Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дамблдор знову стояв на ногах — блідий, як і ті інферії, що його оточували, але вищий за них усіх, і в очах його палав вогонь; його чарівна паличка стриміла, наче смолоскип, з її кінчика вивергалося полум’я, що, наче широченний аркан, оповивало всіх теплом. Інферії натикалися одне на одного, намагаючись наосліп вивільнитися з вогню, що обклав їх зусібіч…
Дамблдор підчепив з дна кам’яної чаші медальйон і заховав собі в мантію. Мовчки показав Гаррі, щоб той підійшов ближче. Ошалілі від полум’я інферії, здається, не усвідомлювали, що вислизає їхня здобич, а Дамблдор вів Гаррі назад до човна, і вогняне кільце рухалося разом з ними, огортаючи їх, а збиті з пантелику інферії супроводжували їх аж до води, радо занурюючись назад у її темні глибини.
Гаррі, що трусився з голови до ніг, на якусь мить було подумав, що Дамблдор не зможе залізти в човник, намагаючись це зробити, директор захитався; здається, всю свою силу він витрачав на те, щоб навколо них палахкотіло кільце захисного вогню. Гаррі підхопив його й допоміг сісти. Щойно вони втислися в човник, як той почав рухатися по темній воді від острівця, оточеного вогняним кільцем, а інферії, що ними озеро аж кишіло, здається, вже не наважувалися виринати на поверхню.
— Пане директоре, — важко дихаючи, почав виправдовуватися Гаррі, — я забув… про вогонь… вони насувалися на мене, і я запанікував…
— Цілком зрозуміло, — пробурмотів Дамблдор. Гаррі занепокоївся, почувши, як ослаб директорів голос.
Човен ударився об берег, Гаррі вистрибнув і негайно обернувся, щоб допомогти Дамблдорові. Щойно Дамблдор ступив на берег, його рука з чарівною паличкою безсило повисла; вогненне кільце зникло, проте інферії вже не виринали з води. Човник пішов під воду; його ланцюг, брязкаючи й дзенькаючи, по-зміїному зісковзнув углиб озера. Дамблдор тяжко зітхнув і притулився до стіни печери.
— Я так ослаб… — прошепотів він.
— Не хвилюйтеся, пане директоре, — відразу почав його заспокоювати Гаррі, стурбований неймовірною Дамблдоровою блідістю і виснаженим виглядом. — Не хвилюйтеся, ми зараз звідси виберемося… спирайтеся на мене, пане директоре…
Гаррі поклав здорову Дамблдорову руку собі на плече і, згинаючись під вагою його тіла, повів директора вздовж берега.
— Захист був… що не кажи… добре продуманий, — ледь чутно проказав Дамблдор. — Один би з цим не впорався… Гаррі, ти добре себе проявив, дуже добре…
— Не треба тепер говорити, — попросив Гаррі, наляканий тим, як Дамблдор ковтає слова і ледве волочить ноги, — побережіть енергію, пане директоре… ми скоро звідси виберемося…
— Прохід крізь арку знову буде замурований… візьми мій ніж…
— Немає потреби, я подряпався на камінні, — заперечив Гаррі, — лише скажіть, де…
— Отут…
Гаррі потерся об каміння роздряпаною рукою — отримавши свою криваву пожертву, арка негайно проявилася. Вони перейшли зовнішню печеру, й Гаррі допоміг Дамблдорові зійти в крижану морську воду, що заповнювала розколину в скелі.
— Усе буде добре, пане директоре, — знову й знову при мовляв Гаррі, стривожений Дамблдоровою мовчанкою ще більше, ніж його ослаблим голосом. — Уже недалечко… я зможу явити нас обох назад… не хвилюйтеся…
— Я й не хвилююся, Гаррі, — незважаючи на крижану воду, трохи впевненіше промовив Дамблдор. — Я ж з тобою.
Розділ двадцять сьомий
Пронизана блискавкою вежа
Коли вони випливли під зоряне небо, Гаррі висадив Дамблдора на найближчий валун, а тоді поставив його на ноги. Мокрий і тремтячий, згинаючись під Дамблдоровою вагою, Гаррі, як ніколи в житті, зосередився на місці їхнього призначення — Гоґсміді. Заплющив очі, з усієї сили вчепився в Дамблдорову руку, а тоді ступив крок і відчув, як його жахливо стисло зусібіч.
Він зрозумів, що все вдалося, ще не розплющивши очей: зник запах солі й морський бриз. Вони з Дамблдором стояли в темряві, тремтячи й стікаючи водою, посеред Високої вулиці в Гоґсміді. На якусь жахливу мить Гаррі уявилося, що з-поза крамничок до них підкрадаються нові інферії, але він кліпнув і побачив, що ніде нічого не ворушиться; усе застигло в цілковитій темряві, яку трохи розсіювали кілька вуличних ліхтарів та вікна верхніх по верхів.
— Нам усе вдалося, пане професоре! — через силу про шепотів Гаррі; він раптом відчув пекучий біль у грудях. — Вдалося! Ми здобули горокракс!
Дамблдор біля нього похитнувся. Спочатку Гаррі було подумав, що Дамблдор не втримався на ногах після його ще не дуже вправного явлення, а тоді побачив директорове обличчя, ще блідіше у тьмяному світлі ліхтаря.
— Пане директоре, з вами все гаразд?
— Бувало й краще, — ледь чутно промовив Дамблдор, хоч кутики його вуст і сіпнулися в спробі усмішки. — Та юшка… не дуже корисна для здоров’я…
І на превеликий жах Гаррі Дамблдор повалився на землю.
— Пане директоре… усе гаразд, пане директоре, з вами все буде добре, не хвилюйтеся…
Гаррі у відчаї роззирнувся, шукаючи допомоги, проте навколо не було ні душі, і він подумав, що треба негайно доставити Дамблдора до шкільної лікарні.
— Треба добратися до школи… до мадам Помфрі…
— Ні, — заперечив Дамблдор. — Мені… потрібен професор Снейп… але я… далеко не зайду…
— Ясно… послухайте… я зараз постукаю в двері, знайду, де вас залишити… а тоді побіжу по мадам…
— Северус, — чітко вимовив Дамблдор. — Мені потрібен Северус…
— Добре, хай буде Северус… але я залишу вас на мить, щоб…
І тут Гаррі почув швидкі кроки. Його серце підскочило в грудях: хтось їх побачив, хтось знає, що їм потрібна допомога… він озирнувся й побачив мадам Розмерту, що поспішала до них темною вуличкою в пухнастих пантофлях і в шовковому халаті, розшитому драконами.
— Я бачила, як ви явилися, коли засувала у спальні штори! Ой, лишенько, я й не знала, що… а що з Албусом?
Важко дихаючи, вона спинилася й широко розплющеними очима дивилася на Дамблдора.
— Він поранений, — пояснив Гаррі. — Мадам Розмерто, чи не можна його залишити в «Трьох мітлах», поки я побіжу до школи по допомогу?
— Та як же ти побіжиш сам! Невже ти не розумієш… ти що, не бачив…
— Якщо ви допоможете мені його підтримати, — Гаррі її навіть не слухав, — то ми його заведемо в шинок…
— Що сталося? — стурбувався Дамблдор. — Розмерто, що таке?
— Та що ж… Чорна мітка, Албусе.
І вона вказала в небо над Гоґвортсом. Гаррі відчув, що від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і напівкровний принц», після закриття браузера.