read-books.club » Пригодницькі книги » Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця двох океанів" автора Григорій Борисович Адамов. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 136 137 138 ... 140
Перейти на сторінку:
приміщенню. Двадцять чоловік, скам'янівши на мить, не зводили широко розплющених очей з цього видіння. Потім усе змішалося і, перекидаючи стільці, відсунувши стіл, що. заважав, люди кинулися до Скворешні. Той продовжував нерухомо стояти з повислим на його грудях Павликом, спрямувавши поверх натовпу, що оточував його, запалені очі на капітана. Нарешті, легким рухом знявши з себе Павлика, відсторонюючи рукою натовп, він зробив два кроки вперед у напрямі до капітана, виструнчився і знайомим гудінням відрапортував:

— Товаришу командир, маю честь з'явитися!.. Пробачте, запізнився.

Тут його погляд зісковзнув з обличчя капітана, спрямувався кудись убік і, немов заворожений, застиг там.

— Скворешня! Це ви?! — вигукнув капітан, ледве отямлюючись і простягаючи йому обидві руки. — Звідки? Яким чином?

— З вихідної камери, товаришу командир! — з дрижанням у голосі відповів Скворешня, не зводячи палаючих очей з чогось, що було за плечима капітана, і нетерпляче переступаючи з ноги на ногу.

— З вихідної камери?! — здивовано перепитав капітан. — Що ж ви там робили?

— Спав, товаришу командир! Не пам'ятаю як, але заснув… Пробачте, товаришу командир…

Скворешня навіть подався своїм масивним корпусом уперед, мимо капітана, до якоїсь точки, куди нестримно тягло його щось.

— Що з вами, товаришу Скворешня? — звернув, нарешті, увагу на його дивну поведінку капітан. — Ви хворі?

— Пробачте, товаришу командир! — зривистим голосом пробурмотів Скворешня. — Помираю… Сам не розумію… Тільки поспав трохи… Сил немає витерпіти…

Капітан різко повернувся вслід за жадібним поглядом Скворешні: за своєю спиною, в кутку, він побачив буфет з горою закусок і батареями пляшок.

Гучний веселий регіт прокотився по червоному кутку.

– Ідіть! Ідіть! — закричав капітан. — Вибачте мені, дорогий мій! Як я зразу про це не подумав!

Він схопив Скворешню за руку і потягнув його в спокусливий куток.

Скворешня так і ліг усім своїм велетенським тілом на буфет. Могутні щелепи запрацювали, як важелі.

Юрба, збившись докупи навколо Скворешні, із захопленням стежила за цією чудовою роботою свого товариша, який немовби повернувся з небуття. Ніхто не міг утриматися, щоб любовно не поплескати велетня по плечу, по спині, не обійняти за стан, не заглянути йому з обличчя… Йому розкупорювали незліченні пляшки, наперебій підсовували повні склянки. Чулися вигуки, добродушні жарти, радісний сміх…

— Та не заважайте ж, товариші! Дайте поїсти людині!

— Адже ж він справді дуже голодний!

— Та звичайно! Трошки поспав, і трошки апетит розгулявся.

— М-гм! — ствердно мукав під загальний сміх Скворешня з набитим до краю ротом.

— А ми тебе поховали вже, Скворешня! За першим розрядом!

— М-гм! — згоджувався велетень, не повертаючи голови.

Павлик підліз під руку Скворешні і не зводив з нього очей, повних любові та захоплення.

— Не давайте йому бутербродів! — закричав зоолог, пробиваючись до Скворешні з бульйоном у термосі, по який він устиг побігти в камбуз. — Після тридобового голодування це шкідливо! Ось, випийте бульйону, друже мій. Будьте розсудливі.

Скворешня різко повернувся з недоїденим бутербродом у руках. Він ледве проковтнув недожований шматок, трохи не подавившись ним, і, не зводячи переляканих очей з зоолога, врешті насилу прохрипів:

— Що? Що ви сказали, Арсене Давидовичу? Три доби?

— Авжеж, мій друже! Три доби! Сон у вас богатирський був, як і годиться…

Скворешня стояв цілком розгублений, переводячи очі з зоолога на усміхненого капітана.

— Як же це так? — бурмотів він, почервонівши. — Та не може ж бути! Що ж я… три доби відсутнім був?

Вкрай схвильований, він поклав недоїдений бутерброд на буфетний столик і повернув голову до капітана. Той продовжував усміхатися.

— Не турбуйтеся, товаришу Скворешня! Не кидайте свою корисну роботу. Все потім з'ясується… Ви не відсутнім вважалися, а… небіжчиком.

Під загальний регіт, остаточно збитий з пантелику, Скворешня повільно повернувся до буфету й ще з більшим шаленством накинувся на закуски, запиваючи їх гарячим бульйоном.

З радіорубки Плетньов посилав уже у Владивосток радісну звістку про появу Скворешні на підводному човні і прохання відмінити виліт гідроплана до острова Рапа-Нуї.

* * *

У цю незабутню ніч, з повним вантажем нічим не затьмареного людського щастя, «Піонер» зменшив хід до дев'яти десятих і круто повернув на північний захід, ближче до півночі.

Капітан не довіряв найкоротшим шляхам через пожвавлені протоки, що розділяли корінні Японські острови. Але й мілководна Татарська протока, яка відокремлює острів Сахалін од берегів Радянського Примор'я, теж була мало принадна з своїми незліченними мілинами, банками й перекатами. Капітан вирішив провести підводний човен тихими передсвітанковими годинами через протоку Лаперуза — між островами Хоккайдо та південною частиною Сахаліну.

Майже ніхто на «Піонері» не міг заснути в цю останню ніч походу. Батьківщина радісно летіла людям назустріч, вставала перед ними з безодні океану, піднімалась усе вище й вище на весь свій гігантський зріст.

Віддалені від неї останніми сотнями кілометрів, люди враз відчули з надзвичайною гостротою тугу за рідною землею, твердою і надійною, як граніт, квітучою і радісною, як весняний, прикрашений квітами сад.

Батьківщина! Батьківщина!

Країна щастя й радості, країна, де людина високо підносить свою голову! Як не пориватися до тебе від усіх красот земної кулі!

Як не любити тебе, Батьківщино! Тебе, що вирвала дітей своїх із злиднів і пітьми! Тебе, що побудувала новий світ для відродженої в праці людини!

* * *

Команда була невимовно рада останнім незакінченим роботам на підводному човні: все одно ніхто не зміг би спати в цю ніч. Робота давала можливість бути на людях, поговорити про сім'ю, про друзів, про товаришів, про рідні поля й ліси, які можна буде незабаром побачити, про

1 ... 136 137 138 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов» жанру - Пригодницькі книги / Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов"