Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

— Отакої! Не гарячкуй, друже, охолонь трошки. Атож, це я вірно сказав! Холодочок вам не завадить. Чого ви не покладете тих китів на лід, поки з ними морочитеся? Та годі жартувати; чи ти знаєш, бутончику, що намагатися вицідити з такого кита хоч краплину лою — то несосвітенна дурість? У цьому худореберрі й наперстка не буде.

— Я це добре знаю; та наш капітан, бачте, мені не йме віри; це його перше плавання; а досі він був фабрикантом парфумів. Та піднімися на борт, може, він хоч тобі повірить, коли не вірить мені; а я тоді позбавлюся цієї мороки.

— Для вас — усе що завгодно, мій любий друже, — відповів Стабб і тої ж миті піднявся на палубу. Тут перед ним постала дивовижна картина. Матроси у плетених шапках з червоної вовни, з китицями на тімені готували великі талі для підйому китів. Але працювали вони досить повільно, а розмовляли дуже швидко і вочевидь були не в доброму гуморі. У всіх носи були задерті догори, наче маленькі бушприти. То один, то другий раз по раз кидав роботу і вилазив на верхівку щогли, аби подихати свіжим повітрям. Дехто, боячись підхопити заразу, вмочав у дьоготь жмут клоччя і щомиті підносив його до ніздрів. Інші пообламували свої люльки майже по саму головку і люто пихкали димом, пропускаючи його через ніс.

Стабба вразила злива вигуків і прокльонів, що шумувала в капітанській рубці на кормі; а позирнувши в той бік, він побачив у прочинених дверях чиєсь обличчя, що аж побуряковіло від люті. То був розгніваний корабельний лікар, котрий після марних протестів проти такого заняття пробрався до кормової рубки («кабінету», як він її називав), щоб врятуватися від зарази; проте він не міг стриматись і час від часу знову починав вивергати прокльони.

Завваживши всі ці обставини, Стабб збагнув, що так йому буде тільки легше здійснити свій задум, і, звернувшись до гернсійця, трохи з ним побесідував; під час розмови той зізнався у своїй ненависті до капітана, пихатого невігласа, що влаштував їм, як у приказці, солону юшку з дешевої рибки. Зробивши кілька обережних натяків, Стабб зрозумів, що гернсієць і гадки не має про амбру. Тому він сам теж не обмовився про неї й слівцем, хоча про все інше розмовляв дуже щиро й приязно; і вони удвох скоренько розробили план, як обдурити та висміяти капітана так, щоб не викликати в нього й тіні підозри. За цим планом гернсієць, виконуючи обов'язки перекладача, міг казати капітанові все що заманеться; а Стабб міг верзти будь-які дурниці, що спадуть йому на думку під час бесіди.

На цей час особа, приречена до заклання, з'явилася на палубі. То був малий смаглявий чоловічок, досить кволий як для морського капітана, з пишними вусами та бакенбардами; на ньому була червона вельветова куртка, а на боці теліпався годинник на ланцюжку. Гернсієць чемно відрекомендував Стабба цьому джентльменові і одразу ж почав удавати, ніби перекладає.

— Що йому сказати для початку? — спитав він.

— Ну що ж, — мовив Стабб, роздивляючись вельветову куртку та годинниковий ланцюжок з брелоками, — можеш сказати, що, як на мене, він просто дитятко, хоч я йому не суддя.

— Він каже, месьє, — пояснив гернсієць французькою мовою, повернувшись до капітана, — що тільки вчора його корабель зустрів судно, де капітан, старший помічник і шість матросів умерли від лихоманки, якою заразилися від здутого кита, взятого ними на борт.

Капітан здригнувся і зажадав почути подробиці.

— Що тепер? — спитав гернсієць у Стабба.

— Ну, як він сприймає це так легко, то скажи, що тепер, коли я його роздивився як слід, я цілком певний, що він може так само командувати китобійцем, як мавпа з Сант-Яго. Скажи йому, що він просто бабуїн.

— Він присягається, месьє, що другий кит, отой висохлий, ще небезпечніший від здутого; одне слово, месьє, він благає нас заради спасіння наших життів перерубати ланцюги і звільнитися від цих риб.

Капітан мерщій метнувся на бак і гучно наказав команді припинити підйом талів та чимшвидше перерубати ланцюги і канати, що з'єднували китів з кораблем.

— А тепер? — спитав гернсієць, коли капітан повернувся до них.

— Ану, дай подумати; ну що ж, тепер скажи йому… скажи… що я його оступачив, а може (убік) і ще декого.

— Він каже, месьє, що він був дуже радий нам прислужитися.

Почувши це, капітан палко запевнив його, що вони (тобто він сам і помічник) йому дуже вдячні, і на завершення запросив Стабба до своєї каюти — розпити пляшку бордо.

— Він хоче, щоб ти випив з ним склянку вина, — пояснив перекладач.

— Подякуй йому від мене та скажи, що це проти моїх правил — пити з тими, кого я надурив. Одне слово, скажи йому, що я мушу йти.

— Він каже, месьє, що він поступиться своїми переконаннями, якщо вип'є вино; та коли месьє хоче ще пожити на цьому світі і попити вина, нехай месьє спустить усі чотири вельботи, щоб відтягти корабель від цих китів, бо зараз штиль і їх не віднесе вітром.

Тим часом Стабб уже був за бортом і спускався у свій вельбот; а звідти він гукнув помічникові, що у нього в човні є довгий канат і він допоможе їм, наскільки зможе, відтягти легшого з китів. І поки французькі вельботи тягли корабель в один бік, Стабб з виглядом благодійника волік кита в другий на неймовірно довгому канаті.

Подув легкий бриз; Стабб одразу ж удав, наче відчепив свій кінець і покинув кита, француз підняв на борт вельботи і рушив геть, а «Пеквод» прослизнув між ним і Стаббом. Тої ж миті Стабб наблизився до туші, яка погойдувалася на хвилях, гукнув на «Пеквод», щоб його сповістили, коли настане час вертатись, і приготувався зірвати плоди своїх безсоромних хитрощів. Схопивши свою фленшерну лопату, він почав копати яму в тілі кита, трохи позаду від бічного плавця. Дивлячись на нього, ви могли б подумати, що він хоче вирити винний погріб посеред моря; і коли нарешті лопата вдарилася у висохлі ребра, це було так, наче він надибав рештки давньоримських амфор, закопані в плодючій англійській землі. Матроси у вельботі аж тремтіли з цікавості і, допомагаючи своєму шефу, гарячкували, наче золотошукачі в копальні.

І весь час довкола ширяли птахи — то пірнали у хвилі, то знов злітали у небо, то з відчайдушним лементом зчиняли бійку, аж пір'я летіло. Стабб, здавалося, уже не вірив в успіх своєї затії, тим паче