Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

Думай, наказав він сам собі, відчуваючи, як кров припливає до голови, думай...

Та жодне відоме йому закляття не підходило, щоб повернути перевернуті землю й небо на місце. Чи наважиться він ворухнути ногою? Гаррі чув, як кров шумить у вухах. Варіантів було два: або спробувати ворухнутися, або вистрілити червоними іскрами — і тоді його визволять, але дискваліфікують.

Він заплющив очі, щоб не бачити під собою безмежного простору, і відірвав ногу від порослої травою стелі.

Тієї ж миті усе стало на свої місця. Гаррі гепнувся коліньми на благословенно тверду землю. Його огорнула хвилинна слабкість. Він глибоко вдихнув, тоді підвівся і поспішив уперед, озираючись через плече на золотавий туман, що невинно мерехтів у місячному сяйві.

Він зупинився на перехресті двох коридорів і роззирнувся, шукаючи слідів Флер. Він не сумнівався, що чув саме її крик. Цікаво, кого вона зустріла? І що з нею? Гаррі не помітив червоних іскор, але що це могло означати? Що вона виплуталася з халепи, чи, навпаки, так заплуталася, що навіть чарівної палички не встигла витягти? Гаррі повернув праворуч. Його переповнювали тривожні передчуття... та водночас він не міг позбутися думки: на одного чемпіона менше...

Кубок був уже десь близько, і схоже було, що Флер зійшла з дистанції. А він зайшов уже так далеко! Що, як він виграє? Уперше після того, як став чемпіоном, Гаррі уявив себе перед усією школою з Тричаклунський кубком...

Десять хвилин поспіль він натикався на глухі кути. Двічі звертав у тому самому неправильному напрямку. Врешті знайшов нову стежку, по якій і пішов. Від миготливого світла чарівної палички його тінь на стіні живоплоту дрижала й перекошувалася. А завернувши за ріг, він наткнувся на вибухозадого скрута.

Седрик казав правду — скрут був величезний. Завдовжки метрів зо три, він більше скидався на велетенського скорпіона. Довге жало нависало над його спиною. Грубий панцир скрута виблискував у світлі чарівної палички, яку Гаррі націлив на чудовисько.

— Закляктус!

Закляття вдарило об панцир і відбилося рикошетом. Гаррі вчасно пригнувся, але відчув запах смаленого волосся — вибух пройшов над самісінькою маківкою голови. Потвора знову вистрелила задньою частиною і посунула на Гаррі.

— Імпедімента! — закричав Гаррі. Закляття знову вдарило об панцир і знову зрикошетило. Гаррі відступив пару кроків назад, спіткнувся і впав.

— ІМПЕДІМЕНТА!!!

На відстані кількох сантиметрів від Гаррі скрут нарешті завмер — Гаррі вдалося влучити в його м'ясистий, не вкритий панциром живіт. Важко дихаючи, він відштовхнув тварюку від себе й кинувся у протилежний бік — стримувальне закляття діяло тимчасово, скрут будь-якої миті міг знову отямитися.

Гаррі повернув ліворуч — і забіг у глухий кут. Праворуч — те ж саме. Мусив спинитися. Серце шалено гупало. Він знову застосував закляття чотирьох напрямків — довелося повернути назад і вибрати шлях, що вів на північний захід.

Кілька хвилин він біг цим коридором і несподівано почув, як за живоплотом, у паралельному коридорі, теж хтось біжить. Це змусило Гаррі зупинитися.

— Що ти робиш? — почувся Седриків голос. — Що за дурню ти надумав?

І тоді до Гаррі долинув голос Крума:

— Круціо!

Повітря наповнилося Седриковим криком. Вражений жахом, Гаррі помчав своїм коридором, намагаючись знайти прохід у Седриків. Не знайшовши, він знову спробував вибухове закляття. Це не дуже допомогло, та все ж пропалило в живоплоті маленький отвір. Гаррі просунув у нього ногу й почав щосили ламати товсті гілки й трощити густі пагони ожини. Нарешті він таки протиснувся. Поглянув праворуч і побачив Седрика, що звивався й корчився по землі. Над ним стояв Крум.

Гаррі метнувся вперед і спрямував паличку на Крума. Той кинувся тікати.

— Закляктус! — загорлав Гаррі.

Закляття вдарило Крума у спину. Він завмер і повалився лицем у траву. Гаррі нахилився до Седрика. Той уже перестав корчитися й лежав, важко відсапуючись і затуляючи лице долонями.

— Як ти почуваєшся? — спитав Гаррі і схопив Седрика за руки.

— Нормально, — задихаючись, відповів Седрик. — Уже нормально... Аж не віриться... Він підкрався до мене ззаду... Я його почув, обернувся, а він націлив на мене чарівну паличку...

Седрик підвівся. Він і досі тремтів. Вони з Гаррі глянули на Крума.

— Не розумію... Я думав, що він непоганий, — сказав Гаррі, не зводячи з Крума очей.

— Я теж, — кивнув Седрик.

— Ти чув, як кричала Флер? — спитав Гаррі.

— Еге, — відповів Седрик. — Думаєш, Крум і до неї дістався?

— Не знаю, — задумливо проказав Гаррі.

— Залишимо його тут? — пробурмотів Седрик.

— Ні, — сказав Гаррі. — Думаю, треба вистрілити червоними іскрами. Хтось прийде і забере... бо інакше його зжере скрут.

— Він це заслужив, — буркнув Седрик, але підняв чарівну паличку і вистрілив з неї дощем червоних іскор, які зависли вгорі над Крумом, означивши місце, де він лежав.

Гаррі з Седриком ще кілька хвилин стояли в темряві й чекали. Потім Седрик сказав:

— Думаю, нам треба йти далі...

— Що? — не зрозумів спочатку Гаррі. — А... так... добре...

Це була дивна мить. Щойно вони обидва об'єдналися проти Крума, але тепер зненацька усвідомили, що насправді вони — суперники. Мовчки дійшли до кінця коридору, де Гаррі повернув ліворуч, а Седрик — праворуч. Невдовзі його кроки завмерли вдалині.

Гаррі продовжив свій шлях, час від часу застосовуючи закляття чотирьох напрямків. Центр лабіринту був тепер між ним і Седриком. Його прагнення здобути Кубок стало ще палкішим. Гаррі ніяк не міг повірити в те, що зробив Крум. Використання непрощенних заклять на людині, до того ж — на товаришеві, за словами Муді, означало пожиттєве ув'язнення в Азкабані. Невже Крум аж настільки прагнув Кубка... Гаррі побіг іще швидше.

Глухі кути траплялися йому дедалі частіше. Темрява ставала щораз непрогляднішою, і це додало Гаррі впевненості, що він майже в центрі лабіринту. І тоді, йдучи довгим прямим коридором, він зауважив якийсь рух. Світло чарівної палички відкрило його очам незвичне створіння, котре траплялося йому хіба що на сторінках "Жахливої книги жахіть".

То був сфінкс — істота з тілом величезного лева, могутніми пазуристими лапами та довгим жовтуватим хвостом, що закінчувався рудою китицею. Зате голову істота мала жіночу. І ця голова дивилася на Гаррі розкосими, мигдалеподібними очима. Він підняв чарівну паличку, вичікуючи. Істота не збиралася нападати, проте походжала коридором, загороджуючи прохід.

Раптом вона заговорила. Голос у неї був глибокий