Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

його практикуєте, але якого ніколи не визнаєте: акт забуття, умисне уникання свідомості, відмова думати — не сліпота, а небажання бачити, не відсутність знань, а відмова від них. Це акт розфокусування вашого розуму, внутрішній туман, що дозволяє уникнути відповідальності судити на неписаних засадах, згідно з якими предмет чи явище не існує, якщо ви відмовляєтесь його окреслити; якщо А не буде А, поки ви не вимовите вердикт: «Таки є».

Бездумність — це акт знищення, бажання заперечити існування, спроба позбутися реальності. Але життя існує. Реальність неможливо витерти, бо вона витре того, хто намагається витирати її. Відмовляючись казати: «Це є», ви відмовляєтесь казати: «Я є». Відкладаючи свої міркування, ви заперечуєте власну особу. Коли людина заявляє: «Хто я такий, щоб знати?» — це рівнозначно тезі: «Хто я такий, щоб жити?»

Щогодини і у кожній справі таким є ваш основний моральний вибір: думати чи ні, існувати чи ні, А чи не А, сутність чи нуль.

До тієї міри, до якої людина є раціональною, життя є підставою, щоб визначати її дії. До тієї міри, до якої людина — нераціональна, підстава, що визначає її дії, — це смерть.

Ті з вас, хто верзе, начебто мораль є соціальною, що людина не потребує моралі на безлюдному острові, нехай знають: саме на безлюдному острові людина найбільше потребує моралі. Нехай тепер спробують стверджувати (коли немає більше жертв, готових за це розплатитися), що камінь — це будинок, пісок — це одяг, їжа падає в рот сама без причини та зусилля, що завтра можна зібрати урожай, з’ївши сьогодні всі запаси. Реальність знищить таких, бо саме на це вони і заслуговують. Реальність покаже їм, що життя — це цінність, яку доводиться купувати, а мислення — єдина монета, достатньо для цього шляхетна.

Якби я розмовляв вашою мовою, то сказав би, що єдина моральна заповідь людини — «ти повинен думати». Але «моральна заповідь» — це суперечність. Мораль — явище вибору, а не примусу. Її розуміють, їй не підкоряються. Мораль — раціональна, розум не приймає наказів.

Моя мораль, мораль розуму, складається з єдиної аксіоми: життя існує. І з єдиного вибору: жити. Все решта — похідне від цих істин. Щоб жити, людина повинна керуватися трьома пунктами, найвищими наріжними життєвими цінностями: Розумом — Метою — Самоповагою. Розум — єдиний інструмент знання. Мета — вибір бути щасливим, якого слід досягнути за допомогою попереднього інструменту. Самоповага — непорушна певність, що мозок людини здатен думати, а сама людина варта щастя, тобто варта життя. Ці три цінності передбачають і вимагають від людини всіх її чеснот, а чесноти залежать від співвідношення життя й свідомості: раціональність, незалежність, цілісність, чесність, справедливість, продуктивність, гордість.

Раціональність — це визнання того факту, що життя існує, що ніщо не може змінити правди і ніщо не може бути важливішим за акт сприйняття, тобто мислення; що розум — єдиний суддя цінностей і єдине, що може керувати діями; що мислення — це абсолют, який не дозволяє компромісів; що поступатися нераціональному — це анулювати свідомість і перемикати її від завдання сприймати до завдання фальшувати реальність; що так званий «коротший шлях» до знання, себто віра — це всього лише коротке замикання, яке руйнує розум; що прийняття містичного втручання — це бажання знищити життя, а отже — знищити свідомість.

Незалежність — це визнання того факту, що ви відповідаєте за судження і ніщо не допоможе цієї відповідальності уникнути; що ніхто інший не може думати за вас, жоден запасний гравець не проживе за вас ваше життя; що найлихіша форма самоприниження та саморуйнування — це підкорення вашого розуму іншому, прийняття чужої влади над вашим мозком, прийняття його тверджень, як фактів, його припущень — як істини, його наказів — як посередника між вашою свідомістю і життям.

Цілісність — це визнання того, що ви не можете сфальшувати власної свідомості, так само, як чесність — це визнання факту, що неможливо сфальшувати життя. Людина — неподільна сутність, цілісна єдність двох атрибутів: матерії та свідомості, тому не може бути розколу між тілом і розумом, між дією і думкою, між життям і переконаннями. Як суддя, нечутливий до суспільної думки, людина не може приносити в жертву своїх переконань бажанням інших, нехай навіть усе людство благає чи погрожує їй. Хоробрість і впевненість — явища, необхідні з практичної точки зору. Хоробрість — практична форма чесного ставлення до життя, до правди. Впевненість — практична форма чесного ставлення до власної свідомості.

Чесність — це визнання того факту, що нереальне є нереальним, тому не може мати цінності; що ні любов, ні слава, ні гроші не є цінністю, якщо їх здобуто шахрайством; що спроба отримати цінності, вводячи в оману інших, — це акт піднесення ваших жертв до позиції вищої за реальність, де ви стаєте заручником їхньої сліпоти, рабом їхньої бездумності, їхніх вивертів, натомість їхній розум, раціональність, проникливість стають тими ворогами, яких ви боїтесь, від яких утікаєте; що ви не бажаєте жити залежними, не бажаєте підпорядковуватися глупоті інших, не бажаєте бути дурнем, джерелом цінностей якого є телепні, яких йому вдається дурити; що чесність — це не соціальний обов’язок, не самопожертва заради інших, а найегоїстичніша чеснота, притаманна людині, бо вона відмовляється приносити реальність власного існування в жертву затуманеної свідомості інших.

Справедливість — це визнання того факту, що характер людини неможливо сфальшувати, так само, як неможливо сфальшувати характер природи; що всіх слід судити так сумлінно, наче неживі предмети, з однаковою повагою до правди, непідкупним баченням, шляхом чистої та раціональної ідентифікації; що кожну людину слід судити за тим, якою вона є, і відповідно до неї ставитися; що так само, як ви не платите однаково за купу іржавого брухту і шматок лискучого металу, не слід цінувати негідника вище за героя; що ваша моральна оцінка — це монета, якою слід платити людям за їхні чесноти й недоліки, і ця платня вимагає від вас такої достеменної чесності, як при здійсненні фінансових операцій; що стримувати презирство до людських недоліків — це моральна фальсифікація, а стримувати захоплення чеснотами — моральна крадіжка; що ставити всі інші інтереси вище від справедливості — значить знецінювати свою моральну валюту і обдурювати добро на користь зла, оскільки тільки добро може програти, коли мовчить правосуддя, а зло може тільки виграти; щонайглибшим дном ями в кінці дороги, моральним банкрутством є покарання людей за їхні чесноти та винагородження за недоліки, бо саме це і є падінням до повної аморальності, Чорною Месою