Читати книгу - "Смутна доба"

жили монахи умовні, кожен з них мав біля постелі рушницю та шаблю. Та час стояв весняний, в монастирі пустувало чимало келій, хто зміг, потягнувся на Низ. Завізно ставало під зиму, коли до Трахтемирова правдами і неправдами брели низовики, всі, кому треба взимку кусень хліба і покрівля над головою.

У гетьмана зіпсувався настрій, як помітив, що від Зарубинців, ближнього від монастиря села, їх наздоганяє кавалькада багато одягнених вершників з великим жовнірським супроводом. По всьому, їхав великий польський сановник. Дивно, чому його про невідомий загін не попередили.

Занепокоєний Сагайдачний наказав Левкові везти людей патріарха до монастиря, а козакам приготувати зброю. Сам у супроводі десятка реєстровців поскакав назустріч незнайомому загонові.

Підстави для неспокою були — на прикордонний монастир нападали часто хто хотів. У 1545 році Трахтемирів повністю спустошили татари, та він знову відродився — у 1552 році там уже стояло сім дворів, на покордонні таке траплялось не часто. Нові поселенці, навчені гірким досвідом, про оборону подбали: монастир оточили товстими стінами келій з невеликими витягненими угору віконцями, він нагадував швидше замок, ніж божу обитель. З кожного такого віконця-бійниці на нападника чекала смерть.

Невідомий загін наближався. Монастир зустрів його настороженою тишею, тільки зрідка у віконцях келій маячили постаті з рушницями.

— Передайте, без дозволу не стріляти!..

Сагайдачний з козаками виїхав назустріч чужому загонові, коли той під'їздив до монастиря. Доки між зустрічними йшла розмова, чутно було, як біля конов'язі в монастирі гупали копитами коні і постукувала обірвана металева підвіска на монастирській брамі.

Коли гетьман жестом запросив приїжджих до воріт, напруження спало, хоч настороженість не пройшла — від ляхів, а то були вони, всього можна чекати. Дуже свіжим лишився у пам'яті жителів монастиря останній наскок Жолкевського.

Приїжджих пустили до монастирського двору, Сагайдачний повів двох сановників до трапезної, куди зникли патріарх з почетом.

Левко під'їхав до гетьмана і запитливо на нього глянув. Виявляється, приїхав сам Вартоломей Обалковський, королівський секретар, з листом Сигизмунда до патріарха. Не виявивши патріарха в Києві, він подався слідом за ним до Трахтемирова.

Сагайдачний і Левко переглянулись, видно було, вони не вірили жодному слову Обалковського.

— Слідча служба у них бездоганна!

— Певно ж!..

Король прохав патріарха, знаючи його види на козаків, допомогти, щоб козаки пішли на службу до короля.

Старшина, що зібралася коло Сагайдачного, зрозуміла королівське прохання без пояснень. Сейм асигнував кредит для найму двадцяти тисяч козаків, але магнати після останніх репресій побоювались, що козаки не захочуть за них воювати.

У трапезній лишилися патріарх та королівський секретар. Не залишив приміщення також Розтопча і владика Авраам.

— Патріарх погодився виступити із зверненням до козаків! — шепнув Левко старшинам, коли Обалковський покинув трапезну.

Згода патріарха стала зрозумілою, коли дізнались, що король обіцяв Феофанові сприяння у православних питаннях.

До Левка протиснувся знайомий київський реєстровець, котрий приїхав з королівським посольством. Колись він належав до сотні, котра ганялася за бандами Пашкевича.

— Пане сотнику, вам супліка!

Левко пробіг очима папірець і попрямував до гетьмана. Виждавши потрібну мить, мовчки протягнув папірець Сагайдачному. Було там всього два речення: «Королівський секретар приїхав не лише з листом патріарха. Він має повноваження в разі потреби схопити патріарха і припровадити до Кракова».

Левко упізнав почерк Таранухи.

— Це ще ми побачимо...

На обличчі гетьмана не здригнувся жоден м'яз, він лише обвів очима приїжджих ляхів і шепнув Левкові та його козакам з охорони Феофана повернутися до трапезної.

Друга сотня реєстровців підійшла ближче до приїжджих, що збилися на подвір'ї неподалік трапезної. Стояли одне проти одного, наче зібралися обійматись на прощання.

Королівський секретар скочив на коня, слідом за ним за монастирські ворота подалися ті, хто його супроводжував.

— Його святість повідомив, що листа буде передано через гетьмана.

Лише тепер нестриманий у своїх емоціях Розтопча протягнув:

— Яке єзуїтське віроломство!..

Гетьман нічого не відповів на його слова.

Більшість присутніх навіть не зрозуміли, як усе сталось. Під час церковної служби патріарху вщерть заповненій козацькій церкві Зарубського монастиря прямо вдень висвячує на єпископа володимирського і берестейського ігумена монастиря Іезекилія Курцевича. Новий єпископ походив зі шляхетського роду на Волині, учився в Падуанському університеті, молоді роки провів на Афоні.

Існують свідчення істориків, що ігумена Трахтемирівського монастиря патріарх Феофан висвятив на єпископа за проханням Сагайдачного.