read-books.club » Сучасна проза » Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша) 📚 - Українською

Читати книгу - "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)" автора Ірина Вільде. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 132 133 134 ... 138
Перейти на сторінку:
рубіни? Оповідали, вживала якогось спеціального запаху з гірських квітів і коріння, що був скорботним і солодким водночас.

График був дуже задоволений.

«А його сіятельство гарний? Молодий? Інтелігентний?» — засипала графа запитаннями при вході до зали.

Граф знизав плечима: «Не знаю. Князь, у простій лінії з панівних, — хіба цього не досить?»

«А я заздалегідь заповідаю, що князь мусить бути молодий і гарний…»

Панове з золотими ковнірами сміялись. Хто прийме всерйоз слова вродливої жінки?

Приїхав князь, вийшов з авто, і всі остовпіли. Молодий, гарний і ще майже хлопчик. Клавда глибоким реверансом відразу звернула його увагу на себе. Підійшов і поцілував їй руку, але тої самої миті звернувся до всіх: він хоче повідомити шановне панство, що князь зволив поїхати просто на місце зустрічі в лісі. Така чудова погода, а князь — великий любитель природи…

Не було іншого виходу. Клавда переодяглася в мисливський одяг і поїхала в товаристві ад'ютанта з рештою товариства в ліс. І тільки тут вибухла бомба. Князь виявився зовні справжньою жабою! Дослівно. Уста широкі, опущені кутиками донизу, габсбурзький великий ніс. Крім того, мав під п'ятдесят років. Це, річ ясна, не перешкоджало йому упадати ласо за жінками. Князь був попереджений щодо Клавди, а панну ніби гедзь укусив! Не хоче ні з ким говорити, ні до кого усміхатись, нікому відповідати на запитання, просто не знає нічого, крім одного ад'ютанта. Бідний хлопчик, хоч вона йому теж сподобалась, аж мінився від сорому і страху. Ладний відректись її, аби тільки не накликати гніву князя. Благає її поглядами, трохи не плаче, щоб вона не звертала уваги на нього, а Клавда, хоч і прекрасно розуміє сигнали хлопчика, як на злість, не хоче чи не може утриматись. Нарешті, улучивши хвилину, шепче їй ад'ютант у розпачі: «Ви мене погубите. Князь сердитий. Він думає…» — «Він добре думає», — сміється Клавда і злегенька ударяє збентеженого хлопчика віяльцем по плечу.

За столом князь хоче мати Клавду праворуч себе. Це велика честь. Клавда розуміє це, але від себе пропонує на сусіда ліворуч його ад'ютанта. Князеві не лишається нічого іншого, як погодитись на примху вродливої дами. Але під час бенкету князеві, всупереч всякому етикетові, забагнулось дати своєму ад'ютантові якесь важливе доручення. Ад'ютант встає, кланяється, німо вибачається і беззвучно покидає зал.

Клавда нишкне на якийсь час, потім находить на неї нова хвиля гумору. Князь починає шептати їй щось на вухо. Спочатку вона слухає дуже уважно, згодом починає сміятись щораз жвавіше, щораз свавільніше. Нарешті починає від себе шептати князеві до вуха. Де ж пристойність, де ж пошана для двірського етикету? Дивуються всі зміні, що сталася з нею.

Лакеї в лівреях доливають вина. Вино ллється. Вино п'ється.

Князь підносить чару і чокається нею лише з Клавдою. Чи, пробі, не запивали побратимство часом? Князь цілує їй руку. Князь п'яний. Може, тільки стомлений, бо мусив передчасно вставати, і звідси сонливість. Князь клонить голову, його сіятельство дрімає ласкаво.

Тоді Клавда зривається, як фурія, і, незважаючи на портрети найяснішої пари цісаря і цісаревої, в білій сукенці, з оголеними плечима, вилітає на мороз і з ганку починає кликати ад'ютанта. Зчинилось замішання, обід закінчено вже як-небудь.

А може, було не так, може, князь не застрелив, як оповідає кінець цієї легенди, ад'ютанта. Може, Клавда сиділа в князя на колінах і реготалась, але, у всякому разі, до вінця її слави залучився ще один листок.

Чи багато людських істот занапастила ота тітка Клавда? Одне певне, ніхто в нашій великій, ближчій і дальній родині не наважувався жаліти її з того приводу, що не вийшла заміж.

Всі ми, будучи ще підлітками, мріяли мати такий успіх у житті, який мала тітка Клавда. І чи треба дивуватись, що в нашій уяві ота гарна, легендарна, молоденька тіточка не мала нічого спільного зі старою, скупою, з люлечкою в зубах тіткою, яка нікого не любила і яку ніхто не любив?

Чи мала тітка Клавда такі маєтності, як люди нишком! говорили? Звідки можна знати? Одне відомо, що вічно нарікала, вічно на когось відказувала, вічно щось втрачала, завжди хтось її обманював, з кимось судилась, завжди була визискуваною й обманутою, водночас завжди перешіптувалась з якимись купцями, темними людьми, мала якісь акції за кордоном, якісь зв'язки з закордонними банками, одержувала якісь цінні таємні листи, про які не треба було знати і розпитувати навіть найближчим.

Тепер здавалась мені тітка Клавда дуже багатою. Банки вміють держати таємниці, а коли б можна було вдертись в їх бухгалтерію, то, напевно, ми всі здивувались би сумі, яку має тітка на своє або підставне прізвище.

Піти і попросити в неї грошей?

Ні, так не можна. Вона любить свої гроші. Не можна в когось одбирати предмет його любові. Може, піти і попросити, дуже смиренно, дуже просити, аби своїм майном поручилась за Севера в банку? Не знаю добре цієї процедури, знаю тільки, що це щось неприємне для власників, ніби моральна пляма майна.

Чи піде на це тітка Клавда? І чому мала б зробити мені таке велике добро, коли ми стільки років не любили її, критикували і висміювали поза спиною?

Господи, яка мука це все! Іноді маю враження, що по коліна бреду в якомусь солонці, витягну одну ногу з намулу, а друга ще глибше застряє. Трохи блисне мені надія, а підступний сумнів зразу гасить її.

Коли б я вміла якось передати тітці Клавді, що на майбутнє вже любитиму її до самої смерті. Може, придалося б їй на старість чиєсь віддане, вдячне, вірне серце? Може, збудився б у ній материнський інстинкт, і вона полюбила б мене і Севера, як своїх дітей?

Але всі ці філософські думки в'януть, як тільки переступаю поріг тітчиного великого покою.

Гарна тіточка з портрета посміхається до мене, але вона не може нічим допомогти.

Жива тітка Клавда дивиться на мене з-під окулярів не дуже приязно. Вона має рацію. Приходимо до неї тільки тоді, коли нам чогось потрібно.

— Що там скажеш, тримбулько?

Подобається тітці порівнювати мою тонку фігуру до цибульки-зрізанця.

Тепер це порівняння мене більше лякає, ніж смішить. Тітка в одному з своїх, як сама називає, кінських, нестримно глузливих настроїв, які знищують і затруюють все, що потрапляє в їх поле. Інстинкт підказує мені бути радше розсудливою, ніж грати на сентименті.

Відкашлююсь, мов декламатор-дилетант, і починаю діловим, у міру наполегливим і в міру стриманим тоном: приходжу до тітки зі справою. Чи тітка не згодилася б поручитись у

1 ... 132 133 134 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)"