Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

25

Пліній — ім’я двох діячів давнього Риму: Плінія Старшого (23–79) — письменника, вченого та державного діяча, і його небожа, Плінія Молодшого (бл. 62 — бл. 113), — державного діяча та письменника.

26

Амброз Бірс (1842–1914?) — американський новеліст.

27

Ілоти — прошарок населення давньої Спарти, що перебував на становищі рабів.

Коментарі

1

Друге повстання значною мірою було результатом зусиль Ернеста Евергарда, хоч він, звичайно, готував його спільно з європейськими революційними лідерами. Сам Евергард не дожив до початку повстання. Його було заарештовано й таємно страчено навесні 1932 року. Але він так грунтовно підготував повстання, що його товаришам пощастило майже без проволоки здійснити його плани. Після страти Евергарда його дружина знайшла собі притулок у Вейк-Робін-лоджі, невеличкій садибі в горах Сономи, в Каліфорнії.

2

Тут Евіс Евергард, очевидно, має на увазі Чікагське повстання.

3

Хоч би як ми шанували пам’ять Евіс Евергард, однак мусимо відзначити, що її чоловік був лише один з численних діячів, які керували готуванням Другого повстання. Тепер, коли минуло вже кілька сторіч після тих подій, ми знаємо, що це повстання було приречене на поразку, навіть якби він не загинув.

4

Друге повстання справді набуло міжнародного характеру. Його план був занадто грандіозний, щоб бути витвором однієї людини, навіть геніальної. За одним сигналом мали повстати трудящі всіх олігархічних країн світу. Німеччина, Італія, Франція і вся Австралазія — на той час робітничі держави з соціалістичними урядами — були готові надати допомогу повсталим. Вони й справді відважно стали до бою, і саме тому розгром Другого повстання був і їхньою поразкою. Уряди цих країн було повалено, і об’єднані олігархічні держави нав’язали їм свій лад.

5

Джон Канінгем, батько Евіс Евергард, був професор Каліфорнійського університету в містечку Берклі. З фаху він був фізик; опріч викладання, виконав багато оригінальних досліджень і був вельми визначним ученим. Його головний внесок у науку — дослідження електрона і капітальна праця «Тотожність матерії та енергії», де він бездоганно й остаточно довів, що елементарна одиниця матерії і елементарна одиниця енергії тотожні. Думку ту висловлювали, не довівши її однак, сер Олівер Лодж та інші Дослідники нової тоді царини радіоактивності.

6

Так називалися люди, що, за тодішнім звичаєм, билися між собою навкулачки за грошову винагороду. Коли одного було побито до непритомності або до смерті, другий одержував гроші.

7

Ця неясна згадка стосується сліпого музики-негра, що викликав шалене захоплення публіки в другій половині XIX ст. християнської ери.

8

Фрідріх Ніцше — божевільний філософ XIX ст. християнської ери, що іноді вловлював примхливі відблиски істини, але врешті, заплутавшись у лабіринтах людської думки, дорозумувався до цілковитого божевілля.

9

Видатний діяч освіти кінця XIX — початку XX ст. християнської ери. Був ректором Стенфордського університету, заснованого на приватні кошти.

10

Філософ-ідеаліст, що довго збивав з пантелику тогочасних мислителів своїм запереченням реального існування матерії, але врешті був спростований філософським узагальненням нових відкрить емпіричної науки.

11

Йдеться про землетрус, що 1906 р. зруйнував місто Сан-Франціско.

12

Цей вислів породили варварські звичаї тих часів. Коли в звірячому смертельному двобої переможений кидав зброю додолу, від переможця залежало вбити його чи залишити живого.

13

Саме тоді багато священиків було відлучено від церкви за проповідь неприйнятних для капіталістів ідей. Особливо переслідували тих, чиї проповіді набували соціалістичного присмаку.

14

Чужоземна наймана варта палацу Луї XVI, французького короля, страченого своїм народом.

15

Книжку цю багато разів таємно публікували протягом трьох сторіч панування Залізної П’яти. Кілька примірників різних видань її зберігається в Національній бібліотеці в Ардісі.

16

У ті часи групи хижаків-власників контролювали всі засоби пересування і за користування ними брали з населення плату.

17

Страйки — конфлікти між робітниками й підприємцями — були звичайним явищем за тої доби анархії й безглуздя. Іноді робітники відмовлялися працювати. В інших випадках капіталісти відмовлялися допускати робітників до роботи. Ці конфлікти часто супроводилися справжніми битвами, де гинуло багато добра і навіть людей. Усе це, звичайно, так само незбагненне для нас, як незбагненний і інший звичай тих часів — чоловіки нижчих класів били меблі й посуд, коли сварилися зі своїми жінками.

18

Пролетаріат — від латинського слова proletarii; так у цензових списках Сервія Туллія називали тих, хто не міг дати державі нічого, крім своїх нащадків (proles). То були люди, які не мали ні майна, ні громадського становища, ані якихось виняткових здібностей.

19

Кандидат від соціалістичної партії на пост губернатора Каліфорнії у виборах 1906 р. Англієць родом, автор низки книжок з політичної економії та філософії, один з провідних соціалістів у ті часи.

20

Одна з наймоторошніших сторінок в історії людства — це визиск дітей і жінок на англійських фабриках у другій половині XVIII ст. християнської ери. В такому індустріальному пеклі створювалися найпишніші маєтності тих часів.

21

Евергард міг би навести ще яскравіші приклади відвертого захисту рабовласництва церквою в роки перед так званою «громадянською війною». Ось кілька прикладів з документів тих часів. У 1.835 році Всеамериканський собор пресвітеріанської церкви постановив, що «рабство визнається як Старим, так і Новим завітом і не засуджується волею божою». У тому ж році Чарльстонська асоціація баптистів проголосила, що «право власників володіти часом своїх рабів прямо визнав творець усього сущого, бо він своєю волею надає право на володіння, кому забажає». Преподобний Е. Д. Сімон, доктор богослов’я і професор Рендольф-Меконського методистського коледжу в штаті Вірджинії, писав: «Тексти святого письма недвозначно потверджують право на володіння рабами разом з усіма наслідками, які випливають із цього права. Право купівлі й продажу рабів установлюється цілком ясно. Всюди — чи то звернемось ми до давньоєврейського права, встановленого самим господом, чи взагалі до звичаїв та практики всіх часів і народів, чи до настанов Нового завіту і його моральних норм — ми доходимо висновку, що рабство не є неморальним. Оскільки встановлено, що перших африканських рабів, завезених до Америки, було продано в рабство згідно з законом, право утримувати у рабстві їхніх нащадків незаперечне. Таким чином, ми бачимо, що рабство в Америці засноване на праві».

Не диво, що на яке покоління пізніш церква співала ту саму пісню про капіталістичну власність. У великому книгосховищі