Читати книгу - "Спомини"

Будучи в Маклакові, коли я мусів заходити до МВД, то завжди стрічав там калмика, що складав доноси. Біля мене також дали одного, який викрадав листи і носив до розвідки. Був ще там один інженер з Харкова, якого прислали спеціяльно задля мене. Він підходив до мене на сьомому ляґпункті в Дубровлазі і пізніше, по 10 роках, прислали йому до дому інвалідів, щоби мене шпіонувати. Він вдавав великого приятеля, а потім зложив клеветливі зізнання, і то так з правила роблять не тільки придніпрянці і руські, але й деякі наші. Справді огидні потвори!

Оповідали, що одну жінку взяв шофер до машини, знасилував її й опісля убив в огидний спосіб. Раз навіть начальник КҐБ сказав мені: “Да, преступность растет”[652]. А я йому на це відповів: “Надо опиум”[653], — тобто реліґії, яку вони називають опіюм народу. Бувало, і то досить часто, що кругом в околиці п’ять магазинів обікрали вночі дочиста. Між старим і новим домом інвалідів, в печері, звили собі кубло бандити і ограблювали прохожих. Мене також мало що не вбили. Було сто разів безпечніше в тюрмі, як в тому, так званому, домі інвалідів. Були такі бандити-інваліди, які мандрували з одного дому до другого, обкрадали мирних людей і переносилися дальше до іншого дому інвалідів, шукаючи нових жертв. І завжди, лягаючи і встаючи, не був я певний свого життя. При тому всьому я працював над історією. Під час проходів зібрав я всі тамошні рослини і засушив та переслав до Львова. Рівно ж післав випхані птиці і сибірські звірята, кількадесять штук, і вони, мабуть, в музею Наукового товариства ім. Шевченка[654]. Так само зібрав я всі тамошні комахи і мотилі за цілий рік і також вислав до Львова, але НКВД знищило збірку. Дійсно велика шкода!

З Кузьмінки я писав до єпископа Атанасія у Володимирі-над-Клязьмою і прохав його віднайти гріб отця-архимандрита Климентія, але він відписав, що то неможливе, і після того небаром помер.

Маючи там можливість зібрати трохи сухарів, товщу й інших речей, посилав я професору Станіславському, бо він не одержував посилок. І коли його кликали по цю посилку, то він не хотів йти, бо не вірив, що то для нього. Так само посилав я гроші йому, єпископові Чарнецькому, Василеві Барвінському і іншим, навіть селянам, що мені помагали. Будучи в Москві, я посилав їм по 100 рублів, через КҐБ, і вони одержували. Професор Станіславський писав опісля до мене і навіть, коли забрали всіх австріяків до центрального ляґпункту, то його, що також був австрійським громадянином, оставили, і він писав листи до мене, але я відповідав обережно, а потім зовсім перестав відповідати, бо його задержали довше, вичікуючи від мене для нього поручення у Відні, куди він мав вертатися