Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

«Видно, її бентежить, що дочки принца померли одна за одною», — подумав Каору. «Може, ви і маєте рацію. У таких глухих місцях, напевне, водиться всяка нечисть. Та й смерть цієї жінки сталася за загадкових обставин», — відповів він, але подробиць не розповідав. А Імператриця, жаліючи Каору, не хотіла показувати своєї обізнаності. Крім того, вона співчувала і принцові, який ще не оговтався від удару, що у свій час став причиною його недуги. Зміркувавши, що для них обох — Каору та Ніоу — буде краще, якщо вони нічого не дізнаються, вона вирішила промовчати.

Однак, коли гість пішов, вона тихенько сказала Косайсьо: «Мабуть, Каору досі оплакує ту особу з Удзі. Я так його жаліла, що ледь не розповіла йому всього, що знала, але стрималася, побоюючись, що, може, Содзу розповідав про когось іншого. Так чи інакше, при нагоді натякніть йому про це. Адже ви також усе чули. А ті подробиці, які можуть засмутити його, краще опустіть».

«Якщо навіть ви уникаєте розмови з ним про це, то як же я, зовсім стороння людина, посмію?..» — заперечила Косайсьо, але Імператриця наполягала: «Все залежить від обставин. А мені говорити про це було б просто боляче». Звичайно, Косайсьо все зрозуміла і не могла не оцінити тактовності Імператриці.

І от одного разу, коли Каору зайшов до Косайсьо, за їхньою розмовою вона все йому розказала. Ясна річ, його приголомшила ця справді неймовірна історія. «Невже Імператриця нічого не знала, коли ми бачилися з нею в останній раз? — дивувався він. — Чого ж тоді вона сама не розповіла мені про це? Але ж і я не відкрив їй усіх подробиць своїх складних стосунків з Укіфуне. Тепер уже пізно про це згадувати... На жаль, якщо щось приховуєш, то створюєш навколо себе підстави для пліток. Наш світ такий, що навіть серед живих людей не вдається назавжди зберігати таємниці», — думав він, але не хотів ділитися з Косайсьо подробицями про свої стосунки з Укіфуне.

«Судячи з усього, особа, про яку ви розповіли, дуже схожа на ту, яка своїм зникнення так схвилювала мене колись, — сказав Каору. — На вашу думку, вона і тепер живе в Оно?»

«Цікаво, що вона прийняла постриг того дня, коли поважний Содзу спустився з гір. Вона давно вже мала рішучий намір стати монахинею, але люди, які її доглядали, з огляду на її красу та молодість не погоджувалися на це навіть тоді, коли її життя було у небезпеці. Проте врешті-решт вона все ж домоглася свого», — відповіла Косайьо.

Каору майже не сумнівався, що йдеться про одну й ту саму жінку, адже все збігалося — як місце так і багато інших обставин. «Але що ж мені тепер робити? Нерозумно самому всюди їздити і усе з’ясувати, тим самим даючи привід для пересудів. А що, як раптом така чутка дійде до принца Ніоу? Тоді може статися так, що він втрутиться і перешкодить жінці піти обраним шляхом, — роздумував Каору. — А втім, може, він і так вже все знає і попросив Імператрицю нічого не розповідати мені. Інакше важко пояснити її дивне мовчання. Невже вона не мала бажання поділитися зі мною такою неймовірною новиною? А якщо до цього справді причетний принц, то чи не краще, як і раніше вважати, що цієї жінки більше немає на світі, хоча вона мені й дорога? Якщо ж вона ще не вмерла, то є надія, що коли-небудь у майбутньому ми ще випадково зустрінемося для розмови біля Жовтих джерел{342}. Принаймні зараз не варто повертати її собі. А, може, поговорити з Імператрицею? Але навряд чи вона допоможе мені».

І все ж, знайшовши слушний привід, Каору знову приїхав до Імператриці, щоб з’ясувати, що вона насправді про все це думає. «Я недавно цілком несподівано дізнався, що особа, яка, на мою думку, померла за досить загадкових обставин, досі живе, хоча і перебуває у надзвичайно тяжкому становищі. Я не вірив, що таке могло статися, але водночас досі пам’ятаю, як я здивувався, дізнавшись, що така боязка і нерішуча жінка кинулася у річку, щоб, можливо, розірвати стосунки зі мною», — сказав він і розповів Імператриці деякі подробиці цієї неймовірної історію, проте обачно не ображаючи принца.

«Коли принц дізнається про мій намір знайти її, — додав він, — то, напевне, вважатиме мене невиправним вітрогоном. От я і думаю: «Якщо вона жива, то чи не краще мені вдавати, що я про це нічого не знаю?»

«Коли поважний Содзу розповідав мені про це, була тяжка ніч, і я багато чого недочула, — відповіла Імператриця, — але я не думаю, що принц Ніоу все знає. Я багато чого наслухалася про його негідну поведінку, однак можу собі уявити, як приголомшила б його ця новина. О, як мені прикро чути про його легковажну поведінку!»

Каору був упевнений, що Імператриця навіть під час довірливої розмови не розповість нікому цієї таємниці.

Відтоді Каору і вдень і вночі думав лише про одне: «В якому гірському селі вона живе тепер? Як відшукати її, не даючи при цьому приводу для пліток?» І насамперед вирішив, що йому треба зустрітися із Содзу.

Оскільки Каору, за своїм звичаєм, восьмого дня кожного місяця замовляв урочистий молебень на честь будди Якусі, то досить часто бував в одному з головних храмів священної гори Хіе. Звідти до Йокави було зовсім близько, тож одного разу, вирушивши у гори, він узяв із собою молодшого сина пані Хітаці. Він не мав наміру ділитися своїми розпливчастими здогадами з близькими Укіфуне, але присутність брата мала зробити їхню можливу майбутню зустріч зворушливою, схожою на сон. Однак по дорозі у гори Каору не переставав сумніватися: «Навіть якщо це справді вона, за минулий час багато чого змінилося в її житті. Вона стала монахинею, навколо неї зовсім інші люди... І що вони скажуть, якщо зараз раптом об’явиться якийсь негідний чоловік?..»

Плавучий міст снів

Головні персонажі:

Каору, Дайсьо, 28 років, син Третьої принцеси і Касіваґі (офіційно — Ґендзі)

Укіфуне, молода пані, 23 роки, побічна дочка Восьмого принца

Монах Содзу, настоятель монастиря в Йокаві

Коґімі, молодший брат Укіфуне по матері, син намісника Хітаці

Монахиня з Оно, сестра монаха Содзу

Діставшись до гірського храму на горі Хіей, Каору, як звичайно, подарував храму священні зображення і сутри, а наступного дня подався до Йокави. Вражений такою честю, Содзу не знав, як віддячити дорогому гостеві. Хоча Каору час від часу і вдавався до порад цього поважного монаха, коли йшлося про підготовку молебнів, проте вони ніколи не були особливо близькими. Зв’язок між ними зміцнився після чудесного зцілення Першої принцеси, яким Содзу широко прославився на весь світ. Самого монаха дуже схвилювала поява такої шанованої особи, як Каору. Вони багато про що щиро поговорили, а потім Содзу