Читати книгу - "Війна з саламандрами. Мати. Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Андре д’Артуа
Душі вони, безперечно, не мають. У цьому вони подібні до людини.
Ваш Б. Шоу
Не знаю, що й відповісти вам. Я, наприклад, знаю, що мій пекінський песик Бібі має невеличку, але чарівну душу; так само моя перська кицька Сіді-Ханум має душу, та ще й яку горду і жорстоку! Але саламандри? Звичайно, вони дуже здібні й розумні, бідолашечки, вміють говорити, рахувати, дають величезну користь. Якби ж вони не були такі бридкі!
Ваша Мадлен Рош
(Мадлен Рош (1885–1930) — відома французька драматична актриса).
— Хай саламандри; аби не марксисти.
Курт Губер
Душі вони не мають. Якби мали, ми змушені були б визнати за ними право на економічну рівність із людиною, а це абсурд.
Генрі Бонд
(Генрі (Кульсон) Бонд — президент англійської асоціації сталепромисловців).
У них немає ніякого sex appeal! А отже, нема й душі.
Мей Уест
Саламандри мають душу, як має її кожна тварина й кожна рослина, як має її все живе. Велика-бо таємниця всякого життя.
Сандрабхарата Наг
У них цікава техніка плавання й непоганий стиль; ми могли б чимало від них навчитись, особливо в плаванні на довгі дистанції.
Тоні Вайсмюллер
(Вайсмюллер Джонні — популярний американський плавець, з 1932 р. знімався в ролі Тарзана в серії голлівудських фільмів про Тарзана).
109
Подробиці див. у книжці «Mme Louize Zimmermann, sa vie, ses idees, son oeuvre» («Пані Луїза Ціммерман, її життя, її ідеї, її праця» (фр.), видавництво «Алькан»). Ми процитуємо з цього твору шанобливу згадку саламандри, яка належала до перших її учнів:
«Вона читала нам байки Лафонтена, сидячи біля нашого простого, але чистого й затишного басейну; хоч їй і дошкуляла вогкість, але вона не зважала на це, всім серцем віддана своєму педагогічному покликанню. Вона називала нас mes petits Chinois (Мої китайчата (фр.).), бо ми, як китайці, не вміли вимовляти звука «р». Але зрештою так звикла до того, що сама стала називати себе «пані Ціммельман». Ми, пуголовки, просто обожнювали її. Найменші, котрі ще не мали розвинених «легень і не могли виходити з води, плакали, що не можуть супроводити її в прогулянках по шкільному садку. Вона була така лагідна й ласкава, що, наскільки мені відомо, розгнівалася тільки один раз: коли наша молода викладачка історії в гарячий літній день наділа купальний костюм, спустилася до нашого басейну і, сидячи по шию в воді, почала розповідати нам про визвольну війну в Нідерландах. Побачивши це, наша рідна пані Ціммельман дуже розсердилась. «Зараз ідіть обмийтеся, мадемуазель, ідіть, чуєте?» — закричала вона зі слізьми на очах. Для нас то була делікатна, але досить виразна наука, що ми все ж таки не люди; згодом ми були вдячні нашій духовній матері, що вона втлумачила нам це таким рішучим і тактовним способом.
Коли ми добре вчилися, вона, як нагороду, читала нам вірші новітніх поетів, як-от Франсуа Коппе (Франсуа Коппе (1842–1908) — французький поет, драматург і прозаїк, автор популярних свого часу віршів і пісень.). «Вірші, правда, аж занадто новітні, — казала вона, — але, зрештою, і це сьогодні вже належить до доброї освіти». Під кінець навчального року влаштували публічний випуск, на який запросили пана префекта з Ніцци та інших представників влади й визначних осіб. Шкільний сторож пообтирав насухо найздібніших і найкращих учнів, які вже мали легені; їх одягли в білі шати, і вони за тонкою завісою (щоб не налякати дам) декламували байки Лафонтена, розв’язували математичні задачі, розповідали генеалогію династії Капетінгів з усіма датами. Потім пан префект у довгій, гарній промові висловив подяку нашій дорогій директрисі, і радісний день закінчився.
Про наше фізичне здоров’я дбали так само, як і про наш духовний розвиток; раз на місяць нас оглядав місцевий ветеринар, а раз на півроку кожного з нас зважували, щоб перевірити, як ми ростемо. Особливо наполегливо наша дорога наставниця переконувала нас, щоб ми зреклися огидної, розпусної звички до «місячних танців»; соромно признатись, але, незважаючи на це, декотрі зі старших школярів на повному місяці потай віддавалися цій тваринячій гидоті. Маю надію, що наша дбайлива опікунка ні разу про це не довідалась; бо це розбило б її велике, благородне, сповнене любові серце».
110
Піджін-інгліш — жаргон, поширений у країнах Тихого океану, суміш англійської й китайської мов.
111
Між іншим, знаменитий філолог Курціус у книжці «Janua linguarum aperta» («Відчинена брама мови» (латин.); «Janua linguarum aperta» — комічна аналогія до славнозвісної лінгвістичної праці великого чеського вченого-педагога Яна Амоса Коменського (1592–1670) «Відчинені двері до мов» («Janua linguarum reserata», 1631)..) пропонував запровадити як єдину мову для спілкування саламандр латину золотої Вергілієвої доби. «Тепер, — волав він, — у нашій спромозі зробити латину, цю найдосконалішу, найбагатшу граматичними правилами і найглибше опрацьовану наукою мову живою і всесвітньою. Коли освічене людство не скористається цією нагодою, зробіть це ви, salamandrae, gens maritima (саламандри, морське плем’я (латин.).), оберіть собі рідною мовою eruditam linguam latinam (витончену латинську мову (латин.).), єдину мову, гідну того, щоб нею говорив orbis terrarum (увесь світ (латин.).). Безсмертна буде ваша заслуга, заіатапсігае, якщо ви відродите до нового життя вічну мову богів і героїв; бо разом з цією мовою, gens Tritonum (плем’я тритонів (латин.).), до вас перейде право на спадщину, заповідану володарем світу — Римом».
Натомість один латвійський телеграфіст на прізвище Вольтерас разом із пастором Менделіусом винайшов і розробив особливу мову для саламандр, названу понтійською мовою (pontic lang); він використав для неї елементи всіх мов світу, особливо африканських. Ця саламандрова мова (як її ще називали) набула певного поширення особливо в північних країнах — щоправда, на жаль, тільки серед людей; в Упсалі навіть була організована кафедра саламандрової мови, але з саламандр, наскільки відомо, нею не говорила жодна. Правду кажучи, найбільше прищепилася серед них «бейсік-інгліш»; вона ж таки згодом стала й офіційною мовою саламандр.
112
«Народні лісти» — чеська реакційна газета, видавалася з 1935 р., була органом фашистської партії «Народні с’єдноцені» («Національна єдність»).
113
Рядки з вірша «Не вірим нікому…» чеського поета Сватоплука Чеха (1846–1908).
114
З цієї нагоди наводимо нарис Яроміра Зейдла-Новомеського, що зберігся в колекції пана Повондри* (*
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання», після закриття браузера.