Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

Ровендер обійняв її однією рукою:

– Зате я знаю, Єва. Щоправда, знаю. Деяким речам ми вчимося лише через досвід. Лише так і можна по-справжньому жити. Тобі дуже важливо було потрапити в село твого народу, щоб зрозуміти їх і себе. Я теж мав пройти через усе сам.

У тіні трубчастих рослин щось зашаріло.

– Що це?

Єва просто вказала рукою в тому напрямку, але світло від її манжету автоматично впало туди ж і висвітлило щось маленьке, що ширяє низько над мохом. У світлі променя виднілося щось на кшталт перевернутого засушеного бутона з висівкими зів'ялими пелюстками. Верхівка цього бутона відкрилася, і звідти висунулась парочка пазурів і голова. Мордочку прикрашали дві оперені антени і крихітні намистинки очей, що яскраво поблискували вночі. Малятко пискнув і підплив ближче до Єви.

- Це просто дрейфозан, або дрейф, - сказав Ровендер. – Їх не їдять. Вони на смак як евканіка, це такі ягоди, - і дрейфіки переважно ними і харчуються.

- О, він такий милий! - Єва присіла навпочіпки поруч із дрейфозаном. – А чи можна його взяти з собою?

- Думаю, Єва, тобі не захочеться. Вони…

– Ой! - Дівчинка потерла щоку, і на пальцях залишилася липка м'якоть абрикосового відтінку. - Щось пульнуло мені в обличчя, і запах огидний. Ф-фу!

- Евканіка, - сказав Ровендер. – Дрейфіки дуже трепетно ​​ставляться до своєї території та дуже влучно стріляють. - Він кинувся до істоти і шалено замахав на того руками. Дрейфозан пискнув і зник у тіні. - Самотньо легко злякати. Сподіватимемося, що тут їх не ціла колонія.

Над горизонтом пролунав грім. Сполохи, що нагадують спалахи блискавок, засяяли в небі, як яскраві електричні вени, прикриті хмарами.

- Гроза? - Єва дивилася нагору.

- На вигляд гроза, - відповів Ровендер. - Але я не чую ні дощу, ні шумного подиху вітру. - Він глянув у небо. – Можливо, це якась інша гроза.

– Гей, ви, двоє, – покликала їх із сторожового майданчика на дереві Вісім. Вона помахала рукою, залишаючи в повітрі сліди від рукавів, що світилися. - Знайшли щось?

- Спостерігаємо за грозою, - відгукнулася Єва і показала у бік спалахів. Вісім перевела погляд туди. Десь вдалині, з того боку, звідки вони прийшли, з неба впала яскрава зірка. – Ви бачили?

- Так-так-так, бачу! – вигукнув Ровендер.

Зірка сповільнилася і зникла десь на обрії.

– Що це таке? - Запитала Вісім. - Може, Хейлі?

- Думаєш, він би полетів за нами? - Єва примружилася.

"Невже він вижив серед усіх цих бойових кораблів?"

- Не думаю, що це Хейлі Тернер, - пробурчав Ровендер. - У мене є стійке відчуття, що це Кадм. Вимкніть ваше світло, швидко!

Він і Єва стрімко перебралися назад на бродяче дерево до Єви Вісім. Всі троє загорнулися в ковдри і витріщилися на горизонт, спостерігаючи сцену, що відкрилася перед ними. Минуло трохи часу, і їхнє дерево, вдосталь напившись, шкутильгало далі в нічному сутінку.

Ніч все ще ховалась у густому тумані, але перше світло почало потроху проникати в долину Стоячих каменів. Десь вдалині лунали крики вертиплавців.

- Ну ось, приїхали, - сказав Ровендер і зістрибнув з нижніх гілок бродячого дерева. - Звідси ходімо пішки. До краю лісу менше двох днів колії. А там ще день до Фаунасу.

- Стривай-но наносек, - прошепотіла Єва, підходячи до нього з сумкою запасів. - Учора ти казав, що у Надео, швидше за все, лише кілька днів у запасі.

– Знаю, Єва, – напівголосно відповів її товариш. - Але що ще в наших силах? Його духу вирішувати, чи залишиться він з нами якийсь час, чи залишить тіло.

– Що ж. - Єва витягла пляшку з водою. – Тоді давайте рухатись.

- Так, гадаю, це найкраще рішення, - погодився Ровендер, і вони разом із дівчинкою вирушили до Надео, який все ще лежав у аркуші.

Єва влила трохи води з пляшки до рота Надео. Сируліанець трохи посміхнувся і торкнувся її руки.

- Дуже вдячний, - просипів він.

- Тримайся там, - сказала Єва. - Скоро ми доставимо тебе додому.

Надео поманив дівчинку ближче і прошепотів:

- Єва, ти маєш дещо знати. Мій клан не дозволить Ровендеру увійти до села, незважаючи на мій стан.

– Не дозволить?

- Ні, - продовжив він. – Тобі доведеться переконати їх, бо для них та для нього це все нелегко. Розумієш?

Єва кивнула, хоча до ладу нічого не зрозуміла.

– Як він? - Запитала Вісім, позіхаючи. Вона злізла з дерева і, ще загорнута в покривало, підійшла до сестри.

- Ох! – Ровендер покрутив головою, дивлячись то на одну, то на іншу. - Вражає, як ви схожі.

Вісім посміхнулася і стиснула в обіймах Єву Дев'ять.

– Ми ж сестри, народжені в одному будинку. Нарешті сім'я, що возз'єдналася, мабуть, Дев'ять?

Єва ніяково обняла сестру у відповідь, не відводячи очей від свого синього друга.

– Надіо, як ти почуваєшся? – Ровендер узяв безвільну руку побратима до своєї.