Читати книгу - "Пастка"

— А температура й далі тримається під сорок градусів, так?

— Так, пане.

Лікар замислився й затримався в палаті ще на кілька хвилин, не спускаючи очей з Купо. Потім стенув плечима й сказав:

— Давати все те саме: бульйон, молоко, лимонад, слабий хінний розчин... Не відходьте від нього й викликайте мене, якщо виникне така потреба.

Він вийшов, Жервеза пішла слідом, щоб запитати, чи є бодай якась надія. Але він так штивно крокував коридором, що вона не наважилася до нього заговорити. Якусь мить вона стояла, роздумуючи, чи варто їй повертатися в палату до чоловіка. Ці відвідини й без того видались їй невеселими. Але почувши, як він знову кричить, що лимонад смердить горілкою, вона, не довго думавши, взяла ноги на плечі — досить з неї тієї вистави. Від тупоту коней і гуркоту екіпажів на вулиці їй здавалося, що весь притулок Святої Анни женеться за нею. А той лікар ще й так настрахав її! Жервеза було подумала, що й сама вже захворіла.

На вулиці Ґут-д’Ор на неї, звісно, чекали Боші та всі решта. Щойно вона зайшла до підворіття, її погукали до сторожки. Ну що? Старий Купо ще живий? Господи! Та ще живий. Бош здавався приголомшеним і розчарованим: учора він заклався на літр вина, що старий Купо не протягне й до вечора. А воно он що! Він і досі ряст топче! Все товариство дивувалося, плескаючи себе по стегнах. Оце так міцний хлопак! Пані Лорійо підрахувала: тридцять шість і двадцять чотири — шістдесят годин виходило. Бісів шельма! Уже шістдесят годин він дриґався й верещав! Зроду ніхто не бачив такої снаги. Але Бош, силувано посміхаючись через програний літр, недовірливо допитувався у Жервези, чи впевнена вона була, що він не ламав перед нею комедії. Е, ні! До цього в нього не було охоти — надто вже його корчило й тіпало ним. Тоді Бош іще наполегливіше попросив її знову показати, що саме і як витворяв Купо. Так, так, бодай разочок! На загальне прохання! Усі сказали, що це буде дуже люб’язно з її боку, бо дві сусідки, яких не було вчора, навмисно спустилися до них, щоб подивитися на цю виставу. Консьєржка крикнула гостям розійтися, усі звільнили середину кімнати, штовхаючись ліктями й згораючи від цікавості. Жервеза тим часом стояла, похиливши голову. Вона насправді боялася, що теж може захворіти. Проте, прагнучи довести, що аж ніяк не прошена, вона почала з двох чи трьох невеличких стрибків. Раптом з нею щось сталося, й вона кинулася назад; їй-богу, вона не може! Товариством пробіг розпачливий гамір: дуже шкода, у неї пречудово виходило. Але якщо не може, то що вже тут поробиш! А коли Віржіні повернулася до своєї крамнички, всі одразу забули про старого Купо й почали жваво обговорювати Пуасонів, у яких усе йшло шкереберть; учора приходили судові виконавці; стражник незабаром втратить своє місце; що ж до Лантьє, то він крутився коло однієї панійки із сусіднього ресторану, чарівної жінки, що збиралася торгувати потрухами. А бодай йому! Усі сміялися, бо вже бачили, як вона облаштовується в крамничці; після солодкого мало бути щось поживніше. І куди тільки дивився той рогатий недоумок Пуасон? І як це чоловік, що служив у поліції й мусив підстерігати інших, міг виявитися таким розтелепою вдома? Але всі враз примовкли, помітивши, що Жервеза, на яку вже ніхто не звертав уваги, почала в кутку трусити ногами й руками, наслідуючи Купо. Браво! Оце воно, саме цього всі й хотіли. І тут вона безтямки спинилася, немов прокинулась зі сну, а потім побігла геть. Усім на добраніч! Вона піде нагору й спробує заснути.

Назавтра Боші побачили Жервезу, що ополудні виходила з дому, як і в попередні два дні. Вони побажали їй приємної прогулянки. Того дня коридор у притулку Святої Анни аж двигтів від крику й тупотіння Купо. Вона ще піднімалася сходами, а вже чула, як він репетував:

— Кляті клопи!.. Тільки спробуйте поткнутися сюди! Приб’ю!.. Ага! Вони хочуть мене доконати! Кляті клопи!.. Я не дамся вам на поталу! Ану забирайтеся до дідька!

На мить вона спинилася перед дверима перевести подих. Отже, тепер він бився з цілою армією! Увійшовши, вона побачила ще більший гармидер. Купо шаленів, немов навіжений, що втік з божевільні. Він крутився посеред палати, вимахуючи навсібіч руками, гамселячи себе, стіни, долівку, перекидався, посилав удари в порожнечу; хотів відчинити вікно, ховався, наче боронився, гукав, відповідав, сам-самісінький справляв цей шабаш і мав вигляд доведеної до відчаю людини, якій мариться, що на неї напала зграя ворогів. Потім Жервеза збагнула, що йому здавалося, нібито він стоїть на даху й кладе цинкові листи. Він роздмухував губами вогонь, брав до рук паяльну лампу, ставав навколішки й проводив пальцем по краю солом’яника, немовби лютував листи. Так, тієї передсмертної години згадалося Купо його ремесло. А горлав і качався він на уявному даху тому, що якісь пройдисвіти заважали йому добре виконувати свою роботу. На дахах сусідніх будинків стояли мерзотники, що все погрожували йому. До того ж вони напускали на нього цілі табуни пацюків. О! Знову ці прокляті тварюки! Марно він намагався чавити їх, щосили тупцяючи і човгаючи ногами по підлозі; нові з’являлися цілими вервечками, весь дах аж почорнів від них. На додачу до них з’явилися ще й павуки! Він рвучко притискав штани до стегон, щоб розчавити здоровенних павуків, що залізли йому під одежу. От лиха година! Йому ніколи не впоратися з роботою, його хотіли звести зі світу, хазяїн відправить його до хурдиги. Тоді в цій метушні він уявив, що в нього в животі працює парова машина: роззявивши рота, він видихав дим, густий дим, що заповнював палату й виходив у вікно. Нагнувшись, все ще пахкаючи, він дивився, як хмарка диму котилася по надвір’ю, здіймалася до неба й затуляла собою сонце.

— Диви! — вигукнув Купо. — Це суне банда з Кліньянкурського шосе: перевдягнулися ведмедями й витівають казна-що...

Він сів навпочіпки перед вікном, наче стежив зі свого даху за якоюсь процесією.

— Он, ціла кавалькада, леви й пантери вишкіряються... Дітвора повбиралася в костюми котів і собак... Довготелеса Клеманс, у патлах в неї повно пір’я. Ах! Дідько! Вона перекидається й показує все, що тільки має!.. Слухай, моя кізонько, нам треба давати звідси драпака... Гей, ви! Бісові поганці, не смійте її чіпати!.. Не стріляйте, бодай вам! Не