Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Та не треба, я сама, — Ярина вхопилась за дві ручки. Поки вона донесла чашки до кімнати з кріслом, то в коридорі з’явилось кілька нових калюж, які вона одразу під шокований погляд Максима витерла ступнею в шкарпетках.

Коли Ярина поставила чашки на стіл, він насуплено уточнив:

— У тебе завжди так руки трусяться?

Вона здивовано глянула на нього:

— А хіба не у всіх так, коли вони щось несуть?

— Можеш, будь ласка, виставити руки перед собою?

Ярина розгублено простягнула руки.

— Не у всіх, — Максим після кількох секунд спостережень ніжно взяв її руки до своїх та м’яко стиснув. — Ти приймаєш якісь ліки? Нормально спиш?

Ярина задумливо насупила брови:

— Ні і ні.

Максим підбадьорливо посміхнувся, поцілував її долоню та приклав до своєї щоки:

— Можливо, перевтома чи стрес. Тобі варто краще відпочивати.

Вона підняла брови й ледь утрималась від гримаси. Дивно, як тільки сама не здогадалась, що їй це потрібно? 

— Гаразд. — Обов’язково відпочине та виспиться, як зможе взяти відпустку від сусідів та всього, що відбувалось навколо. — Будемо пити чай? Він холоне, — Ярина обережно висмикнула руки з його ніжної хватки та знічено опустилась на стілець. 

Максим, який приймав її поведінку за сором’язливість, а не реальне бажання відсунутися чи отримати трохи вільного простору, посунув другий стілець якомога ближче. Він зробив кілька ковтків чаю, після чого стиснув її ліву долоню. Вона продовжувала стискати ручку чашки правою рукою та дивитися тільки на напій.

— У тебе на всіх така пісня стоїть? — він підпер голову рукою.

— А? Ні, тільки на Сергія. Це просто моя пасивна агресія. На активну не маю фізичних сил.

За кілька хвилин збентежена надмірною тактильністю Ярина першою запропонувала вже йти до сусідів. Вона замкнула двері й разом з Максимом попрямувала до сходів.  

Сергій стояв на верхній сходинці, ніби вичікував їх. Він перегородив Ярині шлях й занадто радісно повідомив:

— Гальма підрізали! Ти розумієш, що це означає?

Вона примружилась:

— Що бог мене не дуже любить, і тому постійно відправляє до небезпечних машин?

Сергій роздратовано закотив очі. Навіть вечірнє відкриття про привабливість Ярини не допомогло здобути його прихильність. Часом зовнішності недостатньо.

— Це означає, що ми можемо звузити коло підозрюваних.

— Після напису на моїх дверях я майже впевнена, що насправді вбивця ненавидить тільки тебе і намагається нашкодити саме тобі та твоїм рідним.

Сергій хотів заперечити:

— А…

— А все інше — збіг та випадковість, — вона агресивно обійшла його та пройшла до відчиненої настіж квартири. 

Максим, який стояв сходинкою нижче, зробив крок, але Сергій виставив перед ним руку:

— Маєш список ворогів?

Той окинув долоню зверхнім поглядом:

— Вибач, забув у машині разом із планом вбивств на наступний тиждень, — Максим байдуже обійшов його та пройшов слідом за Яриною.

Світло горіло тільки на кухні, де сиділи сонні Андрій та Марія. Судячи з малої кількості одягу та пригнічених виразів обличчя, Сергій підняв їх з ліжка одразу як повернувся після огляду машини. 

— Андрію, Маріє, це Максим. Максиме, Андрій та Марія, — Ярина втомлено опустилась на м'який куток та посунулась, щоб її супутник теж міг сісти. 

— Приємно познайомитися, — Максим стримано посміхнувся та привітно кивнув. 

Андрій кілька секунд вивчав його примруженим поглядом:

— Ми раніше десь зустрічалися?

Максим нещиро насупився й удав, ніби не одразу згадав власника конкурентної клініки:

— Так. Думаю, так. Здається, на виставці медичного обладнання на лівому березі два роки тому. 

Андрій відчужено кивнув та потер ліве око:

— Точно. Я й забув… Я так бачу, Сергій зіпсував не тільки наші плани на ніч, — він скосив тьмяний погляд на Ярину. — Будете чай чи каву?

Коли перед усіма стояли чашки з гарячими напоями, а Сергій вперто намагався домогтися від Максима та Андрія імен та контактів спільних ворогів, вхідні двері різко відчинилися та з грюканням зачинилися. Долинули гучні кроки, й за кілька секунд до кухні влетів задиханий Костянтин.