Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

Є й інша речовина, і дуже своєрідна, з якою доводиться мати справу під час роботи; але описати її, на мій погляд, досить важко. Її називають слизота, так прозвали її китобої, і такою вона, власне, і є насправді. Вона дуже глевка і драглиста; трапляється звичайно в діжках із спермацетом, після того як його довго розминали, а потім процідили. Гадаю, це просто склеєні докупи тонкі клаптики плівки, яка встеляє спермацетову кашалотову ємність зсередини.

Термін «покидь», власне, вигадали мисливці на справжнього кита; але часом його вживають і ті, хто полює кашалотів. Це темна клейка речовина, яку зішкрібають зі спини гренландського, або справжнього, кита і якою завжди рясно вкриті палуби тих мізерних суденець, що полюють на цього жалюгідного левіафана.

«Клешні». Власне, це слово не є суто китобійним терміном; але китобої вживають його в особливому значенні. Китова клешня — це коротка і тверда смуга жилуватої тканини, вирізана із хвостового стрижня; зазвичай вона має один дюйм у товщину, а щодо інших вимірів — вона завбільшки із залізну частину садової мотики. Коли її гострим краєчком проводять по залитій лоєм палубі, вона діє, як шкіряний шкребок, — і силою якоїсь магічної зваби тягне за собою весь бруд.

Проте для того, щоб дізнатися більше про всі ці складні питання, вам краще буде спуститись у «жирову комору» і детально розпитати всіх, кого там надибаєте. Це приміщення вже згадувалося раніше, як місце, куди складають смуги китової «ковдри», підрізаної і знятої з туші. Коли настає час розрубати сало, жирова комора перетворюється на справжній кошмар для будь-якого новачка, особливо вночі. Біля однієї стіни, ледь освітленої ліхтарем, звільняють місце для людей. Працюють, як правило, попарно: один із пікою та гаком, другий з лопатою. Китобійна піка схожа на абордажне знаряддя фрегата, яке зветься так само. Гак — це щось подібне до човнярського гака. Цим гаком матрос чіпляє шмат сала і намагається втримати його в рівновазі, поки корабель розгойдується і хилитається з боку в бік. Тим часом другий матрос, стоячи на цьому шматі сала і тримаючи лопату під прямим кутом, розрубує його просто в себе під ногами на вузькі смуги. Лопата нагострена так, як тільки може нагострити її точильний камінь; матроси працюють босоніж; сало, на якому стоїть матрос з лопатою, щомиті може вислизнути в нього з-під ніг, наче сани. І якщо він відчикрижить пальця на нозі собі чи своєму помічникові, тут великого дива не буде. Чи не так? У ветеранів жирової комори завжди бракує пальців на ногах.

Розділ 95

Ряса

Якби ви опинилися на борту «Пекводу» під час розтину китової туші і пройшли до кабестана, я певен, що вас неодмінно зацікавив би один дуже дивний, загадковий предмет, що лежить уздовж лівого борту біля шпігатів. Ні чудесна цистерна в голові кашалота, ні його велетенська нижня щелепа, ні чудо симетрії його хвостових лопатей — ніщо не вразить вас так, як оцей таємничий конус, довший від найвищого мешканця Кентуккі, у фут діаметром біля основи і чорнющий, як Йоджо, ебеновий ідол Квіквега. Це справді ідол; вірніше, у давнину ідолом була його подоба[315]. Такий ідол стояв у заповітному гаю Маахи, цариці юдейської, і за обожнення цього ідола її син Аса позбавив її звання великої пані, а ідола порубав і спалив як мерзоту в Кедрон-долині, про що неясно згадується в розділі п'ятнадцятому Першої Книги Царів.

Подивіться на того матроса, якого називають різником; він прямує сюди, з допомогою двох товаришів завдає собі на плечі грандиссимус, як називають його моряки, і, загнувшись під ним у дугу, плентає геть, наче гренадер, що виносить убитого товариша з поля бою. Зваливши його долу на баку, він починає здирати з нього чорну шкуру знизу догори, як здирає африканський мисливець шкуру з удава. Упоравшись із цим, він вивертає її, наче холошу штанів, старанно розтягує, так що вона стає чи не вдвічі ширшою, і нарешті вішає її сушитися серед снастей. Трохи згодом її знімають, і тоді, відрізавши футів зо три із загостреного кінця і зробивши два отвори для рук по боках, різник натягає її на себе. Тепер він стоїть перед вами в канонічному вбранні свого ордену. Це вбрання з давніх-давен служить єдиним захистом його товаришам по професії при виконанні ними особливих службових обов'язків.

Ці обов'язки полягають у розрізанні смуг сала перед тим, як ті потраплять їм у казани, що робиться на своєрідній дерев'яній м'ясорубці, установленій біля самого борту, з великою діжею під обертальним валом, у яку невпинно падають тонкі пластини сала, наче списані аркуші з трибуни запального промовця. Убраний у святенницькі чорні шати, він бовваніє за кафедрою, утупившись у листки Біблії[316]; який кандидат у архієпископи, який Папа Римський був би з цього різника!

Розділ 96

Саловарня

Американський китобійний корабель вирізняється не лише вельботами, що висять на його бортах, а ще й саловарнею. У цьому кораблі, всупереч усім правилам, масивна кам'яна кладка поєднується з дубом і мотуззям. Це так, наче на дерев'яну палубу принесли з поля піч для обпалення цегли.

Саловарня розташована між фок— і грот-щоглою, де на палубі найбільше вільного місця. Тимберси в цьому місці роблять з дуже товстих колод, що можуть витримати вагу цілого будинку з цегли та вапна площею десять на вісім футів і заввишки у вісім футів. Основа саловарні не заходить під палубу, проте стіни надійно прикріплені до неї за допомогою важких залізних скоб, які прикручуються до тимберсів. З боків вона оббита дошками, а зверху в ній є великий, похилий, надійно задраєний душник. Якщо з нього зняти накривку, ви побачите два величезні казани на кілька барелей кожний. У перервах між роботою їх завжди тримають у надзвичайній чистоті. Зазвичай їх чистять мильним каменем з піском, поки вони не засяють у саловарні, наче срібні чаші для пуншу. Під час нічної вахти старі матроси без стида та сорому залазять у казан, щоб трохи подрімати там, згорнувшись калачиком. Часто трапляється, що двоє матросів, що чистять — кожний у своєму казані — їхні поліровані черева, крізь їх залізні роти діляться одне з одним заповітними думками. Тут людина поринає в глибокі математичні роздуми. Саме в лівому казані «Пекводу», поки мильний камінь завзято викреслював спіралі навколо мене, я вперше зробив для себе вельми цікаве геометричне відкриття, а саме — що будь-яке тіло, ковзаючи по циклоїді, от