Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Все так, як є, - відповів Надео і закашлявся. - Мене визволила з біди істота того ж виду, через яку я потрапив у біду. Я осягаю нове навіть наприкінці шляху. - Слабка посмішка з'явилася на його блідому обличчі, він заплющив очі.

- Хай він спить, - сказав Ровендер. - Дуже міцно йому дісталося.

– Що ми можемо зробити? - Запитала Єва.

Ровендер відвів її за стовбур дерева, подалі від вух Надео.

- З того, як він виглядає, я припустив би, що залишилася всього кілька днів до того, як дух його розлучиться з тілом.

Єва нічого не сказала. Вона не була близько знайома з Надео, але бачити, як він умирає, їй не хотілося. Їй взагалі не хотілося бачити, як хтось ще вмирає.

Ровендер поглянув на обрій:

– Зважаючи на все, ми десь у Північних Пустельних землях.

- Так, - підтвердила Єва. - Хакс... Хакслі так і сказав.

Вона намагалася прогнати з голови спогад про хороброго Хакслі, який направив глайдер прямо на ці ракети, але нічого не виходило.

— У такому разі, — почав Ровендер, підбираючись на нижню гілку дерева, — ми десь недалеко від околиці Блукаючого лісу… і, можливо… — Він забирався дедалі вище.

- Що? Що таке?

Вони обоє опинилися на верхній товстій гілці. Звідти Єва побачила пустку, що простягається перед нею, що сильно відрізнялася від безмежних пісків, що оточували стародавні руїни. Валуни та бруківки всипали всю запилену рівнину внизу. А далеко-далеко на горизонті виднілися округлі моноліти, що створювали подобу кам'яного лісу.

Ровендер вказав на скупчення кам'яних брил:

- Я впізнаю це стояче каміння. Село мого клану, Фаунас, за чотири-п'ять днів пішого шляху з іншого боку від них. Потрібно виходити негайно.

- Але Надео не стримає таку дорогу. Ти ж сам сказав, що він не проживе так довго. - Єва відчула, як стискається клімат тканини від холодного бризу, що налетів.

- Спробуємо зробити якісь ноші, щоб він міг відпочивати. Понесемо його по черзі. Але рухатися треба вдень та вночі.

Ровендер почав спускатися. Під поривами вітру, що посилюється, поскрипували гілки.

- Має бути якийсь інший спосіб, - вголос міркувала Єва, сповзаючи слідом за ним. Вони підійшли до Вісім, яка якраз перестала розбирати припаси.

- Що ж, наш хлопчик Хейлі мав рацію, Дев'ять, - повідомила Вісім. – У нас тут невеликий запас гідротаблеток, два набори для гідратації та цілий контейнер поживних капсул. Втім, виглядає все досить лежачим.

- А не знайшлося ще чогось, чим можна допомогти Надео? - Запитала Єва.

- Нічого такого, що могло б скасувати шкоду, заподіяну Кадмом, - відповіла Вісім, насупившись. - Хотіла б я зв'язати Кадма і засунути дроти йому в мозок.

– Ровендер каже, їхнє село недалеко звідси, – сказав Єва. - Потрібно віднести Надео додому.

- Гарний план, Дев'ять, але я не впевнена, що він витримає, - засумнівалась Вісім.

Ровендер оглянув посортовані купки речей.

- А немає тут якогось матеріалу для нош? Це б допомогло його нести.

– Як щодо робітничих комбінезонів, які ми стягли? - Запропонувала Вісім. – Але знадобиться щось на кшталт жердин.

- Хм, так, щось на зразок пари міцних палиць, - замислився Ровендер, оглядаючи околиці. Єва і так знала, що нічого подібного поряд не було. - Погано, - констатував її синій друг. - Там, у місті, вони забрали всі мої речі, у мене тепер навіть палиці немає, - вимовив він із явно наростаючим прикрістю.

– А що, коли зрізати кілька гілок із цих дерев? - Запитала Вісім. - Вони, звичайно, товсті, але, може, нам вдасться їх розполовинити.

Єва звела очі на крону величезного дерева. Гілки гойдалися і рипіли на вітрі, наче виконували повільний танець. Вона згадала, як уперше прокотилася на бродячому дереві – воно тоді забрало її далеко-далеко від Притулку.

- Є ідея, - сказала вона.

– Як відламати гілки? – уточнила Вісім.

– Ні.

Єва почала закидати їхні пожитки в чаші листя блукаючого дерева.

– Що ти робиш? – не зрозуміла Вісім.

- Єва Дев'ять? – Ровендер підійшов ближче.

- Допоможіть мені все зібрати і забирайтеся теж, - тільки й відповіла вона.

Потім дівчинка поклала розкриті долоні на стовбур дерева. Вона заплющила очі і втопила пальці в глибоких складках кори. «Серед нас є вмираючий, той, чий дух готується покинути цей світ, – відправила вона уявне послання дереву. - Він хоче опинитися зі своїми. Зі своїм лісом. Ти можеш нас віднести?

Вона розплющила очі і подивилася нагору. Найвищі гілки танцювали на вітрі, видаючи високі скрипучі звуки, що чимось нагадали Єви пісню китів.

– І?.. – Ровендер виліз на свою гілку.

– Що ти робиш? - дивувалася спантеличена Вісім, що все ще стояла на землі.

Коріння дерева почало виповзати з-під товстої основи стовбура.

- Забирайтеся! - Звеліла Єва і сама влізла на гілку.