Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тут його думки несподівано перекинулися на Галину. Дівчина постала перед його очима такою, якою він побачив її вперше: бліда, струнка, в «стукалках» з матерії і в марлевій кофточці, що туго обтягувала груди… Взагалі він помітив, що останнім часом йому зовсім не важко викликати її в пам'яті. Навіть очей не треба заплющувати: тільки подумаєш — і ось вона тут. Дивиться карими вимогливими очима… Іноді — і навіть часто — це відбувалося всупереч його бажанню. Він тепер кожен свій вчинок оцінював по тому, як би поставилася до нього Галина. І, траплялося, ловив себе на недобросовісності. Про пожежу на елеваторі, про сутичку з Микошею, про викриття Лежина — про це він міг би розповісти дівчині, а про те, як перелякався в Нерубайських катакомбах — можливо, і ні. Не зрозуміє. Їй, певне, й зовсім невідомо, що таке страх. З такою завжди буде неспокійно, за кожним своїм кроком доведеться стежити. А кращої не треба. Не буває. От якби…
Захрустіла галька. Підійшов Інокентьєв.
— Ану, послухай! — сказав він.
Олексій підвівся, прислухався. З моря доносилися глухі, ледве чутні тиркаючі звуки. Працював мотор.
— Наче йдуть!
Минула хвилина, друга, чорний, непроглядний оксамит морської далини тричі прокололи слабкі, короткі спалахи сигнального вогника.
— Вони! — сказав Олексій. — Хлопці, увага! — Він уже всіх чекістів знав на ймення. — Гурченко, іди до вогнищ. Гасу налий, коли вони підійдуть ближче, щоб не затухли. Не запалюй до пори… Ей, — крикнув він сигнальникам, — починайте! Решта — сюди! — Підійшовши до скелі, на якій влаштувався кулеметник, він нагадав: — Петров, стріляти не поспішай, спробуємо взяти без шуму. Якщо відірвуться од берега, тоді бий.
— Зрозуміло, — обізвався зверху голос того самого хлопця, що навів колись порядок в Оперному театрі.
Три чекісти підійшли до Олексія. З обох боків відмілини поперемінно замиготіли ліхтарі.
Пофиркування мотора стало частішим. Судно швидко наближалося до берега. Потім чекісти почули, як мотор переключили на холості оберти, а ще через кілька хвилин місячну доріжку перетнула тінь самого судна.
Це була не фелюга, як передбачалося, а великий морський дубок з довгою навкісною реєю на щоглі. Тихенько рокочучи, він підплив до відмілини. Відбувся вже відомий діалог:
— Чого мигаєте?
— Ліхтар зіпсувався. А вам чого треба?
— Скумбрію купимо.
— Скумбрії немає, є камбала…
З дубка спитали:
— Сивий тут?
— Тут.
— Нехай підійде. Решті стояти віддалік. — І неголосно попередили: —У нас кулемет!..
Олексій зробив чекістам знак відійти. Його освітили ліхтарем. Якийсь чоловік, придивившись до нього, сказав:
— Він! Привіт, Сивий, не впізнаєш?
Це був… Рахуба.
— Григорій Павлович? — намагаючись не показувати хвилювання, що його охопило, спитав Олексій.
— Я самий! Як там у вас?
— Нормально!
Повернувши голову, Рахуба сказав комусь:
— Причалюйте!
Мотор кілька разів фиркнув потужніше, і важко навантажений дубок, трохи не дотягнувши до берега, черкнув днищем по гальці. З нього вистрибнув напівголий матрос з канатом.
— Люди з тобою надійні? — спитав Рахуба.
— Цілком, — запевнив його Олексій.
— Шаворський, звичайно, не прийшов?
— Ні. Тут… Іванов, його помічник.
— Не знаю такого.
— Він у нерубайських катакомбах жив, — на ходу вигадав Олексій, — офіцер.
— Ага, клич! Стривай, ану допоможи зійти.
Олексій майже переніс Рахубу на берег. Він навіть не здався йому важким. Якби треба було, юнак, мабуть, міг би нести його на собі всю дорогу до Маразлієвської — в губчека!
