зимового хвощу («А знаєш, мамусю, першопрохідці користувались ним для чищення сковорідок і каструль»); іде луками, долає численні акри лісу, який вона ненавидить, підходить до села і повторює той шлях, який проходив,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.