Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

231

…в багряній військовій хламиді… — Хламида (гр. χλαμύς) — перейнятий від греків верхній шерстяний (суконний) чоловічий одяг у вигляді короткого плаща із застібкою на правому плечі або грудях. Колір хламиди має свідчити про військове звання того, хто її носить; у цьому випадку це командир когорти, трибун (див. прим. [88]).

232

…лахміття, яке щойно було одягом злочинців, та яке знехтували кати… — Авторський відступ від Евангелій: «А розіп’явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба» (Мт. 27: 35; Ів. 19: 23, 24).

233

Пий! — сказав кат, і просякнута водою губка на кінці списа піднялася до вуст Єшуа. Радість сяйнула тому в очах, він припав до губки та з жадобою став всисати вологу. І далі: Кат зняв губку зі списа. <…> і тихенько штрикнув Єшуа в серце. — Удаваний відступ від Евангелій: наприкінці страти Йому дали пити з губки, просякнутої оцтом. «А Ісус [ковтнувши] знову голосом гучним іскрикнув, — і духа віддав…» (Мт. 27: 48–50; Ів. 19: 29, 30). «Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер <…> один з вояків списом бока Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода» (Ів. 19: 33, 34). Під уживаною евангелістами назвою «оцет» слід розуміти воду з додаванням оцту до знезараження, що була звичайним напоєм (posca) римських вояків, який вони постійно носили з собою. Посудина з цим напоєм була й на місці страти: «Тут стояла посудина, повна оцту» (Ів. 19: 29). Відтак напування страчуваного цим напоєм (а не оцтом) навряд чи можна вважати актом знущання і Булгаков, певно, знав про це.

234

…черга, хвіст якої простягнувся аж до Кудринської площі. — Кудринська площа — майдан на Садовому кільці між Садовою-Кудринською вулицею та Новінським бульваром.

235

…пес — не хто інший, як славетний Тузбубна. — Ця картярська назва славетного собаки є відлунням слави легендарного в передреволюційній Росії поліційного собаки-слідчого на окличку Треф (укр. Трефа) — доберман-пінчера 1908 р. народження, що служив у московській столичній поліції, за участю якого було розкрито понад півтори тисячі злочинів; про подвиги Трефа писали усі газети. Туз бубною (бубновим тузом) у царській Росії називали в’язнів та каторжан, яким до одягу на спині пришивали червоний ромб, а половину голови голили. Окличка собаки відповідає його службі у карних органах. Тузбубна вочевидь намагається помститися за свого хазяїна в минулому житті, коли він був псом на ім’я Банґа (див. прим. [57], [345]).

236

Може бути й не Волянд. Може Фалянд. — Цей пасаж свідчить про досить добре знання Булгаковим німецької мови: Valand — ще одне, більш рідкісне, написання імени диявола поряд із Voland (див. прим. [26]). Ним також підкреслюється нарочите, зумисне написання імени свого героя — Волянд (див. прим. [151]). Більш уживаним у поточній німецькій мові є назва Teufel.

237

Троячки є? — Йдеться про грошовий знак Державної скарбниці («государственный казначейский билет СССР») номіналом 3 рублі. У час дії роману на території СССР були в обігу «казначейські білети» (білети державної скарбниці) номіналом 1, 3 та 5 рублів, а також червінці (див. прим. [178]). На зворотньому боці совєтських купюр містилися також назви грошової одиниці мовами республік, що входили до складу СССР; українською назвою рубля була «карбованець».

238

…ляснув по прапорцю лічильника… — У час дії роману в автомобілях таксі за лобовою шибкою встановлювались лічильники, для увімкнення яких при всіданні пасажира водій мав опустити сигнальний прапорець, який у вертикальному положенні свідчив, що таксомотор вільний.

239

…за Зубівською. — На мапі Москви (південно-західна частина середмістя) є чотири розташовані поруч об’єкти о назвах з прикметником «зубівський». Зубівський майдан (площа) є місцем, де збігаються вулиці Зубівська та Пречистенка і бульвари Садового кільця — Смоленський та Зубівський. Крім того, Зубівський провулок сполучає Зубівський бульвар із вулицею Тимура Фрунзе (колишній Теплий провулок у Хамовниках). Шофер, певно, мав на увазі Зубівську площу, або Зубівську вулицю (жіночий рід у мові водія).

240

…розташованій у Ваганьківському провулку. — Ваганьківський провулок (тепер Староваганьківський, за совєтської влади частина вул. Маркса і Енгельса) сполучає вулиці Воздвиженку та Знам’янку. Тут з XIII ст. містився великокняжий потішний двір, де відбувалися народні гульбища. Назва урочища походить від слова однієї з московських говірок «ваганитися» — розважатися, веселитися, потішатися. У другій половині XVII ст. частину населення Ваганькова було переселено за межі міста (початок нинішньої Бігової вул.), де було створено село Нове Ваганьково. 1771 р., під час епідемії чуми, на околиці цього села виник відомий Ваганьківський (Потішний!) цвинтар. Ще один приклад притаманного булгаківському романові сполучення блазенства з інфернальністю.

241

Славноє море священний Байкал… — російська пісня на слова Д. П. Давидова (1811–1888) «Дума втікача на Байкалі» (1858), популярна серед каторжан; у перекладі роману слова пісні наводяться в транслітерації (український поетичний переклад навряд чи існує).

242

І раптом якось самі собою заспівали… — Можливим джерелом запозичення сцени мимовільного недоречного й злагодженого співу може бути фантастичний роман О. Р. Бєляєва (1884–1942) «Властелин мира», що вийшов 1929 р., де тисячі людей час від часу несамохіть наспівували або чули в собі мотив австрійської народної пісеньки «Мій любий Авґустин», а оркестра замість оголошеного номера раптом заграла мелодію цієї пісні.

243

…з маленькою фібровою валізкою… — Фібра (лат. fibra — волокнина) — пресована паперова (целюлозна) маса, яка використовувалася при виготовленні валіз як замінник шкіри.

244

…Максиміліян Андрійович Поплавський, <…> що мешкає у Києві, на колишній Інститутській вулиці. <…> вважався, і то заслужено, одним з найрозумніших людей у Києві. —

Прізвище Поплавський автор міг запозичити, на думку деяких дослідників, в головного режисера київського Міського театру. Більш вірогідною здається асоціація з поетом та письменником Борисом Юліяновичем Поплавським (1903–1935), твори якого, що мали риси сюрреалізму, містили містичні та християнські мотиви (1919 або 1921 р. еміґрував до Парижа, де й помер).

Інститутська вулиця, що простягається від Хрещатика до Кловського узвозу, в час написання роману називалася вулицею 25-го Жовтня, з 1944 — Жовтневої революції, після розпаду СССР вулиці повернуто назву Інститутська. Назва існує з 1842 р., коли при вулиці було збудовано Інститут благородних дівиць (тепер Міжнародний центр культури та мистецтв, у час написання роману тут містилося Управління державної безпеки — УГБ НКВД).

Саме на