read-books.club » Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том сьомий 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий" автора Джек Лондон. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 135 136 137 ... 172
Перейти на сторінку:
звичайного вантажу й по тридцять три центи — за фунт грудинки. Його капшук був набитий золотим піском, вистачило б на хтозна-скільки чарок. Але віскі йому не продає жоден шинкар. Цей напій, що так веселить і зігріває душу, ці вершки цивілізації — не для нього. Питво він міг купувати лише потаємно, з-під поли й за неабиякі гроші. Ця нерівність страшенно ображала його, і роками він ніяк не міг з нею примиритися. А цього вечора і кривда, й спрага особливо діймали його, і білі, з якими він так уперто змагався, були йому ще й більш ненависні. Білі ласкаво дозволяли йому програвати золото за їхніми картярськими столами, але ні по-дружньому, ані за гроші не хотіли давати йому віскі у своїх шинках. Тим-то цього вечора він був вельми тверезий, вельми послідовний у своїх міркуваннях, а відтак і похмурий.

Вірджінський танок у залі завершився бурхливим фіналом, що, одначе, не потривожило трьох п'яниць, які спали під роялем.

— Всі пари просимо до буфету! — вигукнув розпорядник танців, тільки-но музика замовкла.

І всі парами рушили до великої кімнати — чоловіки в хутрах та мокасинах, жінки в пишних сукнях, у шовкових панчохах та бальних черевичках, — коли раптом подвійні двері знадвору розчахнулися, і на поріг ступив, заточуючись, Смок Беллю.

Всі погляди звернулися до нього, і галас поволі вщух. Перше ніж заговорити, Смокові довелося скинути рукавиці, що зависли на поворозках, і пооббирати крижинки, що наросли навколо рота на морозяному повітрі за п'ятдесят останніх миль дороги. Повагавшись хвильку, він підійшов до прилавка й сперся на нього ліктем.

Лише один гравець не повернув голови і далі собі кидав кості, примовляючи: «Дайте нам гроші, бо ми хороші!» Та врешті його увагу привернув пильний погляд банківника, що дивився на Смока, і він теж озирнувся й затис кості в руці.

— Що сталося, Смоку? — спитав Метсон, власник шинку «Копальня Енні».

Смок тим часом уже обібрав крижинки з обличчя.

— Там надворі мої собаки… ледь живі, — хрипко мовив він. — Хай хто-небудь подбає про них, а я зараз усе розповім.

Кількома короткими реченнями він виклав суть справи. Гравець у кості, гроші якого все ще лежали на столі і якому й досі не всміхнувся талан, підійшов до Смока й заговорив перший.

— Треба допомогти. Звісно. Тільки як саме? Ти, мабуть, уже все обміркував. То що ти надумав? Кажи.

— Я надумав ось що, — сказав Смок. — Треба спорядити кілька легких санок. Скажімо, по сто фунтів харчів на кожних. Спорядження погонича й харчів для собак — це ще по п'ятдесят фунтів. Такий запряг помчить добрим ходом. Скажімо, зараз же ми вирядимо п'ять таких запрягів — найкращі собаки й найвправніші погоничі. Стежку пробиватимуть по черзі. Вирушати треба як стій. Бо хоч би й як женучи, вони добуватимуться туди три дні, а індіяни тим часом не матимуть і ріски в роті. А тільки-но перша партія поїде, спорядимо ще кілька санок, з більшим вантажем. Прикиньте самі. На кожну людину треба бодай два фунти харчів на день, інакше її просто ноги не понесуть. А це виходить чотириста фунтів на всіх. Раніше ж як за п'ять днів індіянам до Муклука не дістатися, бо серед них старі й діти. Отож — що ми будемо робити?

— Скиньмося й купім харчів, — сказав гравець у кості.

— Харчі я й сам куплю… — нетерпляче почав Смок.

— Ні, — урвав його той. — Це справа громадська. Дайте миску хто-небудь! Ми це враз облагодимо. Ось — для почину.

Він витяг із кишені важкеньку торбинку, розв'язав і почав сипати з неї в миску грубий пісок і самородки. Чоловік, що стояв поряд, вилаявся і, схопивши гравця за руку, смикнув її догори, щоб зупинити золотий струмок. В миску вже висипалося шість, а то й вісім унцій золота.

— Не будь такий розумака! — вигукнув цей другий чоловік. — Не в тебе одного золото.

— Ач, нетерплячка бере! — оскірився гравець у кості. — Квапиться, наче тут ділянки роздають!

Люди штовхалися й напирали, поспішаючи кожне докласти до миски, а коли всі, нарешті, задовольнилися, Смок насилу підняв миску й сміючись сказав:

— Тут вистачить на харчі всьому племені аж до літа! Ну, а собаки? Треба п'ять найжвавіших запрягів.

Було запропоновано одразу з десяток запрягів, і ціле селище перетворилося на комітет допомоги індіянам, що розглядав і обговорював кожен запряг, приймав їх або відхиляв.

— Ну, куди ти із своїми ваговозами? — сказав хтось Довгому Білові Гаскелу.

— Та кожен з них тягне за двох! — образився той.

— За двох-то тягне, але не прудко, — відказали йому. — Ти зажди трохи — для важких санок вони якраз і підійдуть.

Тільки-но чийсь запряг діставав схвалення, його власник тут-таки починав лаштуватись до від'їзду, маючи собі кількох чоловік до помочі.

Один запряг відхилили через те, що собаки лише сьогодні з дороги. Власник іншого запропонував своїх собак, але з провинним виглядом показав перебинтовану ногу, що позбавляла його змоги самому їхати. Цей запряг узяв Смок, хоч йому й кричали, що він висилився і повинен відпочити.

Довгий Біл Гаскел заявив, що в Гладкого Олсена собаки прудконогі, але сам Олсен — важкий, як слон. Олсен важив двісті сорок фунтів, і все його опасисте тіло аж затрусилося з обурення. Мало не плачучи з люті, цей скандінав лаявся доти, доки його не зарахували до загону важких запрягів; скориставшися з пагоди, гравець у кості перехопив Олсенів легкий запряг.

Нарешті п'ять запрягів було відібрано й навантажено, але тільки чотирьох погоничів комітет затвердив одностайно.

— А Калтус Джордж? — вигукнув хтось. — З нього добрий погонич, і він не здорожений.

Всі погляди звернулися до індіянина, але той мовчки стояв із безвиразним обличчям.

— Візьми запряг, — сказав Смок.

Кремезний індіянин наче й не чув його. Немов прошитий електричним струмом, натовп насторожився. Схвильовані люди кільцем обступили Смока й Калтуса Джорджа, що стояли лице в лице. І Смок зрозумів: за мовчазною згодою громади він став виразником її волі в тому, що зараз відбувається і має відбутися. Та ще й гнів його брав, чи ж бо по-людському це — байдуже стояти осторонь, коли всі так пориваються допомогти голодним! До самого кінця цієї історії Смок так і не збагнув причини поведінки Калтуса Джорджа: він не міг уявити собі, щоб у цього індіянина були якісь інші спонуки, крім егоїстичних і корисливих.

— Ти, звісно, візьмеш запряг, — сказав Смок.

— Скільки? — спитав Калтус Джордж.

Золотошукачі обурено загомоніли, обличчя їм скривила зневага. Стиснувши кулаки, ладні вчепитися в цього образника, вони подалися вперед.

— Стривайте, хлопці! —

1 ... 135 136 137 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том сьомий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"