Залишивши Рахубу біля суденця, Олексій підійшов до Інокентьєва. Ледве ворушачи губами, прошепотів:
— Сам Рахуба!
— Зрозумів…
— Я сказав, що ви…
Інокентьєв не дав йому закінчити:
— Чув, ходімо…
— Ротмістр Іванов, — відрекомендувався він Рахубі. — З щасливим прибуттям! От вже не чекали вас!
Вони потиснули один одному руки.
Перехилившись через борт, чоловік у рибальській зюйдвестці щось гортанно і незадоволено сказав по-румунськи.
— Починайте розвантажувати, — розпорядився Рахуба, — капітан поспішає. — Понизивши голос, він тихо сказав Інокентьєву: — Ми ледве умовили його їхати, не полюбляє, собака, тиху погоду.
Олексій покликав своїх:
— Приймайте, та живо!
Рахуба, все ще помітно кульгаючи, одійшов убік.
Чекісти взялися розвантажувати суденце.
Насамперед контрабандисти обережно спустили на берег чотири густо змащених маслом станкових кулемети. Потім почали вивантажувати довгі ящики з гвинтівками. Все було упаковано на совість, і тільки гранати «лимонки» лежали просто в плетених корзинах для перевозки фруктів.
З'ясувалося, що команда дубка складається з чотирьох чоловік: двох матросів, моториста і капітана. Чекістів вони на борт не пустили. Мабуть, збиралися відчалити одразу ж, як тільки спекаються свого небезпечного вантажу. Мотора не глушили, якоря не кидали. На березі росла купа ящиків і корзин. Дубок усе вище підіймався з води. Босий напівголий матрос держав його за канат біля берега.
— Сходжу допоможу їм, — сказав Інокентьєв Рахубі.
— Не треба, самі впораються.
— Нічого, скоріше буде.
Олексій і приземкуватий, головатий уповноважений Царьов приймали з дубка черговий ящик з гвинтівками. Інокентьєв відсторонив Царьова і сам узявся за кінець ящика. Поки несли його, він устиг шепнути Олексієві:
— Будемо брати! Скажи хлопцям, нехай починають, як умовилися. Я займуся Рахубою.
— Один упораєтесь?
— Якось!
Закінчували розвантажувати. Лишилося вивантажити останні ящики з патронами.
Чекісти підійшли до дубка. Декому для цього довелося зайти по пояс у воду.
— Підсади, — шепнув Олексій Царьову.
Він узявся за борт, підстрибнув і перевалився в суденце.
— Ку-уди?! — кинувся до нього один матрос. — Куди лізеш? Назад, назад!
— Стривай! — відхиляючись, сказав Олексій. — Допомогти хочу.
— Не треба допомогти! Йди, йди назад! О-о, куди ти?!
Не слухаючи, Олексій простягнув руку Царьову і втягнув його в дубок. За Царьовим поліз високий, широкоплечий чекіст, на прізвище Марченко, а з протилежного борту з'явилася ще чиясь голова.
— Михай! — гукнув матрос, задкуючи до корми, і щось додав по-румунськи.
До них пробирався капітан.
— Назад, Іване, назад! — закричав він здалеку. — Злізай скоро, назад злізай!
— Що там у вас? — почувся з берега стривожений голос Рахуби.
— Та от хочемо допомогти, — відповів Олексій, — а вони галасують…
— Ніякої допомоги не треба! — підскочив до нього капітан. — Злізай назад! — Він шарпнув Олексія за рукав, підштовхуючи до борту.
Олексій схопив його за руку, рвонув на себе і прямим зустрічним ударом у щелепу збив його з ніг. Навалюючись зверху, крикнув:
— Бери їх, хлопці!
Дубок сильно розгойдався: з обох боків в нього лізли чекісти. На кормі раптом несамовито закричав моторист. Зацвіркали кулі по берегу…
Крім капітана, на дубку було всього два контрабандисти (один матрос був на відмілині). Їх досить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса», після закриття браузера.