Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

Ця хвилина, на думку Слідопита, настала аж тоді, коли полум’я добре освітило довколишні кущі і його пильне й призвичаєне око помітило силуети трьох чи чотирьох причаєних ворогів, що спостерігали, як розгорявся вогонь, і то з холоднокровністю людей, котрі звикли байдужісінько споглядати будь-які людські страждання. Аж тепер, нарешті, Слідопит заговорив.

— Ви готові, друже Кепе? — запитав він.— Крізь щілини починає вже припікати, і хоча ці сирі колоди й не запалюються так швидко, як деякі дратівливі люди, вони таки можуть затлітися й зайнятись, якщо цьому не покласти край. Як там, діжка на місці? Дивіться, лийте саме в ту бійницю, що треба, щоб не розілляти марно воду.

— Все в повній готовності! — відрапортував Кеп, немов матрос на палубі перед своїм командиром.

— Тоді чекайте сигналу. Ніколи не втрачайте терпцю у вирішальну мить і не будьте нерозважливі під час бою. Чекайте мого сигналу.

Віддаючи ці розпорядження, Слідопит сам теж робив необхідні приготування, бо вирішив, що настав час діяти. Він спроквола підняв «оленебоя», з осторогою просунув його в бійницю, прицілився й вистрілив. Усе це забрало в нього не більше півхвилини. Втягаші назад «оленебоя», стрілець поглянув у бійницю.

— Одним плазуном менше! — пробурмотів сам до себе Слідопит.— 3 цією тварюкою я вже зустрічався. Безжальний був гаспид! Ну, що ж, він коїв те, на що був здатний, а тепер за все це дістав по заслузі. Зараз прикінчу ще одного негідника, і на цю ніч досить! А як розвидниться, то буде набагато гарячіше.

Розмовляючи отак сам до себе, Слідопит тим часом набив удруге рушницю, а коли замовк, другий ворог упав мертвий на землю. Цього й справді виявилося досить, бо вся зграя, що вичікувала, ховаючись по кущах навколо блокгауза, не побажала чекати на третій доказ вправності тієї самої руки. Не знаючи, кого з них бачить стрілець, а кого — ні, вони пороснули в усі боки, шукаючи собі надійнішого схову.

— А тепер лийте воду, добродію Кепе,— сказав Слідопит.— Я поставив своє тавро на двох негідниках, і цієї ночі вони вже не розкладатимуть вогню під нами.

— Обережно, а то обіллю! — гукнув Кеп, так вправно нахиляючи діжку й спрямовуючи струмінь води, що вогонь відразу ж загас.

Цим і закінчився цей незвичайний бій, і решта ночі минула спокійно. Слідопит, і Кеп вартували почергово, хоча жоден, можна сказати, ні разу по-справжньому так і не склепив очей. Та й навряд чи мали вони доконечну потребу в сні: адже обидва звикли до довгих нічних пильнувань, а особливо Слідопит; той за будь-якої пори року довгий час міг буквально не відчувати ні голоду, ні спраги, ні втоми.

Мейбл, пильнуючи коло батькової постелі відчувала, наскільки щастя людини па цьому світі залежить від, здавалося б, зовсім невідчутних речей. Так, досі вона жила по суті без батька, тому що її зв’язок з ним був скорше уявний, ніж реальний, а нині, коли вона мала незабаром втратити його, їй раптом здалося, що без нього спорожніє світ і вона вже ніколи не зможе знову почувати себе щасливою.

РОЗДІЛ XXV

Всю ніч тут грізно вітер завивав

І буйний дощ потоками шумів,

Тепер ген схід весь сонцем засіяв,

І по гаях луна пташиний спів.

Вордсворт

Коли розвиднілося, Слідопит із Кепом знову вилізли на дах, щоб ще раз роздивитися, що діється на острові. Ця частина блокгауза була обнесена низьким масивним парапетом, який служив надійним захистом для тих, що перебували нагорі; а надбудований він був для того, щоб за ним ховалися стрільці, ведучи вогонь поверх цього прикриття. Отож з-за цієї досить невисокої, зате вельми надійної, огорожі обидва наші спостерігачі могли чудово бачити все на острові та в протоках довкола нього, за винятком, зрозуміло, того, що заступали дерева й чагарники.

З півдня тяг рвучкий вітер, і подекуди в протоці сердито нуртувала зелена вода, хоча шквал уже втратив силу, і на хвилях ніде не було піни. Острів загалом мав форму овала, витягненого зі сходу на захід. Тому, якщо пливти протоками, що обминали його, за вітром, то можна було обійти острівець під вітрилами з будь-якого довшого боку. Кеп збагнув це відразу, виклавши свою думку Слідопитові, тому що єдина надія в обох була тільки на допомогу з Освего. І в ту мить, коли вони стояли, стривожено роззираючись на всі боки, Кеп раптом вигукнув:

— Гей, вітрило!

Слідопит швидко повернувся в той бік, куди дивився його товариш, і справді побачив предмет, який викликав захоплення старого моряка. З висоти будівлі їм було видно всі низькі довколишні острівці, й крізь кучеряві кущі, які обрамляли один із них на південному заході, видні лося вітрило корабля. Невідоме судно йшло, словами матросів, з малою парусністю, але вітер був такий сильний, що вітрильник миготів у просвітах між кущами із швидкістю скакуна, нагадуючи більше хмаринку, що біжить по небу.

— Це не може бути Джаспер,— зневірено промимрив Слідопит, не пізнавши в прудкому кораблі суденце свого друга.— Ні, ні, наш юнак безнадійно запізнився з допомогою. Це французи послали корабель на підмогу цим триклятющим мінгам.

— Ну, цього разу, друже Слідопите, ви помиляєтеся, як ніколи в світі! — заперечив Кеп з упертістю, якої, незважаючи на критичне становище, в нього анітрохи не поменшало.— Прісна вода чи солона, тільки то верхній кут «Вітрогонового» грота, бо викроєний він вужчим клином, ніж треба, та й гафель задертий... Гарно, дуже гарно стоїть, але надто вже задертий угору.

— Признатися, я нічого цього не бачу,— відповів Слідопит, якому навіть усі ці терміни були китайським письмом.

— Та невже? Ну, хто-хто, а ви мене просто дивуєте, бо я вважав, що ви своїми очима все бачите. А я той грот і отой гафель хоч де впізнаю. І повинен вам сказати, шановний друже, на вашому місці я б уже став побоюватися, чи не гіршає в мене часом зір.

— Якщо до нас і справді йде Джаспер, то боятися нам більше нічого. Ми можемо вистояти ще вісім-десять годин навіть проти всього племені мінгів, а коли наш відступ прикриватиме Прісна Вода, тоді взагалі нічого впадати у відчай. Дав би тільки бог, щоб він не пішов уздовж берега і не потрапив у засідку, як сержанті

— У цьому саме