Читати книгу - "Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов"

серце. Наприкінці дня, того жахливого дня, на початку якого стала відомою доля Скворешні, Павлик зустрів Марата в порожньому коридорі. Марат ішов з якимсь дивним обличчям, з очима, які болісно шукали щось втрачене, що ось-ось мусить появитися, знайтись і повернути щастя, яке наповнювало досі його життя…

— Марате, — тихо, здавленим голосом зупинив його Павлик, — ти не пам'ятаєш? Я давно дав йому почитати книжку з бібліотеки… «Роб-Рой» Вальтера Скотта. Він сказав, що ти взяв її у нього. Вона в тебе, Марате?

Голос у нього затремтів, губи скривилися. Він сховав обличчя в сльозах, що нестримно гекли, на грудях Марата і уривистим голосом промовив:

— Ах, Марате, як йому подобалася ця книга! Як йому подобався Роб-Рой! Він казав: «Oт це герой!» А сам? А сам?..

Марат, наче тільки що опам'ятався, помовчав, потім поклав руку на голову хлопчика.

— Не плач, Павлику… Ми повинні бути завжди готові до цього… Уяви собі, що він загинув у бою…

— Так то ж у бою! — вигукнув Павлик, відриваючи мокре обличчя від грудей Марата. — А тут?

– І це був бій, голубчику. Бій за врятування «Піонера». І він загинув на бойовому посту.

Павлик помовчав, потім, схиливши голову й витираючи кулаком сльози, прошепотів:

— Я його ніколи, ніколи не забуду! А ти, Марате?

— Я теж, Павлику… — зітхнув Марат, і чубчик на його тімені сумно затремтів.

Вони помовчали, потім Марат сказав:

— Ти чув, Павлику, капітан послав радіограму у Владивосток і повідомив про цю подію… Він просив негайно послати на острів найкращий, найбільш швидкохідний гідроплан, щоб відшукати Скворешню живого чи мертвого. Він долетить до острова ще скоріше, ніж міг би повернутися туди підводний човен. І капітан ще запропонував, щоб підводний човен зустрів гідроплан де-небудь в океані і передав йому свого водолаза із скафандром. Кажуть, що Арсен Давидович упросив капітана, щоб саме його відправили туди на гідроплані. Адже він лікар і досвідчений водолаз.

— Який він чудовий, наш капітан! — із захопленням сказав Павлик. — І Арсен Давидович теж… — Потім, зітхнувши, додав: — І всі тут такі хороші… Правда, Марате?

Розділ XIII
ДО РІДНИХ БЕРЕГІВ

В ніч на двадцять перше серпня «Піонер» проходив уздовж островів Фаннінга, що рідким ланцюгом простяглися з північного заходу на південний схід. Залишивши їх по правому борту, «Піонер» опинився перед широкими просторами океану, майже зовсім пустинними аж до Японських островів. Лише кілька самотніх острівців та загублених рифів скупо оживляли цю безмежну водну широчінь, густо усипану зате на південний захід від шляху «Піонера» незчисленними островами Маршальського, Каролінського та Бонінського архіпелагів.

Тут, у величезних, безпечних глибинах, намагаючись вигадати кілька годин у боротьбі з сонцем, що обганяло підводний човен, капітан пустив у хід всі резерви «Піонера» і довів його швидкість до дванадцяти десятих. «Піонер» нісся тепер з неймовірною для підводного плавання швидкістю. У чорних товщах вод він летів, наче розпечена комета з білим хвостом з пари. Жодна з живих істот, які попадалися йому назустріч, навіть найпрудкіші дельфіни та меч-риби не встигали звернути вбік і гинули від раптового зіткнення з розжареним до двох тисяч двохсот градусів корпусом корабля. Навіть перед величезним кашалотом, який мав нещастя опинитися на шляху, «Піонер» не вважав за потрібне ухилитися трохи вбік і проскочив крізь нього, немов гігантський вогненний меч.

На кінець третьої доби завдяки цій швидкості підводний човен виграв у часі близько п'яти годин, і його відокремлювала тепер від північного краю острова Ніппон — найбільшого серед Японських островів — віддаль всього лише близько тисячі кілометрів.

Роботи по ліквідації недоробок уже були майже закінчені. Залишалося лише упорядкувати освітлювальну та сигналізаційну мережу в жилих приміщеннях, покрити фарбою деякі машини і перебірки, розібрати матеріали та обладнання, звалені у вихідній камері під час навантаження. Старший лейтенант відклав ці другорядні роботи на останню чергу, щоб зайнятися ними після загальних зборів, які мали відбутися цього дня ввечері.

Життя на «Піонері» входило у свою звичайну колію. Але команда нудьгувала тепер без роботи. Робота давала можливість хоч трохи, хоч би ненадовго, уривками забувати про невигойну, ниючу рану, про безутішне горе, про втрату, якої зазнала дружна сім'я, що летіла тепер до гостинних, привітних берегів Батьківщини. Глибокий сум за загиблим товаришем отруював радість повернення.

О двадцятій годині двадцять другого серпня, майже перед початком рідних вод, комісар Сьомін призначив загальні збори всієї вільної від вахти та чергувань частини команди, щоб підсумувати наукові, технічні і бойові наслідки походу — історичного, прославленого потім на весь світ походу радянського підводного човна крізь два океани.

У призначений час червоний куток почав заповнюватися людьми. Сходилися тихо, без звичайного пожвавлення. Збиралися невеликими групами, півголосом розмовляли, замовкали, заглибившись в інші думки, і знову намагалися зав'язати розмову.

Довгий вузький стіл, покритий червоним сукном, стояв посередині приміщення, але ніхто не займав навколо нього місць, І біля буфета, заставленого стравами з легкими закусками, тістечками, ласощами та пляшками вод, не було звичайного шуму, веселої штовханини, жартів і сміху.

Прийшли доповідачі: професор Лордкіпанідзе і професор Шелавін. Вони сіли за стіл і почали розбиратися в своїх конспектах та нотатках.

Нарешті з'явились капітан і комісар. За дзвоником комісара, постійного голови таких зборів, усі зайняли місця. У короткій промові комісар повідомив про завдання сьогоднішніх зборів і надав слово океанографу професору Шелавіну. Всупереч звичаєві, доповідь океанографа не

внесла пожвавлення. Вона була стисла, суха й діловита. Шелавін повідомив про багато чудових відкриттів, зроблених за допомогою незвичайного підводного човна, про нові підводні хребти, про невідомі до цього часу глибоководні течії, про нові відкриття в галузі розподілу солей, газів і температур у різних зонах та глибинах океану, про результати магнітних і гравіометричних вимірів, про процеси й закони льодоутворення в Антарктиці, про перший в історії науки випадок спостереження