read-books.club » Фантастика » Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"

54
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я бачу, вас цікавить пітьма" автора Іларіон Павлюк. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 133 134
Перейти на сторінку:
відгукується навіть на власне ім’я і часто не розуміє, що їй кажуть… Багато хто навіть форкає, коли чує слово «особлива», і каже, що відставання в розвитку занадто вже очевидне. Ось, мовляв, і вся особливість. Різне кажуть… Та коли дивишся, як сміються оці двоє, розумієш, що для них це не має жоднісінького значення.

Ви скажете: «Так не повинно бути, адже була лише одна монета!». Справді, одна. І угода, де все чітко, — і міст, і захід сонця… Але ж ми пам’ятаємо, як звучала головна умова? «Якщо ти не пройдеш по мосту до заходу сонця з монетою в роті…» І нехай у цьому немає жодного сенсу, а саме лише буквоїдство… Але ж, коли Андрій ішов по мосту, монета, хоч як крути, таки була в роті.

Хочете, назвіть це бюрократією. Зрештою, де ж вона ще має бути, як не в пеклі. І якщо вас таки цікавить пітьма, то чи випадає вам дивуватися! А хочете — вважайте це ще одним підтвердженням того, як сильно помилявся старий Ейнштейн. Може, хтось убачатиме в усьому цьому доказ найвищої справедливості — і теж матиме цілковиту рацію! Та найкраще просто прийдіть у парк погожої суботньої днини, сядьте коло фонтана і поспостерігайте за цією дивовижною парочкою.

І, хтозна, може, вам теж видасться, що для щастя не потрібні ніякі «якщо». А пітьма панує лише там, де не знають цього важливого і водночас такого простого секрету.

Плесь! Плесь-плесь!

КІНЕЦЬ

Присвячується Ілані.

Тепер ти ангел.

Дисклеймер

Я знову все перебрехав. Професійні поради моїх друзів я безбожно перекрутив та зрештою використав по-своєму. А втім, без них цього роману не було б.

— Олеже Созонтовичу, а уявіть, ніби я у вас на прийомі і вірю, що здійснив мандрівку в паралельний світ. А ви відповідатимете мені як пацієнтові.

Мій знайомий психіатр уважно подивився на мене.

— Добре, — промовив він, і в його тоні почулися професійні нотки.

— Мені для книжки потрібно, — додав я й відчув себе геть дурнувато.

Отже, ви зрозуміли: все в романі, що пов’язане з психологією, похмурим світом маніяків та впливом психологічних травм на наше життя — великою мірою заслуга неймовірного психотерапевта та психіатра Олега Чабана. Я дуже вдячний йому за це. А ще — тішуся, що він нарешті прочитає цю книжку й побачить, що в мене таки все добре з головою. Принаймні я на це сподіваюся…

— Знаєш, що таке «банан»? — запитав мене мій побратим по добровольчому батальйону з позивним Ілай. — Банан — це зальот! А я був ще той бананейро!

І він розповів мені історію про паелью. І про те, як інструктор заганяв їх по плечі в холодну грязюку, а сам пив пиво, сидячи на стільці, та чекав, доки хтось зламається й вирішить покинути Французький іноземний легіон. І як це — стрибати з парашутом вночі у море. І як воно було в Афганістані. І що значить крилата рука з мечем на береті легіонера. Ілай не захотів, щоб я назвав його прізвище, та я не можу не подякувати йому за шмат біографії, яку він подарував моєму персонажеві. Так, мій Андрій Гайстер дуже великою мірою — справжній.

— Юро, як дільничному здихатися столичного консультанта? Юро, з чого почати пошуки маніяка? Юро, як спалити завод? Ні, це теж для книжки… Ні, ти ж мене знаєш!

О, я дуже хотів використати в романі реальні випадки з життя сільських поліцейських! Тим більше, в мого друга Юрія Колесникова (а він усе життя має справу з так званою «кримінальною тематикою» як журналіст) їх цілий вагон.

Але я не зміг. Знаєте чому? Вони виявилися занадто похмурі. Уявляєте? Надто похмурі для трилера! Тому реалії життя в депресивних поселеннях довелося якщо не прикрашати, то точно романтизувати. А Юрі — величезна подяка за те, що допоміг мені уявити світ, де роль жорстокого бога грає цукровий завод, де єдина влада — всесильний голова, а справедливість — пияк-дільничний.

— Наташ, що робитиме лікар, якщо пацієнтка пошкодила сонну артерію? Ні, у них немає операційної. Ні, реанімобіля теж немає. Наташ, там один-єдиний лікар і медсестра на зміні!

Десь таким чином я протягом кількох місяців знущався з чудової лікарки, акушерки-гінекологині Наталі Лелюх. Тому все, що стосується медицини, назв препаратів та описів лікарень у богом забутих поселеннях — результат моїх надокучливих консультацій із Наталею, яку я змушував писати мені відповіді просто між візитами пацієнтів. І вона чудово впоралася!

Зізнаюся, попри все, я й досі пишу свої книжки та думаю: «Кому потрібна вся ця маячня!» Тому, перш ніж офіційно передати рукопис «Старим Левам», я дав почитати роман піарниці видавництва Оксані Зьобро, бо довіряю її читацькому шостому чуттю. Вона неймовірно уважна до деталей і нюансів, тож за кілька днів усе нечітке чи недостатньо аргументоване повернулося мені трьома десятками влучних зауважень та додатковим тижнем роботи.

Мушу сказати, я невимовно їй за це вдячний!

— Я не хочу слухати про всіх цих неприємних людей! — казала моя дружина Світлана, не витримуючи нескінченних розповідей про майбутню книгу.

— Я колись здурію, — казав мій друг Володя, якому не пощастило ділити робочий кабінет зі мною й усіма тими, хто живе в моїй голові.

— Тату, бажаємо тобі якнайшвидше закінчити книжку! — казали мої діти, які втомилися від вічно зануреного в думки батька.

Я писав роман понад рік, і це виявилося неймовірно важко — бо довелося провести цей час серед демонів жахливого поселення Буськів Сад. Іноді було просто нестерпно. Тому я дякую всім, хто весь цей час не просто терпів мої порожні очі, а й допоміг якнайшвидше вийти з того пекла.

Ти можеш зазирнути крізь віконце літератури у світ темряви. Але просто зазирнути — це не про роман Ілларіона Павлюка, який веде до розгадки таємниці злочину не по колу, як у класичних романах Noir, — а по спіралі. Яка врешті-решт виявиться стрічкою Мьобіуса, що з’єднує кінець і початок усього. Я заздрю тобі, читачу, ти лише на початку великої подорожі та справжньої літературної насолоди.

Андрій Цаплієнко, журналіст

Прямо бачу, як Стівен Кінг за ломберним столиком викликає дух Миколи Гоголя. І як той являється, заганяє його у п’ятикутник і цілий рік щодня змушує разом писати «Пітьму». А, ні, то Ілларіон Павлюк. Це він захопив обох і у Гоголя перейняв «любов до мови й відчуття слова», а у Кінга — неймовірний жах і

1 ... 133 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"