Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

Габард (киваючи на Маргеріт). Гляньте на неї. Запитайте її.

Чалмерс дивиться на Маргеріт, і підозра його поволі певнішає.

Маргеріт. Зі мною була Лінда. І Томмі. Мені конче треба було побачити містера Нокса. Я приїхала туди машиною. Я взяла з собою Лінду й Томмі до кімнати містера Нокса.

Чалмерс (полегшено). А, ну то зовсім інша річ.

Габард. Але це не все. Місіс Чалмерс відпровадила покоївку й сина назад до машини, а сама залишилася в Нокса.

Маргеріт (хутко). Тільки на одну хвилину!

Габард. На багато довше… багато, багато довше. Мені добре далося взнаки те чекання, — всі жданики поїв.

Маргеріт (розпачливо). Кажу ж вам, те тривало тільки хвилину… одну коротку хвилину.

Старкветер (гостро до Габарда). А де ж були ви?

Габард. Поруч, у Ноксовій спальні. Той йолоп зовсім забув про мене. Він занадто був у захопленні від своєї… е… нової гості.

Старкветер. Кажете, ви бачили…

Габард. Двері скальпі були незамкнені. Я прочинив їх…

Старкветер. Що ви бачили?..

Маргеріт (прохально до Габарда). Невже ви не маєте милосердя? Я ж кажу, що те тривало тільки хвилину. (Габарт знизує плечима).

Старкветер. Зараз ми з’ясуємо, як довго та хвилина тривала. Томмі тут, і покоївка тут також. Конні, покоївка Маргеріт тут? (Конні мовчить). Відповідай мені!

Конні. Так.

Старкветер. Доблмене, подзвоніть по служницю, накажіть провести сюди Томмі та покоївку місіс Чалмерс.

Доблмен ідо до бюрка і один раз натискає кнопку.

Маргеріт. Ні! Тільки не Томмі!

Старкветер (дивлячись пильно на Маргеріт, каже Доблменові). Хай прийде покоївка місіс Чалмерс. (Стукають у ліві двері на другому плані. Доблмен відмикає їх і дає служниці розпорядження. По тому зачиняв двері). Замкніть їх. (Доблмен замикає).

Чалмерс (підходить до Маргеріт). Оце така ваша незаплямована репутація, що ви лигаєтеся з ким не ліньки?..

Маргеріт. Ви не маєте права так зі мною розмовляти, Томе…

Чалмерс. Я ваш чоловік.

Маргеріт. Ви давно вже не мій чоловік.

Чалмерс. Що ви хочете цим сказати?

Маргеріт. Я хочу сказати тільки те, що ви чудово знаєте й самі…

Чалмерс. Медж, це ж тільки ваші здогади. Ви не знаєте нічого певного…

Маргеріт. Я знаю все —і, між іншим, нічиїх свідчень не потребую. Адже я жінка. Ви просто просякли цим духом. І не один рік уже. Я не маю сумнівів, що впіймати вас на гарячому було б дуже легко. Але мене те не цікавило. Я мала свого хлопчика. Коли він народився, ви перестали існувати для мене, Томе. Та й я для вас, здається, так само.

Чалмерс. А тепер, щоб мені відплатити ви сплуталися з цим, так би мовити, «добродієм» Ноксом!

Маргеріт. Ні, ні! Це неправда, Томе! Я кажу вам, що це неправда.

Чалмерс. Ви були там учора ввечері, в його номері, самі… Скільки часу, це ми зараз довідаємось… (Стукають у ліві двері на другому плані. Доблмен іде відімкнути їх). А щойно ви викрали батькові приватні папери задля свого коханця.

Маргеріт. Він мені не коханець.

Чалмерс. Таж ви призналися, що ті папери у вас. Для кого ж, окрім Нокса, могли ви їх украсти?

Лінда входить. Бліда й напружена, вона запитально дивиться на Маргеріт, не знаючи, як їй слід повестися.

