Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Ні, — буркнув Мелфой. Він не дивився на Ґрейбека; здається, волів би взагалі його не бачити. — Я не знав, що він прийде…

— Я, Дамблдоре, не хотів пропускати відвідин Гоґвортсу, — просипів Ґрейбек. — Це ж така нагода перегризти пару горлянок… чудесно, чудесно…

Він колупався в зубах жовтим нігтем, глузуючи з Дамблдора.

— Не відмовлюся й від тебе на десертик, Дамблдоре…

— Ні, — різко обізвався четвертий смертежер з грубим і жорстоким обличчям. — У нас наказ. Це має зробити Драко. Давай, Драко, але швидко.

Мелфой виявляв ще менше рішучості, ніж досі. Він перелякано дивився в Дамблдорове обличчя, яке ще дужче зблідло й похилилося, бо він увесь час сповзав по стіні.

— Йому й так уже небагато лишилося, якщо хочете знати! — додав чоловік з косим поглядом, а його сестра хрипко захихотіла. — Ви подивіться на нього… що це з тобою, Дамбі?

— Та вже не той організм, повільніші реакції, Амікусе, — відповів Дамблдор. — Старість, одне слово… колись, мабуть, і з тобою таке буде… якщо пощастить…

— Що це означає? — оскаженів раптом смертежер. — Завжди одне й те саме, Дамбі — ти тільки патякаєш і ні чого не робиш! Я взагалі дивуюся, навіщо Темному Лорду перейматися тим, як саме тебе вбивати! Давай, Драко, кінчай з ним!

Але тієї миті знизу знову долинув гамір сутички, і хтось закричав:

— Вони заблокували сходи… Редукто! РЕДУКТО! Серце в Гаррі закалатало: то ці четверо не знищили всіх оборонців, вони просто прорвалися на вежу і, судячи з усього, загородили прохід якимось закляттям…

— Давай, Драко, швидше! — сердито крикнув чоловік з жорстоким обличчям.

Але Мелфоєва рука так тряслася, що він не міг націлитися.

— Краще я, — прохрипів Ґрейбек, і пішов на Дамблдора, простягаючи до нього руки й щирячи зуби.

— Я сказав — ні! — крикнув чоловік з жорстоким обличчям; спалахнуло світло й вовкулаку збило з ніг; він ударився об мур і поточився. Серце в Гаррі гупало з такою силою, що просто дивовижно, як це ніхто й досі не почув, що він тут стоїть, ув’язнений Дамблдоровим закляттям… якби ж він міг хоч поворухнутися, він би тоді з-під плаща вцілив їх закляттям…

— Драко, або виконуй, або відійди, щоб хтось із нас… — прохрипіла жінка, та в ту мить двері до валів розчахнулися і з’явився Снейп з чарівною паличкою в руці; він окинув усіх чорними очима — від Дамблдора, що тулився до стіни, до четвірки смертежерів разом з вовкулакою і Мелфоя.

— Снейп, є проблема, — сказав дебелий Амікус, не зводячи очей і палички з Дамблдора, — хлопець неспроможний…

Але ще хтось дуже тихо вимовив Снейпове ім’я.

— Северусе… Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.

Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.

Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.

— Северусе… будь ласка…

Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.

— Авада Кедавра!

Струмінь зеленого світла вистрілив з кінчика Снейпової палички і вдарив Дамблдора в груди. Крик жаху так і не вилетів з Гарріних вуст; мовчки й нерухомо він змушений був дивитися, як Дамблдора підкинуло вгору: на частку секунди здалося, що директор завис під палаючим черепом, а тоді повільно, наче велика ганчір’яна лялька, він перекинувся спиною через зубці валу і зник з очей.

Розділ двадцять восьмий

Втеча Принца

Гаррі здалося, ніби це його самого жбурнуло в порожнечу; цього не було…, цього не могло бути…

— Геть звідси, швидко, — наказав Снейп.

Він схопив Мелфоя за комір і виштовхав його першого за двері; за Мелфоєм кинувся Ґрейбек разом з присадкуватими братом і сестрою, що дихали збуджено й важко. Коли вони зникли за дверима, Гаррі збагнув, що знову може рухатися; він тепер заціпенів біля стіни не від чарів, а від жаху й потрясіння. Він скинув з себе плащ-невидимку саме тоді, коли в двері виходив останній смертежер — той, з жорстоким обличчям.

— Петрифікус Тоталус!

Смертежер зігнувся, ніби його вдарили чимось важким по спині, й повалився додолу, застиглий і негнучкий, наче воскова фігура. Не встиг він торкнутися долівки, як Гаррі переступив через нього й помчав темними сходами донизу. І жах шматував йому серце… він мусить знайти Дамблдора і мусить упіймати Снейпа… ці дві мети були взаємо пов’язані… усе можна було б змінити, якби він їх поєднав… Дамблдор міг би не померти…

Гаррі перестрибнув останні десять східців і зупинився, тримаючи напоготові чарівну паличку: у тьмяно освітленому коридорі стояла завіса з пилюки; півстелі обвали лося; битва лютувала просто на його очах. Та перш ніж Гаррі збагнув, хто з ким б’ється, пролунав ненависний йому голос: «Кінець, треба йти!»— і він побачив, як Снейп зникає за рогом у дальньому кінці коридору; Снейпові з Мелфоєм, здається, вдалося вислизнути з битви цілими й неушкодженими. Гаррі кинувся за ними, і тут із загальної веремії вирізнився вовкулака Ґрейбек і стрибнув на нього. Гаррі не встиг підняти чарівної палички, як той його повалив. Гаррі впав на спину, відчуваючи, як його обличчя торкнулося брудне сплутане волосся. У ніс ударила суміш запаху поту й крові, а гарячий пожадливий віддих обпік йому горло…

— Петрифікус Тоталус!

Гаррі відчув, як ослабло Ґрейбекове тіло; величезним зусиллям він зіштовхнув з себе вовкулаку, і тут на нього вже шугонув струмінь зеленого світла: Гаррі ухилився й стрімголов кинувся в саму гущу бою. Та ноги зачепилися за щось м’яке й слизьке на підлозі, і він спіткнувся. У калюжі крові лежали долілиць два тіла, але не було коли придивлятися: Гаррі побачив перед собою руде волосся, що розліталося навсібіч язиками полум’я: Джіні зітнулася в бою з дебелим смертежером Амікусом, що метав у неї закляття одне за одним, а вона ледве встигала ухилятися. Амікус аж хихотів, так йому подобалася ця розвага:

— Круціо… Круціо… довго так не протанцюєш, гарнюня…

— Імпедімента! — заволав Гаррі.

Його закляття вдарило Амікуса в груди: той завищав з болю, як порося, підлетів угору, вгатився в протилежну стіну, сповз на підлогу і пропав з виду, бо його заступили Рон,