Старкветер. Це та жінка. (До Лінди). Підійдіть сюди. (Лінда неохоче наближається). Де ви були вчора ввечері? Ви знаєте, що я маю на думці. (Вона мовчить). Відповідайте.

Лінда. Я не знаю, що саме маєте ви на думці, сер… Якщо…

Старкветер. Так-так, саме це. Кажіть.

Лінда. Але я не думаю, щоб ви мали право ставити мені такі запитання… Якщо я… якщо я й вийшла пройтися із своїм хлопцем…

Старкветер (до Маргеріт). Але ж і віддану придбала ти собі покоївку. (Гостро до інших). З неї не витягнеш нічого. Пошліть по Томмі. Доблмене, подзвоніть.

Доблмен хоче виконати наказ.

Маргеріт (спиняючи Доблмена). Ні, ні; тільки не Томмі. Скажіть їм усе, Ліндо. (Лінда непорозуміло дивиться на Маргеріт. Каже лагідно). Не звертайте уваги на мене. Скажіть їм правду…

Чалмерс (перебиваючи). Всю правду.

Маргеріт. Так, Ліндо, всю правду.

Вражена Лінда не знає, на яку ступити.

Старкветер. Не звертайте уваги, Доблмене. (До Лінди). Гаразд. Ви були в номері Нокса вчора ввечері, разом із вашою господинею та Томмі.

Лінда. Так, сер.

Старкветер. Ваша господиня вислала вас і Томмі з кімнати.

Лінда. Так, сер.

Старкветер. Ви чекали в машині.

Лінда. Так, сер.

Старкветер (раптово гострим тоном). Скільки часу?

Лінда, розуміючи, що від її відповіді чимало залежить, мовчить.

Маргеріт (в цілковитій безнадії). Півгодини… годину… стільки часу, скільки вам продиктує ваша брудна уява… Досить, Ліндо. Ви можете йти.

Старкветер. Ні, залишіться. Станьте з того боку. (До інших). Папери тут, у цій кімнаті,— це виш факт незаперечний.

Габард. Гадаю, що підстави її вчинку тепер зрозумілі.

Конні. Ви негідна тварюка!

Чалмерс. Але ви ще не розповіли, що ви там бачили.

Габард. Я бачив їх, як вони стояли, тримаючи одне одного в обіймах, стояли довгенько. А тоді я помітив украдені документи, де їх кинув Нокс. Ну, то я поклав їх собі до кишені й зачинив двері.

Чалмерс. І скільки часу по тому ті двоє ще лишалися сам на сам?

Габард. Збігло чимало часу… таки багатенько, якщо казати правду.

Чалмерс. А коли ви глянули на них востаннє?

Габард. Вони все ще тримали одне одного в обіймах і, можна сказати, були в захваті від того…

Чалмерс пригнічений.

Маргеріт (до Габарда). Ви — негідник! (Габард посміхається. До Старкветера). Коли ви вгамуєте цього свого гончака?

Старкветер. Коли одержу папери. Ти бачиш, чим ти вже за них заплатила. Тепер слухайте мене уважно. Томе, ти слухай теж. Ти знаєш, яку цінність становлять оті листи. Якщо їх не буде знайдено, може зчинитися такий струс, що вийде мені не тільки в грубі гроші, але й порушить мій вплив в уряді. Я не певен, чи й тебе, Томе, переоберуть до сенату. Отож усе, що ми чули тут у цій кімнаті, треба забути — забути цілковито. Ви зрозуміли?

Чалмерс. Але ні це подружня зрада!

Старкветер. Немає жадної потреби вживати цього слова. Все повинно лишитися так, наче нічого не трапилось.

Чалмерс. Так, я розумію.

Старкветер (до Маргеріт). Ти чуєш? Том не зніматиме бучі. Отож віддай мені папери. Вони — моя власність, розумієш?

Маргеріт. А я вважаю, що саме народ, якому ви брехали, до якого ви підлещувалися, який ви обкрадали, є законний власник тих паперів, а зовсім не ви.

Старкветер. Ти